Переконувати – аргументами, захищати – без меча…

 До 160-ї річниці від народження Антона Горбачевського – видатного правника, правозахисника, видавця, політичного та громадського діяча. 
Початок правозахисного руху в Україні традиційно пов’язують з іменами дисидентів-шістдесятників та із створенням Української Гельсінської групи. Український національно-визвольний рух XX століття асоціюється насамперед із збройною боротьбою ОУН-УПА. Втім донині мало говориться про діяльність громадсько-політичних об’єднань парламентського типу, які виникли ще у другій половині XIX століття та ставили за мету захист громадських та національних прав, а також досягнення державної незалежності України – у ненасильницький спосіб.
Досить мало відомо нам і про перших українських правників та громадських лідерів українського походження, котрі вже тоді провадили діяльність, яку ми нині називаємо правозахистом.
27 січня виповнилося 160 років з дня народження одного з них – Антона Яковича Горбачевського (1856 – 1944), який значну частину свого життя провів у нашому місті.
У історичних джерелах частіше можна знайти згадки про його старшого брата, Івана Горбачевського (1854-1942), світової слави вченого-біохіміка та епідеміолога, ректора Празького Університету, ім’я якого нині носить Тернопільський медуніверситет. Однак життя Антона Горбачевського – відомого адвоката, громадського діяча, видавця, політика, дипломата, одного з перших у краї правників українського походження – було не менш плідним та яскравим.
Антін Горбачевський народився  у 1856 р. у селі Зарубинці Збаразького повіту у сім’ї священика Якова Горбачевського. Рід Горбачевських гербу Корчак мав давні шляхетські корені, що можна простежити із
Обидва брати Горбачевські навчалися у Тернопільській класичній гімназії. Ще у гімназійні роки Антін Горбачевський прилучився до громадської діяльності – входив до учнівської організації «Громада», що мала на меті заохочувати молодь до вивчення української історії та культури.
Вже 1872 року долі братів розійшлися: Іван почав студіювати медицину у Віденському університеті, після закінчення якого залишився працювати у Відні, а згодом – у Празі. Життєві шляхи Антона Горбачевського частіше пролягали рідним краєм. Проте духовного зв’язку з братом Іваном не поривав ціле своє життя, про що свідчить їхній епістолярний спадок.
Антін закінчив гімназію у 1874 році, у 1879 році – курс правничого факультету Львівського університету (на той час – Францісканський університет).
Ще навчаючись в університеті, він пристає до народницького гуртка студентської молоді, а опісля – до руху «народовців»,  у якому гуртувалися такі діячі, як посол Сейму о. Степан Качала, професори університету брати Омелян та Олександр Огоновські, гімназійні вчителі Юліан Романчук та Олександр Барвінський.
Вже у 1880 році, щойно вийшовши із університетських аудиторій, молодий правник Горбачевський став одним з видавців львівської газети «Діло» – провідного народовського часопису, першого, найстарішого і впродовж багатьох років єдиного українського періодичного видання у Галичні.
Довкола редакції «Діла» гуртувалися лідери громадсько-політичного життя Галичини: Володимр Барвінський, Володимир Навроцький, Олександр Огоновський, Юліан Романчук, Анатоль Вахнянин, Дем’ян Гладилович та ін.
1884 року Антін Горбачевський отримує звання доктора права і намагається розпочати приватну адвокатську практику у Львові. Обравши фах адвоката, він приєднався до нової когорти українських інтелектуалів, котрі займалися власною правничою діяльністю й одночасно розвивали громадсько-політичну та просвітницьку місію.
Тут варто зазначити, що владні кола багатонаціональної імперії Габсбургів порівняно толерантно ставилися до культурних та громадських запитів національних меншин, у тому числі українців. Тодішня Австро-Угорщина у порівнянні з Російською Імперією була досить ліберальною державою. Тут національні меншини не знали “погромів”, тут не було видано своїх “валуєвських указів”, вільно виходили книжки слов’янськими мовами, йшлося про відкриття українського університету, зароджувалися національні громадські та політичні організації…
Протягом двох років А. Горбачевський керував на громадських засадах бібліотекою львівської громадської організації «Просвіта». Здобувши в 1884 р. диплом доктора права, переїхав до Перемишля (нині – Пшемисль у Польщі), де відкрив власну адвокатську канцелярію.
1 квітня 1889 р. з ініціативи адвокатів Костя Левицького, Антона Горбачевського та Євгена Олесницького вийшло друком перше число українського професійного правничого видання «Часопис правнича» (“ЧАСОПИСЬ ПРАВНИЧА. Місячник для теорії і практики”). Горбачевський був незмінним членом редколегії цього видання.
