Січень ніби хотів закрити чорноту та біль цієї війни…  

Плакав батько старий,

на колінах до Бога молився:

– Може син мій живий,

бо ще вчора маленьким наснився.

Я з ним жито косив,

мати в лузі ламала калину…

Батько очі відкрив

обійнявши страшну домовину.

В безнадії ридав,

аж дощами здригнулося небо.

– Чом мене не забрав,

не покликав Всевишній до себе?

Від журби посивів,

билась чайкою сплакана мати…

Не дай Бог нам синів

в інший світ молодих проводжати…

Соломія Українець

Без батька залишилися син і донька

22 січня жителі Теребовлянської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, мешканця села Кровинка Василя Володимировича  КУЛІКОВСЬКОГО (28. 03. 1988 р.н.), серце якого перестало битися 20 січня.

Світлої пам’яті «Василь до лав Збройних сил України був мобілізований у січні 2023 року. Його рідний брат Володимир, також захисник України, зник безвісти у березні 2023 року. У зв’язку з цим Василь Куліковський у квітні 2024 року був демобілізований з лав ЗСУ… У Василя Куліковського залишилися батьки та двоє дітей – неповнолітні син і донька… Чин похорону відбувся у місцевій церкві Покрови Пресвятої Богородиці. Після заупокійної молитви воїна з військовими почестями поховали на сільському цвинтарі поряд з іншими полеглими захисниками – мешканцями Кровинки…», – повідомили у Теребовлянській міській раді. 

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

 «Був справжнім у всьому…»

22 січня жителі Чортківської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, водія 1-го штурмового відділення 2-го штурмового взводу 1-ї штурмової роти військової частин А****, уродженця села Переходи Андрія Васильовича СОРОКУ (23. 10. 1985 р.н.), який загинув 14 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Ніколаєво-Дар’їно Суджанського району Курської області.

«До мобілізації Андрій працював на хлібокомбінаті, де його цінували як відповідального та сумлінного. Згодом – на фермі, а також у будівельній бригаді. Андрія знали як людину праці, котра не цуралася жодної роботи й завжди доводила справу до кінця. Сорока Андрій виріс у багатодітній родині. У нього залишилися шестеро братів і семеро сестер. Він був четвертим знизу за віком. Навчався у Горішньовигнанській школі. З дитинства був тісно пов’язаний із церквою: його мама була старшою сестрицею, а сам Андрій прислуговував у храмі до того часу, поки не пішов на війну… Сімʼя для Андрія була основою та опорою. Він охоче брав на себе турботи, пов’язані з родинними зібраннями. Неодноразово маринував і смажив шашлик для всієї сім’ї, допомагав на кухні – готував салати та різноманітні нарізки. Для нього це було способом підтримувати відчуття спільності, яке він цінував і як вчили його батьки… Мама для Андрія була особливим авторитетом: її слово він чув і приймав, її віра й спосіб життя стали для нього внутрішнім орієнтиром. До матері був дуже прив’язаний, і після її втрати довго переживав, несучи цей біль мовчки, не виставляючи його напоказ. Саме з родини Андрій виніс уміння допомагати. Всі, хто його знав, згадують як добру, чуйну та товариську людину, як такого, з ким легко було товаришувати, поруч із ким завжди відчувалася надійність. Він був активний у простих, щоденних речах: допомогти біля хати, щось підремонтувати, щось перенести важке – без зайвих запитань. Андрій дуже любив тварин, не раз приносив додому цуциків з ферми, аби вони охороняли господарство, і ставився до них із теплом та увагою.. А ще – він дуже любив танці, весілля, умів співати й створювати довкола себе атмосферу радості...» – написала журналістка чортківської районної газети «Голос народу» Тетяна Лякуш. 

Світлої пам’яті «Андрій внаслідок стрілецького бою отримав поранення, несумісне з життям. З 15 грудня 2024 р. вважався зниклим безвісти. Лише після тривалих пошуків тіло Андрія вдалося ідентифікувати… Андрій був із дуже великої родини – чотирнадцять братів і сестер. Частина родини приїхала з-за кордону, інші не мали змоги, але весь час були присутні онлайн, від початку і до кінця процесії… У часі поминання старша сестриця при церкві Ганна згадала, коли Андрій пішов на фронт, він зателефонував їй і сказав: «Прошу, ставте за моє здоров’я на кожній службі Божій». Пообіцяла і щоразу ставила свічечку за здоров’я. А коли Андрій зник безвісти, Ганна ставила як за безвісти зниклого. Прохання Андрія – виконане. Згадували й святкування дня народження Андрія в церкві, коли йому мало виповнитися 39. Тоді зібралася вся церковна родина. Отець Ярослав не раз повертався до спогадів про те, як Андрій багато років прислуговував у цій церкві, служив разом зі своєю мамою та охоче колядував на храм. Усі говорили про Андрія з вдячністю – за його щирість, відкритість, за ту рідкісну поєднану в ньому дитячу доброту і чоловічу мужність, про те, що він був справжнім у всьому… – написала на сайті «Чортків. Сіті» Діана Сорока.

