gazpostach

ПРИЗАБУТИЙ  ЮВІЛЕЙ



(200-річчя  освіти  в Тернополі)

За проблемами, пов’язаними з епідемією корона-вірусом, музейними клопотами  і  працею над новою монографією,  у минулому листопаді  я пропустив повідомити шановних тернополян про одну дуже важливу дату в історії  міста. Однак про неї  я не забув у своїй монографії – історико-краєзнавчій хроніці „Тернопіль: 1540-1944. Частина І”, що вийшла друком у видавництві „Навчальна книга -Богдан” 10 років тому. Постараюся подану там інформацію викласти  популярно.

Отже, 4 листопада 1820 р. в Тернополі відкрили першу гімназію, яка започаткувала розвиток освіти в місті. Надалі, варто нашим освітянам пам’ятати  цю дату і свій родовід.

В 1818 р. уряд Австрії зобов’язав адміністрацію округу за короткий термін зібрати кошти на заснування 6-класної гімназії  в Тернополі.  Саме тоді з Росії  та  Бєларусі  вигнали  орден оо. Єзуїтів. Листом від 20 серпня 1820 р. цісар Франц  Йозеф   дозволив 50 ченцям оселитися в Тернополі,  віддав  4 000 зл. рин. на покриття витрат з організації гімназії та 2-річних класів філософії. Вчителям була встановлена річна платня  – 300 зл. рин.  Орден оо. Домініканів  передав єзуїтам монастир із костелом, городом (присадибною ділянкою) і майданом.

Серед ченців, які прибули у вересні 1820 р., більшість становили німці – професори Єзуїтської колегії з Полоцка  (Бєларусь). Першими приїхали о. Ян Зраніцкі (1786-1857) з помічником бр. Мацєєм Вефелем – німцем з Ауґсбурга, яких прихильно прийняв староста. Між іншим, Ян Зраніцкі був останнім директором гімназії  оо. Єзуїтів у 1847-48 рр. Двадцять отців і вісім братів відразу оживили занедбану досі міську парафію. Прошу читача не лякатися одіозної  назви чернечої братії: Єзуїтську колегію у Львові також закінчив Богдан Хмельницький – майбутній Гетьман України.

Науку розпочали 22 учні, до яких із привітанням звернувся перший префект (керівник)  гімназії  о. Єжи (Юрій) Форстер. Викладання, звичайно, проводилося німецькою мовою, поряд  із нею – латина. Обов’язковими предметами були релігія, історія, філософія, природознавство, математика та фізика.

За побажанням батьків на перших двох курсах гімназії впроваджено французьку мову, на той час популярну в середовищі галицької інтеліґенції. Її навчав о. Жан  Окіллард. Він також керував малим театром, в якому ставили спектаклі класичних авторів французькою  та  німецькою мовами.  Це був перший театр в історії Тернополя. Ми чомусь досі відзначаємо заснування нашого театру в якійсь Охтирці?

Ґімназія спершу розміщалася у великому дерев’яному будинку поблизу костела (на місці, де 1895 р. збудовано Міську Ощадну касу: існує досі). Зберігся опис цього будинку. Він мав великі вікна, був достатньо просторий  і світлий, але під час великих ярмарків у день Св. Анни – 26 липня, і в торгові дні  тут не було спокою. Площа перед будинком слугувала за торговицю, що навесні та восени вкривалася густим багном. Дім не мав стелі, підлога – глиняна. Взимку треба було постійно підтримувати вогонь у печах. Класи розкинуті в різних кінцях міста, містилися в низьких, тісних і вогких хатах, що нерідко ставало причиною захворювань учнів і професорів.