У 1894 році «Часопис правнича»  стає друкованим органом Правничої комісії Наукового Товариства імені Шевченка (НТШ) у Львові. У цей історичний період більша частина України входила до складу Російської імперії, політика якої робила неможливим видання будь-якої правничої літератури українською. Відтак видавці «Часописи правничої» мали намір поширювати її за підпискою як у Австрійській, так і у Російській імперії.
Отже «Часопис правнича» стала першим в історії професійним правничим часописом, який видавався українською мовою. Змінивши назву на “Часопись правнича і економічна” видання продовжувало виходити у 1900-1912 р.р.
Окрім того в 1901р. НТШ започаткувало видавничу серію «Правнича Бібліотека». Згодом за участі Горбачевського 1909 р. у Львові було створено “Товариство Українських Правників” яке видавало професійний правничий часопис “Правничий Вісник” ( 1910-1914 р.р.).
Ще у 80-і роки XIX століття Горбачевський став активним діячем «народовського» напрямку в українському громадсько-політичному русі Галичини, що сформувався на противагу так званому «москвофільству», в основі якого лежала культурна і політична переорієнтація частини галицької інтелігенції, і особливо духовенства, на Російську імперію. Поштовхом до початку активної політичної діяльності «народовців» стали вибори 1879 року до Галицького сейму, на яких вони склали потужну конкуренцію москвофільській «Руській Раді».
Старшим товаришем та моральним авторитетом для Горбачевського у той час був визнаний лідер «народовців» Володимир Барвінський. Тож коли той передчасно пішов із життя в лютому 1883 р., не випадково саме Горбачевський очолив редакцію газети «Діло».
Антін Горбачевський був одним із членів-засновників громадсько-політичної організації «Народна рада». Однією з перших українських парламентських партій стала Українська національно-демократична партія (УНДП, або “партія народовців”). Про активну участь А. Горбачевського у її становленні свідчить те, що у на першому з’їзді партії його було обрано до її керівництва – “Тіснішого народного комітету”. Горбачевський залишався членом керівництва УНДП упродовж усього періоду її існування.
1893 року доктор права Горбачевський відкриває адвокатську канцелярію у Чорткові і відтоді його професійні та громадські справи значною мірою були пов’язані з цим містом.
 
Будинок у Чорткові по вулиці Міцкевича, у якому впродовж багатьох років мешкала родина Горбачевських
Як досвідчений та незалежний адвокат проявив себе на багатьох резонансних кримінальних процесах, зокрема, в 1897 р. у Тернополі – над селянами-українцями, звинуваченими властями у порушенні громадського спокою під час виборів до австрійського парламенту.
У 1908 р. Горбачевський був учасником резонансного суду у Львові – над прихильником «есдеків» українським студентом Мирославом Січинським, котрий застрелив цісарського намісника Галичини Анджея Потоцького.
Участь Антона Горбачевського, як адвоката, у цьому процесі доволі знакова. Адже більшість українських громадсько-політичних та духовних лідерів Галичини засудили вчинок Січинського, кваліфікувавши його як в принципі неприйнятний засіб політичного терору. Із заявами про осуд теракту виступив О. Барвінський, лідери Українського клубу в Парламенті Ю. Романчук і М. Василько… Лідер «народовців» Є. Олесницький констатував: «Січинський знищив велику справу. З Потоцьким усе ми узгодили про польсько-українську угоду». Про осуд вбивства Потоцького з морально-етичних позицій заявили митрополит Андрей Шептицький, станиславівський єпископ Хомишин, перемиський – Чехович, львівський єпископ вірменської церкви Теодорович.
Андрей Шептицький підкреслював: «На нас лежить ще більший обов’язок засудження здійсненого злочину, бо той хто його сповнив, у своєму засліпленню мислив прислужитися національній справі. На Бога, так не є! Злочинами не служать народові!…»
Антін Горбачевський був віруючою людиною. Засоби політичного терору були глибоко антипатичні йому, але він добре розумів (до слова, на відміну від багатьох сучасних політиків та «правників», котрі готові за першої нагоди називати своїх політичних опонентів злочинцями, переслідувати і знищувати їх!), що означає імператив верховенства права – визнати людину винним у злочині може лише незалежний суд у відкритому процесі. І тому погодився бути адвокатом терориста Січинського.