«Наш добрий і щирий Андрійко. Найніжніший з нас, той, за кого найбільше переживала наша мама. Здавався слабшим, а виявився найсильнішим з усіх нас. Справжній і з добрим серцем! Пробач, що не вберегли. Спочивай з Богом. Ти тепер з мамою і татом. Тепер слів багато від всіх, але для мене найважливішим назавжди залишиться те, ким ти був, братику, і як ти пішов…», – написав у соцмережі Віталій Сорока.

Поховали захисника у родинному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

«Проходив службу в миротворчій місії в Іраку»

22 січня жителі Лановецької громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, навідника штурмового відділення, штурмової роти, штурмового батальйону, мешканця м. Ланівці, солдата Юрія Дмитровича ЛАЗАРУКА (6. 05. 1982 р.н.), який загинув 17 жовтня 2025 р. на Луганщині.

Світлої пам’яті «Юрій був відданим сім’янином, щирою та життєрадісною людиною, сповненою енергії й планів на майбутнє. Свого часу проходив службу в миротворчій місії в Іраку. Для рідних він був люблячим сином, чоловіком, батьком, братом, хрещеним і вірним другом. Та російсько-українська війна безжально перекреслила всі його мрії та задуми. 4 травня 2025 року воїна прийняли на військову службу. А вже із жовтня 2025 року вважався зниклим безвісти. Рідні, друзі сподівались на диво, молилися й вірили в повернення. Та, на превеликий жаль, стало відомо, що 43-річний захисник поліг в бою за Батьківщину…», – повідомили у Лановецькій міській раді. 

Поховали захисника у рідному місті.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

«Рятував життя побратимів…»

23 січня жителі Теребовлянської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, бойового медика Національної гвардії України, уродженця села Кобиловолоки, молодшого сержанта Віктора Мирославовича КРАВЧУКА (19. 03. 1988 р.н.), який загинув 15 січня під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Вільне Покровського району Донецької області внаслідок штурмових дій противника.

Світлої пам’яті «Віктор був бойовим медиком Національної гвардії України. На війні він рятував життя побратимів, залишаючись спокійним і зосередженим навіть у найважчі миті. Боронив рідну землю в Запорізькій, Харківській та Донецькій областях… Ті, хто знав Віктора, згадують його як людину великого серця – врівноваженого, людяного, щирого. Його присутність додавала надії там, де здавалося, що її вже немає. Він був не лише воїном і медиком – він був опорою для своїх побратимів. У скорботі залишилися дружина, двоє малолітніх дітей, мама, бабуся та сестра…», – повідомили у Теребовлянській міській раді. 

«Знову страшна звістка прийшла в нашу шкільну родину. Біля Бога триматиме ватру ще одна світла душа, чиста, скромна, прекрасна… Молитвами розділяємо безмежне горе мами, родини, побратимів, громади. Дякуємо за чин…», – йдеться в повідомленні Кобиловолоцького навчального закладу.

Поховали захисника у родинному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

«Рідні жили надією…»

23 січня жителі Підгороднянської громади віддали останню шану військовослужбовцю, гранатометнику механізованого відділення військової частини А****, мешканцю с. Драганівка Ігорю Володимировичу ЦИМБАЛІ (1. 09. 1985 р.н.), який загинув 22 вересня 2025 р. під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Воскресенське Волноваського району Донецької області.

Світлої пам’яті «Ігор чотири місяці вважався безвісти зниклим… Зв’язок з Ігорем рідні втратили у вересні минулого року… Рідні жили надією, що він живий і повернеться додому. Та, на жаль… В офіційному підтвердженні загибелі йдеться, що життя Героя обірвалося під час виконання бойового завдання на Донеччині… В останню земну дорогу воїна проводжали у рідному селі Драганівка. Попрощатися із захисником прийшли рідні, друзі, земляки. Поховали Ігоря Цимбалу поряд із полеглими односельцями Михайлом Завадою та Олегом Прищом…», – повідомили у Підгороднянській сільській раді.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна слава і шана Герою!

Не витримало серце

24 січня жителі Лановецької громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, старшого водія автомобільного відділення автомобільного взводу роти матеріального забезпечення військової частини А****, мешканця с. Білозірка, старшого солдата Сергія Андрійовича БІБІ (18. 02. 1966 р.н.), серце якого перестало битися 18 січня під час несення військової служби унаслідок легенево-серцевої недостатності.

Світлої пам’яті «Сергій був родом з Одещини. Згодом приїхав на заробітки в село Москалівка, де й працював у колгоспі. Саме на Лановеччині доля звела його з майбутньою дружиною, з якою він створив сім’ю та оселився в селі Білозірка. Сергій був люблячим чоловіком і турботливим батьком, щирою та працьовитою людиною. Та безжальна російсько-українська війна втрутилася і в його мирне життя. Уже 10 травня 2022 року Сергія було призвано на військову службу. Він став на захист, аби боронити рідну землю та майбутнє своїх дітей. Удома на нього з надією й молитвою чекали дружина, сини та всі близькі…», – повідомили у Лановецькій міській раді. 

«Сьогодні Білозірка на колінах зустріла свого героя, воїна Сергія. Сумуємо разом з вами, співчуваємо родині. Нехай Господь стане утішенням для горюючої дружини, дітей і всіх, хто знав і любив Сергія…», – написав у соцережі о. Олексій Філюк.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

В. К.