Про тих, які "вміють жити"

З “тричі генпрокурора” Святослава Піскуна, думається, вийшов би непоганий актор чи принаймні декламатор. Дуже гарно виходять у нього іноді драматичні, іноді – гумористичні нотки. А іноді – й серйозні аналітичні роздуми. Готовий аплодувати йому, коли він каже, що не досягала успіхів у своєму розвитку та держава, де не було верховенства права. Справді, там, де не дотримуються встановлених законів, годі чекати поваги і довіри до державних і владних інститутів.
Це – одна із наших численних  нинішніх проблем. Їх у нас, якщо звернутися до праслов’янських мотивів, просто  “нѣсть числа”. Коронавірус. Непередбачуваний північний сусід з величенькою ядерною дубиною в руках. Всепроникаюча і всеохоплююча корупція. Кульгава економіка і “бардак” у правовій сфері. Жахливі дороги, їхати якими протипоказано з точки зору збереження власного хребта і кульшового суглоба. Все це – фактори, що зовсім не  сприяють “золотій” старості й довголіттю, зате дуже сприяють швидкому заповненню територій кладовищ.
А тепер трохи зійду з уже добряче “зачовганої” (й не лише мною) теми і висловлю свою думку: ну, дуже вже мені до вподоби сучасний тип “нового українця”. Настільки до вподоби, що я залюбки задушив би його в палких обіймах (якщо б, звісно, міг). Його  генетичне коріння – у високопосадовцях радянської пори, які, обмежені сякою-такою партійною дисципліною, змушені були здебільшого влаштовувати свої бенкети та оргії якнайдалі від людського ока – адже можна було, в найгіршому випадку, і партквиток покласти на стіл. А це в ту пору було ой як небажано… Їхні ж нащадки нині в славній Україні неначе отримують компенсацію від долі за те, що предки змушені були (нехай про людське око) мати якісь морально-дисциплінарні гальма. Добряче “просякнувши” й етикою кримінального світу (в тісному партнерстві з яким часто доводиться “рєшать” різні питання), наші сучасні нувориші живуть своїм власним життям і керуються своїми морально-етичними установками, в основі яких – повна зневага до встановлених в суспільстві правил і утвердження всіма можливими засобами власного Ego. Приклад, який недавно був чи не головною темою багатьох телеканалів: у той час, коли в столиці України діяли суворі карантинні обмеження, заклади не приймали відвідувачів, а громадський транспорт був доступний лише за спецперепустками, заступник керівника фракції “Слуга народу” і кум голови Офісу президента Микола Тищенко відсвяткував день народження своєї дружини в п’ятизірковому готелі Fairmont у центрі Києва. Святкування тривало більше п’яти годин, гості перебували без захисних масок, про дотримання якихось протиепідеміологічних правил, звісно, не йшлося, а вечірка супроводжувалось масштабним салютом.
Хвилинку. Ми живемо в умовах стерильного епідеміологічного благополуччя, коли можна дозволити собі велелюдні зібрання? Ні – ситуація в Києві була загрозливою, і оголошений грізним голосом мера-боксера локдаун начебто мав би стосуватися всіх. То, може, ми живемо в умовах миру і відсутності  загрози ззовні, коли радість може виражатися у салютах і феєрверках? Ні – ситуація на сході залишається напруженою, а скорботний список загиблих поповнюється майже щодня. То, може, добродій Тищенко зі своїм “Велюром” (який уже потрапляв у карантинний скандал), а тепер і  Fairmont, а разом з ним – і сотні йому подібних “господарів життя” живуть в якійсь своїй країні? Ні – вони існують поруч з нами, не обминаючи нагоди продемонструвати, що вони значно “рівніші” за всіх нас. І, мабуть, як і Президент – глава “слуг народу” – заявляє, що хотів би в НАТО і ЄС. Цікаво, чим би закінчився для функціонерів з цих поважних установ “бенкет під час чуми”, що його організував містер Тищенко на честь коханої дружини? Доводилося чути, там вони дуже легко летять зі своїх посад навіть за більш невинні проступки.
А ще доводилося чути, як батьки й матері буквально штурмували  деякі військкомати, не бажаючи, щоб їхні діти йшли захищати усю “мажорну” мерзоту.
Ну, це я трохи загнув. Депутат Тищенко та “іже з ним” просто вміють жити. І не соромляться це демонструвати. І не лише в стольному Києві.
Ігор ДУДА