Пригостив друга вечерею, а через три години вивозив мертвого

7 червня 2019 року російські окупанти обстріляли позиції полку «Азов», який розташовувався поблизу селища Новолуганське. Тоді загинули два українських воїна, ще сім отримали поранення.
Близько опівночі з боку села Калінінське російські терористи відкрили вогонь з мінометів і ствольної артилерії. Обстріл тривав близько години, його жертвами стали 28-річний Дмитро Пругло «Круглий» і 23–річний Максим Олексюк  «Максон». В загальному противник випустив в наш бік близько тридцяти снарядів різного типу.
Командир вищезгаданого  полку Денис Прокопенко згодом так прокоментував ситуацію з обстрілом: «Ми знали про ці гаубиці, наша розвідка отримала інформацію про них перед тим, як вони  почали працювати. Проте тодішня політична ситуація не дозволяла відкривати нам вогонь. І це не випадковість, що обстріляли саме нас, окупанти свідомо працювали по позиціях нашого БТГр. Можливо, ворог готувався до подальшої ескалації, проте професійність та рішучість бійців «Азову» не дала йому цього зробити».
Боєць «Азова» з позивним «Хунта».
– З шостого на сьоме червня, ми заступили на позиції і почали вести будівельні роботи. Копали окопи швидко, облаштовували їх якісно, щоб бійці могли почуватися в безпеці. З нами був заступник командира роти «Круглий» –  це дуже здивувало. Хоча насправді він був щирий, світлий, незважаючи на свою посаду і чини. Я ще запитав його, чому він тут, але Дмитро лишень засміявся.
Нам передали, що можливий обстріл, хоча нам до цього не звикати, але довелося призупинити роботу.
Раптом ми почули, як над нами закружляв безпілотник і почалася ця «бетономішалка». Хлопці розбіглися по окопу, і перший снаряд впав за кілька метрів від позиції. Була місячна ніч, я встиг побачити, як пилюка піднялася і в моєму напрямку просуваються два молодих бійці, які відходили від епіцентру потрапляння снаряду. Другий впав правіше від нас. Хлопець-спостерігач теж почав відходити, його добряче контузило, він показував руками, що геть нічого не чує.
Коли прилетів третій снаряд, він упав настільки близько, що запах пороху вдарив у ніздрі. Пощастило в той момент, що на мені були засоби захисту, які врятували від переломів і контузії. Отямившись, побачив, що «Круглий» присипаний, а неподалік продовжують падати міни та снаряди. Хтось кричав, що потрібно відкопувати хлопців. Я встиг відкопати Дмитра  і пішов до побратимів, щоб допомогти їм. «Круглий» дихав, але був без свідомості, проте потрібно було рятувати інших.
Коли повернувся, побачив, що «Круглого» знову присипало. Довелося відкопувати командира, мені на допомогу підповз ще один побратим. Було зрозуміло, що противник під прикриттям вогню артилерії хоче захопити нашу позицію, адже відстань до окупантів становила 600 метрів. Я перебіг на передній край позицій, щоб контролювати їх, але довелося повертатися до побратимів, яких знову присипало землею.
– Ти не боявся, що й тебе закидає землею, чи емоції в той момент були відключені?
– Під час чергового потрапляння ворожого снаряду мене теж присипало. Я перед тим приліг на дно окопу і вмить відчув на собі кілька кілограм землі. Подумав, що це наші останні хвилини чи години життя, надзвичайно якісно працювала артилерія окупантів.
Поряд лежали побратими, яким потрібна була допомога. Наші лопати теж були засипані, тому ми рили землю руками. Почув крик з-під завалів, один з наших бійців просив про допомогу. Я не бачив точно, де він лежить. Придивився, побачив діру. Засунув туди руку і відчув, що зачепив побратима за шолом. Хлопця врятувало те, що він сидів, в іншому випадку лежати б йому мертвим.
Моментами, коли було геть важко морально, я дивився на хлопців і бачив, як вони зривали шкіру на пальцях, нігті, щоб тільки врятувати тих, хто ще недавно поряд з ними стискав в руці автомат. Це надавало сили і змушувало енергійніше працювати.
Обстріл тривав близько години, а нам здавалося, що минула ціла вічність. В цей час до нас добралися наші медики, які почали потроху витягувати хлопців. Я порахував бійців і зрозумів, що одного не вистачає. Ми почали копати траншеї і знайшли ще одного побратима – «Максона». Він був уже мертвий.
Інший боєць полку «Азов» з позивним «Джедай» був в групі евакуації поранених. Він розказав, що вони побачили, коли прибули на позиції.
– Ще перед початком обстрілу в мене було погане передчуття. Я перебував на КСП роти, в якій воювали «Круглий», «Максон», і чергував на евакуаційному автомобілі. До півночі майже ніхто не спав, відчувалася  якась напруженість. Тим більше, що за кілька днів до трагедії, яка розігралася тієї ночі, над нашими позиціями літав російський безпілотний розвідувальний апарат «Елерон», тобто вони готувалися.
Коли нам повідомили, що на позиціях з’явилися поранені, ми за півтори хвилини зібралися і вже направлялися до своїх побратимів. По дорозі готували різні розчини, системи, адже володіли інформацією про велику кількість постраждалих.
За метрів чотириста від наших позицій по дорозі, якою ми просувалися, почалися прильоти важкої артилерії. Окупанти чітко знали, куди саме ми будемо їхати, тому намагалися накрити цей район з допомогою мін та снарядів, які були кориговані з допомогою безпілотника, оснащеного тепловізійним прицілом. Довелося зупинитися на кілька хвилин. Щойно снаряди перестали падати, ми вирушили далі.
В нас була домовленість, що поранених виноситимуть у визначене місце. Які тільки ми прибули туди, там нікого не виявили. В той час самі позиції ще перебували під обстрілом, тому ми не могли туди потрапити. Зрештою, все почало затихати і нам вдалося пробитися до хлопців.
Два медики поїхали автомобілем, ще два, які мали на плечах медичні рюкзаки, просувалися пішки. Ми змушені були скористатися таким маневром, щоб вберегтися від можливого обстрілу, під час якого міг загинути весь медичний екіпаж.
Першим поклали в автомобіль «Круглого» і хлопця, який мав діру в спині. «Круглий» уже не дихав. Побачили дірку в його потилиці, через яку було видно мізки. Терміново зробили інтубацію, підключили апарат штучного дихання, щоб порятувати побратима.
В такому стані ми везли Дмитра з позицій, через отвір в його голові текла кров і стікала мені на штани та заливала підлогу.
Поранення «Максона» були несумісні з життям. Згодом нам повідомили, що «Круглий» теж помер.
Жертви серед наших побратимів стали наслідком професійної роботи російських найманців. Вони дуже влучно гатили по наших позиціях, ми розуміли, навпроти нас – професіонали.
– Наскільки близькими були для тебе хлопці, які загинули тієї ночі?
– З «Максоном» пересікалися постійно, але не були надто близькі. З «Круглим» багато спілкувалися, воювали поряд, він був справжнім другом. Гірка іронія полягає в тому, що перед тим, як він мав іти на позиції, ми його пригостили салатом, жартували постійно. А через три години, я уже вивозив його з дірою в голові.
Михайло УХМАН