У вересні 1821 р. гімназія зайняла партер південного крила монастиря. Невдовзі, через великий наплив учнів, орендовано дім Стопчиньского, що стояв навпроти Старого замку. На другий рік у ґімназії  навчалися 257 учнів, серед яких вихідців із самого Тернополя було небагато. Труднощі у винайманні помешкання в місті змушували приїжджих зводити власні будинки на час науки своїх дітей. Заповнена будовами вуличка при гімназії незабаром отримала  назву Ґімназіяльної (згодом – 3-го Мая, 1-го Травня, тепер. – Гетьмана Сагайдачного). Таким чином було започатковано розвиток міста в східному напрямі. З’явилися перші будиночки на вул. Панській (згодом  – А.Міцкєвіча. К.Маркса, тепер. – Т.Шевченка). Саме завдяки гімназії Тернопіль став відомим містом у Східній Галичині.

Від першого навчального року постало питання про власне приміщення для начального закладу. 3 травня 1822 р. закладено наріжний камінь під будову конвікту (гуртожиток, інтернат; тепер. будинок Руху). Заплановано звести 3-поверховий будинок, з’єднаний вузьким коридором із монастирем. Камінь для вапна звозили з Білої гори (тепер. вул. Білогірська).

Ченці-єзуїти привезли з Бєларусі традицію проведення маївок. 22 травня проведено першу маївку в Кутковецькому лісі. Традиція протрималася до 1835 р., коли  була заборонена австрійською владою після Польського повстання.

У ґімназії навчалися відомі українці, поляки й австріяки:  поет і етнограф Вінсенти Поль (у 1823-24 рр.), громадський діяч Іван Борисикевич, державні діячі Польщі – ґраф  Аґенор Ґолуховскі, Казімєж Ґрохольскі, Флоріян Зємялковскі, історик і письменник Мауріци Дзєдушицкі, політик Дмитро Чубатий, фізик, Войцех Урбаньскі. Йозеф Шульбаум був міським лікарем у 1844-51 рр., ініціатором будови шпиталю в Тернополі. Володимир Мандль – посол до австрійського парляменту 1848 р., довголітній бурґомістр Тернополя в 1955-68 рр.

У 1823 р. новостворену ґімназію відвідали титуловані особи з Відня. 31 травня – архикнязь  Франц  Карл. Отці використали оказію і випросили  дозвіл на відкриття повного курсу філософії, завдяки чого гімназію зреформували у Ліцей. У жовтні  нову гімназію відвідав  цісар Австрії Франц Йозеф І і залишився задоволений її успіхами. Цісар побував у помешканнях, у яких проводилися заняття, і звелів звести окремий будинок гімназії  на рові, засипаному землею на вул. Валовій  (біля  тепер. пам’ятника І.Франкові).  У 1823-24 навчальному  році  в гімназії  і  на курсі філософії навчалися 464 учні, а наступного року їх вже налічувалося 505. Із піднесенням школи почалася доба відродження Домініканського костелу, який до того часу перебував у занедбаному стані.

У 1824 р. намісництво Галичини зі Львова прислало кілька десятків книжок, які започаткували гімназійну бібліотеку. То була перша книгозбірня в Тернополі. Ми чомусь досі відзначаємо заснування нашої обласної наукової бібліотеки  у „золотому вересні” 1939 р.?

Під час „Весни  народів”,  орден оо. Єзуїтів було розпущено, а гімназію у травні 1848 р. закрито. Протягом двох років навчання не проводилося. У будинку конвікту розміщалися почергово касарні (казарми) і шпиталь,  у монастирі – приватне житло і крамниці. Ґімназійний будинок зайняло військо.

У жовтні 1850 р. гімназію знову відкрито, але як світський навчальний заклад. Два класи філософії з’єднано з 7 і 8 класами й утворено 8-класну класичну гімназію з німецькою мовою навчання. Галицько-руська (тобто українська) мова стала обов’язковою, згодом – факультативним предметом у всіх класах. Повернулися, вилучені раніше, історія і фізика. У 1852-53 шкільному році в гімназії навчалися 303 учні, в т.ч. 124 поляки, 109 русинів, 50 євреїв і 11 німців.

