Нині в Україні, в якій її частині ти б не перебував, не маєш стовідсоткової гарантії, що, лігши пізно увечері спати, спокійно прокинешся вранці. Однак коли в ранкову пору почуєш солов’їний спів, похмурі думки трохи відступають. Він у світанковій тиші, за відсутності усіляких інших “конкуруючих” звуків та ще й у поєднанні зі свіжим білим цвітом на деревах, просто чарівний, і виникає бажання якнайдовше стояти на балконі й слухати цю неперевершену мелодію природи. Не знаю, які вищі сили дарували маленькій пташці такий талант, “поставили” цей незрівнянний голос, але люди недаремно споконвіків милуються її трелями – вісниками весни, тепла, розквіту…
Звук сигналу повітряної тривоги раптом перериває цю лірику і без надмірної делікатності нагадує, що весна нині не така, до якої ми, українці, звикли. І що для дуже багатьох з нас вона позначена гуркотом вибухів, димом згарищ, жахливим видовищем понівечених трупів, липучим страхом за власне життя і долю своїх близьких. Такі думки із солов’їними переспівами не дуже в’яжуться.
Не лише весна “не така” – усе життя навколо, здається, стало виглядати наче у якомусь викривленому дзеркалі. Точніше сказати, його колишні, мирні прикмети і ознаки химерним чином переплітаються з реаліями воєнного часу.
Телебачення – це “вікно у світ” – поряд з показом дитячих малюнків розповідає, як грамотно діяти при застосуванні ворогом хімічної зброї (за одних обставин триматися ближче до землі, за інших забиратися якнайвище – ага, саме так аналітично, розважливо і холоднокровно будеш діяти під час реальної загрози).
Молодий, але вже досвідчений і, відчувається, бувалий у бувальцях чоловік вправно демонструє, як діяти з автоматом (одне з головних правил – не направляти в бік людей, за моїми власними спостереженнями, озброєними людьми на вулицях і в будівлях нерідко порушується).
Суворі застереження владних мужів стосовно покарання правопорушників “за законами воєнного часу” чомусь не викликають у останніх остраху, а навпаки – щодня примножують кількість затриманих пияцюг за кермом. Вилучені “на потреби війни” автівки, доводилося чути, уже ніде розміщати, тому керівництво краю прийняло рішення цілком “в дусі воєнного часу”: через три дні арешту транспортний засіб… повертають власнику, який, мабуть вже встиг похмелитися і передчуває нову веселу поїздку “з вітерцем”.
В період війни людські відчуття загострюються, і водночас людина стає, сказати б, більш твердошкірою, менш сприйнятливою до негативних, а то й шокуючих моментів. Численні мертві тіла у Бучі, трупи, які зносять й складають на ноші, вже не затушовуються плямою, а постають перед очима телеглядачів такими, як є. А у розстріляній вщент (завдяки отриманим росією в обхід санкцій французьким прицільним пристроям) автівці з українськими біженцями можна було чітко побачити фрагменти людського черепа й щелепи. Те, що ще недавно могло б просто вжахнути, нині сприймається якось уже майже буденно. Може, тваринні філософія і психологія, принесені пришельцями з півночі, починають даватися взнаки?
Не хотілося б думати, що вони отримають хоча б таку перемогу. Один із засобів проти цього – почутий солов’їний спів рано-вранці…
Ігор ДУДА
