Скільки має платити аліментів батько, який відпочиває на острові Балі?

Наших людей порозкидало по світу ще до війни. На закордонні заробітки десятиліттями виїжджали мільйони українців.

Час і віддаль руйнували сім’ї, відтак розлучні процеси та аліментні спори – звичне й буденне посеред стосів цивільних справ. Але деякі життєві сюжети судових проваджень вирізняються гостротою  і неординарністю.

Жила собі заможна тернопільська сім’я, в якій було, окрім чоловіка й дружини, двоє дітей. Прожили десять років і розлучилися. Чоловік пішов із сім’ї, вступив в інший шлюб. Діти проживають з матір’ю. Зараз вони утрьох за межами України – виїхали у Європу, коли почалася війна.

Втім, судова справа, про яку піде мова, розпочалася ще тоді, коли вони проживали у Тернополі. Отже, мати звернулася до суду із позовною заявою стягувати щомісячно з батька дітей по 15 тисяч гривень на кожну, тобто 30 тисяч гривень.
Немаленька сума, чи не так? Почасти ціла сім’я обходиться значно меншими грішми. Чим обгрунтовувала матір дітей такі досить значні матеріальні претензії?

За її словами, екс-чоловік є забезпеченим, якщо дозволяє собі відпочинок на острові Балі – декілька років тому виставив фото з цього елітного курорту на своїй сторінці в соціальній мережі. Загалом він багато подорожує за кордоном. Це підтверджено довідкою прикордонної служби – виїжджав у Німеччину, Арабські Емірати, Єгипет, Туреччину, Данію. Він є власником розкрученого сайту, активно працює в автомобільному бізнесі. А тому, вважає колишня дружина, згадана сума аліментів йому посильна.

У судовій залі відповідач не визнавав позовних вимог у заявленому обсязі. За його словами, бізнес у зв’язку з війною геть занепав, сайт приносить мізерну суму прибутків з реклами. Він нагадав, що подарував дітям свою частку власності у спільній квартирі, що нотаріально засвідчено. Щомісяця давав дітям шість-сім тисяч гривень. Окрім того, оплачував нагальні потреби, як от лікування чи купівля нових ганжетів. Батько брав дітей на закордонні відпочинки.

Він вважає, що колишня дружина хоче вирішити матеріальні проблеми за його кошт. Власне, у суді погодився сплачувати по три з половиною тисячі гривень на кожну дитину.

Що передбачено у законодавстві про обсяг аліментів?

Максимального розміру не встановлено, а от мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Згідно з ЗУ “Про державний бюджет України на 2022 рік”, прожитковий мінімум на дитину віком від 6 до 18 років з 1 липня становить 2744 грн. Передбачено незначне підвищення прожиткового мінімуму у грудні. Відтак, мінімальний розмір зараз становить 1372 гривні.

Тернопільський міськрайонний суд виніс у цій справі таке рішення – кожній дитині по 4, 5 тисячі гривень аліментів.

Нерідко буває, що відповідачів в аліментних справах доводиться розшукувати за кордоном, аби вручити повістку до суду. Це марудно, але цілком реально.

Так, жителька Чортківщини вважала, що її колишній чоловік проживає у Швеції, й при зверненні до суду про стягнення аліментів вказала цю країну як місце проживання відповідача. Суд на її клопотання направив у Швецію судове доручення, зокрема  доручено відповідному компетентному органу у Швеції вручити відповідачеві ухвалу про відкриття провадження у справі, копію позовної заяви та судові повістки про виклик до суду, запропоновано надати пояснення по суті справи (відзив). Однак із Швеції прийшла відповідь: адресата не ідентифікували у Державному реєстрі населення.

Якимось чином жінка довідалася, що екс-чоловік переїхав у Литву. За її клопотанням Чортківський райсуд відправив судове доручення і у цю країну. Наразі чекають результатів.

Власне, домогтися судового рішення про стягнення аліментів – не складно, а от отримати реальні гроші від боржника, буває, дуже важко. Сім кіл пекла подолала тернополянка, але так і не змогла отримати від екс-чоловіка понад 200 тисяч гривень неустойки (пені) за прострочені аліменти. Боржник десь за кордоном, й начхав на батьківські обов’язки.

Судове рішення про стягнення пені було тривалий час на виконанні виконавчої служби, проте жодних результатів не досягнуто. Згодом проти боржника завели кримінальне провадження – за невиконання рішення суду. Схоже, що у поліції не переймалися цією справою, і через деякий час її просто закрили.

Жінка через суд домоглася продовження досудового розслідування. Але слідча опитала брата боржника, той запевнив, що брат сплатив усю суму, і на підставі цього закрила справу – за відсутністю складу злочину. Як запевняє потерпіла, жодних грошей той не сплатив. Але її ніхто не слухав…

Згодом справу остаточно похоронили – у зв’язку із закінченням строків досудового розслідування. І навіть суд не міг зарадити, бо заяву про продовження строків слід подавати у межах строків досудового розслідування, а цього не зробили ані слідча, ані прокурор. Через такі процесуальні казуси на кримінальному провадженні поставлено «крапку».

Ця несправедливість не давала жінці спокою, і вона подала до суду  позов до Головного управління національної поліції Тернопільської області, Державної казначейської служби України  – про відшкодування шкоди, завданої бездіяльністю органу досудового розслідування.

Вона обгрунтовувала позов так: бездіяльність органу досудового розслідування полягала в неналежному розслідуванні кримінального провадження, ігноруванні вказівок слідчого судді та процесуального керівника. Жінка втратила право у статусі потерпілої на справедливий суд і вимагала сатисфакції – мільйон гривень.

Проаналізувавши матеріали справи, суддя дійшов висновку (цитата):

«Органом досудового розслідування не вчинялося жодних слідчих дій, іншими словами, матеріали кримінального провадження, вочевидь, просто припадали пилом в столі слідчого впродовж практично двох місяців». І ще: «Орган досудового розслідування фактично «імітував» розслідування поза межами розумного строку, незважаючи на скасування судом завідомо необгрунтованої постанови слідчого, жодних ефективних дій з метою забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності, органом досудового розслідування не вчинено».

Відтак суд визнав, що право позивачки на справедливий суд (за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод) порушено, й заподіяно моральну шкоду. Щоправда, сума призначеної судом компенсації доволі не значна – п’ять тисяч гривень, а надто, порівняно із заявленими вимогами на мільйон гривень. Але це судове рішення, напевно, додало жінці життєвих сил, бо принаймні «чорне» названо «чорним».