Повідомити новину

Поширити:

 «Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану…» – ці слова Ліни Костенко невимовним болем нуртують у душах усіх тих, хто знав Галину Рудольфівну Слюзар чи навіть чув про неї.
В осінню жовтневу днину відійшла в засвіти талановита вчителька, берегиня рідного слова, істинна патріотка, винятково добра людина.
Вона була з когорти крилатих і справжніх, які випромінюють й утверджують своїм життям любов.
Любов до рідного слова і мрія сіяти його серед людей привели романтичну синьооку довгокосу дівчинку з с.Ліски, що біля м.Збаража, до Львівського університету ім. І.Франка, де серед ровесників вона вирізнялася чарівною українською вродою, щирим серцем, чуйністю, наполегливістю і старанністю в навчанні. Із захопленням танцювала в університетському ансамблі «Черемош», майстерно грала в драматичному гуртку під орудою артиста Львівського драматичного театру ім. М. Заньковецької О.Б. Гринька, завзято збирала книги у власну бібліотеку.
Учительська доля її розквітла в Тернополі: перші кроки становлення – в середній школі №15, потім – школа №11, а з 1989 року – Українська гімназія ім. І.Франка, де вона стала високим професіоналом учительської справи.
Галина Рудольфівна була справжнім педагогом, бо тісто вчительського хліба місила на безмежній любові до дітей, до української мови і літератури, до освітньої справи.
Справжня бджілка-трудівниця, яка знайшла своє «сродне діло». 25 років була ватажком словесників гімназії, багато років очолювала методичне об’єднання вчителів-філологів міста, була учасницею численних творчих груп, автором багатьох методичних розробок, багаторічним редактором гімназійного часопису «Животоки».
Учителювання було для Галини Рудольфівни не просто роботою, а покликанням, служінням, виконанням її місії на землі.
Для нас, її колег, вона стала взірцем учителя, бо, крім глибоких знань, широкої ерудиції, уміння по-сучасному перебудовувати навчання, володіла особливим педагогічним тактом, почуттям міри, умінням відчувати порухи дитячої душі, у найделікатніший спосіб діяти в складних ситуаціях.
Класичне «серце віддаю дітям» – це про неї. І гімназисти відчували це, знали, що її вимогливість – з любов’ю, справедливість – з доброзичливістю, послідовність – з чесністю, що Галина Рудольфівна розуміє їх, поважає, завжди підтримає у важку хвилину.
Бог наділив нашу Галину Рудольфівну багатьма чеснотами. Була людиною рідкісної порядності й шляхетності, доброти й милосердя, як ніхто, уміла прощати. Справжня аристократка духу.
Вона не просо працювала – творила! Шукала новинки, цікавинки, перетворювала урок у своєрідну виставу, де панувала творчість душі, де кожен мав місце для власної думки, для польоту. Виховувала духовних, національно гідних, крилатих! Для таких учителів не потрібна реформа!
Сотні учнів пішли у світ з її мудрими настановами творити добро, жити правдиво, любити своє – українське.
При майстрах якось легше. Вони – як Атланти
Держать небо на плечах. Тому і є висота. (Л.Костенко)
Галина Рудольфівна була однією з тих, хто тримав наше гімназійне небо.
А ще вона була берегинею великої дружньої родини. Разом із чоловіком Володимиром виховали чотирьох прекрасних донечок: Іванку, Віру, Надію, Любов, які успадкували мамину зовнішню і духовну красу, мудрість, доброту і людяність.
А скільки любові віддала вона онукам – Володі, Тарасикові, Софійці, для яких була і другом, і вчителькою, і найріднішою порадницею.
«Наша Галюся», – так називали її ми, однокурсники, з якими єднала міцна дружба 47 років. Була дивовижною подругою – щирою і вірною, готовою порадіти, прийти на допомогу, порадити, поспівчувати.
Як тяжко писати мені слово «була», а ще болісніше усвідомлювати, що ти, дорога моя подруго, на цьому світі вже відбула…
Чому?.. Відповідь знають Небеса.
Марія НОВА