Втім суд таки виніс Січинському смертний вирок. Цісар Франц-Иосиф І вже був готовий затвердити його. Лише після парадоксального клопотання вдови Потоцького про помилування вбивці її чоловіка монарх погодився зм’якшити вирок… Мирослав Січинський отримав 20 років тюрми і невдовзі втік із ув’язнення…
Ця справа мала ще одне парадоксальне продовження – через 3 роки незалежного українського адвоката Антона Горбачевського за представленням Цісаря було призначено членом Найвищого державного трибуналу Австрії у Відні. До речі, він був єдиним українцем у складі цього карного органу за всю історію його існування.
Пізніше, у 1917 році, Горбачевський захищав перед австрійським військово-польовим судом українського адвоката з Чорткова Мелітона (Мілетія) Відрака, звинуваченого у колабораціонізмі з російською окупаційною адміністрацією та у державній зраді. Горбачевський не був симпатиком «москвофілів», тим більше після того, як стало відомо, що коїла російська армія на окупованих територіях, зокрема під час свого відступу у 1917-у. Але він зробив усе можливе, аби довести безпідставність звинувачень австрійських прокурорів і домогтися для Відрака виправдувального вироку.
Від перших років свого перебування у Чорткові Антін Горбачевський виступив активним розбудовником у місті громадського життя. Він був засновником та першим головою культурно-просвітницького товариства “Українська бесіда”, кредитової спілки “Надія”, Українського педагогічного товариства. Виступав ініціатором заснування у Чорткові української приватної гімназії у 1911 році. Одночасно був одним з фундаторів та меценатів – польської гімназії імені Юліуша Словацького. Вочевидь він вважав, що чим більше освіченою буде молодь, як польська так і українська, тим більш спроможною вона виявиться до порозуміння.
Горбачевського було обрано головою повітового комітету Української національно-демократичної партії у Чорткові. Від цієї партії він обирався Головою проводу Чортківського Народного комітету, був послом Галицького сейму від Чортківського повіту (1913).
Коли в серпні 1914 р. почалася Перша світова війна, А. Горбачевський виїхав з Чорткова у Відень: співпрацював там з Головною Українською Радою (в травні 1915 р. реорганізована в Загальну Українську Раду). Відразу після відступу російських військ у 1916 році він повертається до Галичини та деякий час працює адвокатом у Дрогобичі.
Антін Горбачевський був учасником історичного засідання представницького зібрання 18-19 жовтня 1918 р. у Львові – так званої Конституанти, що обрала Українську Національну Раду (УНРаду) на чолі з Євгеном Петрушевичем і заявила про утворення Української держави. Після проголошення 13 листопада незалежності ЗУНР повернувся в Дрогобич, де очолив повітовий комісаріат. 4 січня 1919 р. на засіданні УНРади в Станіславі (нині – Івано-Франківськ) його обрано членом її постійно діючого органу – виділу (президії). Перебуваючи на цій посаді, брав активну участь у роботі березнево-квітневої сесії УНРади, розробці законодавства та створенні державної влади в ЗУНР.
У квітні 1919 р. був обраний головою новоствореної Української народно-трудової партії (колишня УНДП), редагував її орган – газету «Свобода». Очолював партію до травня 1923 р.
У червні 1919 р. Дрогобич зайняли польські війська, однак Горбачевський залишився в місті. Польська військова адміністрація не наважилася арештувати й інтернувати авторитетного українського діяча. В липні 1919-го він переїхав з до Кам’янця, де на той час знаходився Уряд ЗУНР. У вересні 1919 року, під час загострення україно-польського військового протистояння, як заступник Голови та представник ЗУНР у надзвичайній дипломатичній місії Української народної республіки у Польщі, Горбачевський виїхав до Варшави на переговори з польським урядом.
Коли ж за наполяганням Голови Директорії УНР Симона Петлюри 2 грудня цього ж року була укладена польсько-українська угода, згідно з якою УНР визнавала право Польщі на територію усієї Східної Галичини, Антін Горбачевський на знак протесту залишив місію.
Від 1921 року Горбачевський продовжував адвокатську практику в Чорткові. Громадські справи , як і раніше, займали весь його вільний час. У ці роки доктор права Горбачевський обирався головою “Товариства допомоги українським інвалідам”, членом надзорчої ради “Повітового союзу кооперативів” і кооперативу “Українська книгарня”.
У міжвоєнній Польщі, національна політика якої була дискримінаційною щодо українців, Антон Горбачевський виступив одним із лідерів парламентської партії Українське народно-демократичне об’єднання (УНДО). У липні 1925 р. він став одним із засновників УНДО і до вересня 1939 р. був незмінним членом його Народного (Центрального) комітету.