Першим  директором Державної  Вищої гімназії став Євстахій  Прокопчиць (1806-1856), який очолював заклад до своєї  передчасної смерти  на туберкульоз. Похований в Тернополи, на Микулинецькому цвинтарі. Згодом гімназію очолювали  о. В.Дворжак, І.Ставарскі, о. В.Ільницький, Л.Сідлецький,  д-р С.Дністрянський, д-р М.Мацішевскі.

У різні  роки  тут працювали професори, вчителі та їх заступники:  І.Ілевич, Ф.Погорецкі, Т.Білоус, раб. Е.Перль, Є.Згарський, О.Партицький, д-р Сев. Дністрянський, К.Горбаль, П.Левицький, І.Горбачевський, Е.Міхаловскі, о.Т.Кордуба, В.Барвінський, Л.Рудницький, д-р Є.Громницький, В.Левицький, І.Копач, д-р Г.Величко, Ю.Левицький, Є.Мандичевський, о. Д.Дорожинський, о. д-р В.Жила. Серед викладачів були німці (Й.Горжица) і чехи (Ф.Адлоф).

Наука релігії була поділена на дві частини. У вищих класах (5-8) її вели А.Добжанський, о. І.Мартинкевич, Ф.Мрияк, І.Ставарскі, кс. Я.Уськєвіч. У нижчих (1-4) – П.Головацький, І.Ілевич, Ф.Навечел, І.Юзефовіч.

Учнями Вищої ґімназії (від 1850 до 1898 р. – часу заснування Державної Руської гімназії) були відомі згодом українські  громадсько-політичні, культурно-освітні, церковні та військові діячі, діячі науки, літератури і мистецтва: о. М.Михалевич, брати  Барвінські, І.Пулюй, В.Федорович, С.Танчаковський, брати Горбачевські, о. І.Волянський, А.Гладишовський, Є.Олесницький, О.Целевич, Д.Січинський, о. М.Дерлиця, І.Кивелюк, П.Габ’як,

о. Г. Хомишин,   В. Вітошинський,  А. Крушельницький,   о. Г. Гарматій,  Ст.

Дністрянський,  В.Левицький,  С.Голубович,  о. П.Карпінський,  Д.Лукіянович,

В. Загайкевич,  о. С.Мохнацький, В.Брикович, о. Н.Будка, М. Юрків, брати Галущинські,  В.Безкоровайний,  М.Губчак,  Р.Дудинський,  О.Падлевський.  У

гімназії також навчалися видатні польські діячі: А.Лєвіцкі, А.Обаліньскі, Л.Бєліньскі, М.Ломніцкі, М.Мартіновіч, графи-брати Пініньскі, Г.Бігеляйзен, А.Брюкнер, Л.Фінкель, Ф.Городискі, С.Коссовскі, Є.Баворовскі, С.Зьдзярскі, К.Пужак, Ф,Погорецкі, Д.Питель.

Вибачте за довгий перелік імен! Але кожний з них – це ціла епоха, це еліта української нації, не тільки Галичини. Перелік поданий в хронологічному порядку навчання і праці. На жаль, у наших школах про них мало знають не лише учні, але й вчителі. Нерідко плутають Реальну (технічну) гімназію (будинок на вул. Коперніка зберігся)  з  Руською (гуманітарною) ґімназією на вул. Камінній  (будинку не існує), які  діяли значно пізніше.

Руська (українська) т.зв. „паралелька” – філія при Державній Вищій гімназії в Тернополі, з’явилася завдяки заходам  проф. Олександра  Барвінського, який був послом Державної  Ради у Відні. Перший клас урочисто відкрито 15 жовтня 1898 р. у кутку бічного коридору монастиря оо. Домініканів (кол. обласний архів). Згодом, звели спеціальні будинки і одного дня – 18 листопада 1911 р. відкрили нові навчальні заклади: „Ц.(ісарсько) К.(оролівська) Руська ґімназія ім. Франца Йозефа  І” та  „Ц.К. 2-га Польська гімназія ім. Юліуша Словацкого”. Але  то вже тема для  іншої розмови.

Ігор ДУДА, директор Художнього музею, мистецтвознавець, краєзнавець, педагог.

 

 









Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*