УНДО на виборах 1928 року отримала 26 мандатів послів і 9 – сенаторів Парламенту Речі Посполитої, на виборах 1935 та 1938 року –  23 мандати. Політичною метою УНДО була побудова у правовий спосіб незалежної та демократичної української держави та боротьба за дотримання конституційних громадянських прав українців у Польщі. От так то, панове нардепи нинішньої Верховної Ради…
УНДО підтримувала перемовини з польськими політичними партіями, що увінчалися підписанням в 1935 році Угоди польсько-української (так звана «Політика нормалізації у Галичині»). Лідер УНДО Михайло Галущинський обирався віце-маршалком Сенату ІІ каденції (1928 – 1930), Василь Мудрий – віце-маршалком Сейму четвертої та п’ятої каденції (1935 – 39).
Антон Горбачевський у 20-30 роках минулого століття тричі був обраний від УНДО Сенатором Речі Посполитої, відкривав сесію Сенату 1935 року, як Маршалек-сеньйор, тривалий час виконував функції Голови Українського парламентського клубу.
Горбачевському належить значний доробок правничих студій та видань. Спільно з Костем Левицьким, Омеляном Огоновським та Євгеном Олесницьким він уклав німецько-український правничий словник, який вийшов у світ в 1893 р. У журналі «Життя і право» опублікував статті «Справа судів присяжних» (1937) і «За вдержанням судів присяжних» (1938)…
Мешканці Чорткова запам’ятали адвоката Горбачевського, як патріота та активного захисника людських прав в органах правосуддя. До слова, у провінційному Чорткові наприкінці 30-х років практикувало біля 30 адвокатів – тобто інструменти правової держави реально працювали. Горбачевський був одним з найдосвідченіших та найавторитетніших з них . Його помічниками і послідовниками стали українські адвокати молодшого покоління: Мілетон Відрак, Остап Юрчинський, Михайло Росляк, Іван Хічій та Володимир Електорович, який працював у адвокатській канцелярії Горбачевського у останні роки її діяльності.
28 червня 1936 р. в Чорткові відбулися урочистості з нагоди 80-річчя Антона Горбачевського, які стали помітною подією в житті української громади міста. Зі Львова прибули представники Союзу українських адвокатів, до керівництва якого він належав, відомі громадсько-політичні діячі – його соратники. Всі вони відзначали великі заслуги ювіляра у правничій діяльності та громадсько-політичних процесах.
Зрозуміло, після вересня 1939 року фах правника в європейському його розумінні у нашому краї став непотрібним. Аргументам права належало зникнути, цінувалися аргументи сили і влади, як червоної так і коричневої …
Вже 18 вересня доктора Антона Горбачевського разом із його донькою Лідією і зятем Іваном-Романом Носиком чекісти викликають на допит. У січні 1940 року енкаведисти серед ночі влаштовують обшук і погром в будинку Антона Горбачевського. 83-річний адвокат від хвилювання падає і отримує перелом руки – вранці відвозять його до лікарні. Горбачевський розуміє, що слідом за обшуком послідує арешт, ув’язнення або вивезення до Сибіру. Тому він наважуються тікати просто з лікарні і виїхати з Чорткова. Впродовж двох місяців Горбачевський з родиною переховувався у львівських знайомих, щоразу отримуючи звістки, що його розшукує НКВС. У березні – через німецьку комісію родині Антона Горбачевського вдається виїхати за лінію нового кордону між Рейхом та СРСР – до Генерального губернаторства Галичина. 1940 – 1941 роки він проводить у Кракові, зустрічається востаннє із братом Іваном, диктує доньці Лідії свої спомини.
Останні роки життя (1942 – 44) Антін Горбачевський провів в окупованому німцями Чорткові. На деякий час він відновив тут роботу адвокатської канцелярії, продовжував диктувати доньці свої спомини. Тут отримав звістку з Праги про смерть брата Івана. У дні наближення фронту був змушений знову покинути місто та рідний край. Канцелярія Горбачевського у Чорткові закривається назавжди.
Помер Антін Якович Горбачевський 25 квітня 1944 року, у лікарні міста Сянок, застудившись у дорозі. Похований на цвинтарі у Сяноку. Надпис українською на його надгробку звертається до перехожого з проханням про молитву…
 
Буремне двадцяте століття з його безперервними змінами влад, війнами, спалахами насильства постійно випробовувало на міцність його переконання та життєву позицію. Та здається на своєму довгому життєвому шляху Антон Горбачевський жодного разу не зрадив своїй місії інтелігента, просвітителя та захисника права.
Олександр СТЕПАНЕНКО