Олександр ШЕВЧЕНКО: «Нам треба бути не Америкою чи Європою, а Україною»

30 вересня Тернопільський осередок політичної партії «Українське об’єднання патріотів – УКРОП» у рамках попередніх партійних виборів, або праймеріз, обрав єдиного кандидата у президенти від партії – Олександра Шевченка. Про те, чи готовий він до цієї місії і яким  бачить розвиток країни, Олександр Шевченко розповів під час інтерв’ю.
– Що спонукало вас, успішного підприємця, йти в українську політику?
– Колись Блаженнійший Любомир Гузар сказав фразу, яку я запам’ятав назавжди: «Політика – це найвищий вимір служіння людям». Я не можу бути спокійним, знаючи, що багато людей у нашій країні бідують, у той час, як у багатьох інших країнах люди мають змогу добре заробляти. Знаю багатьох, які завдяки теперішній владі не можуть стати успішними. Мені важко усвідомлювати це. До прикладу, моя мати, яка все життя працювала вчителем, отримує 1,5 тисячі гривень пенсії. У всіх галузях колишні робітники, а теперішні пенсіонери, доведені до стану жебрацтва. Але лише нарікати на когось, а самому нічого не робити – неправильно.
Тому у 2014 році я, здобувши підтримку франківців, потрапив у Верховну Раду. Скажу відверто, 80% людей, які туди приходять, готові брати «відкати», красти, сидіти без роботи й отримувати за це якісь преференції. Вважаю, що все починається з голови. Тому переконаний, що, лише вигнавши старих політиків із влади, об’єднавшись у громадський рух, ми зможемо змінити країну, як це було у 1990-х роках, коли ми здобули незалежність.
– Вважаєте, у вас достатньо досвіду, щоб бути президентом?
– У політику мають йти успішні у своїй галузі люди – журналісти, лікарі, підприємці… Люди розумні, які живуть за Божими заповідями. Згадую 1989-1990 роки, коли навчався у Чернівецькому університеті. За фахом я – інженер-фізик-радіотехнік. Ми разом зі своїми одногрупниками, ризикуючи життям, роздавали патріотичні листівки. За нами стежили співробітники КДБ. Я, до речі, нещодавно у Верховній Раді ініціював законопроект, щоб заборонити в Україні ідеологію «руського міра», визнати її фашистською, припинити стосунки, а не торгувати з країною агресором, як сьогодні це роблять.
У 1990-х роках, коли було важко вижити, я почав їздити у Польщу, започаткував свій бізнес. А в 2000-му заснував Буковель, поступово з’явились інвестори. Це був успіх не лише у матеріальному, а й у моральному аспекті. Тепер туристичний комплекс «Буковель» – це впорядкована система, яка має свої правила, тут трудяться люди, які хочуть і вміють працювати, тож отримують достойні зарплати. І я хотів би, щоб такою була вся наша країна. Отримавши мандат довіри від франківців, я зробив навіть більше, ніж обіцяв. А сьогодні готовий змінювати всю країну.
– Україна перебуває у непростому становищі. Окуповано Крим, тривають військові дії на Донбасі, економіка – на низькому рівні. Ви готові прийняти ці виклики?
– Я ніколи не боявся труднощів. Коли започатковував Буковель, з мене кепкували. Там нічого не було, навіть доріг, а громада – бідна. Разом ми змогли зробити багато. Кількість населення збільшилася вдвічі, є сучасна школа із басейном, завершили будівництво дитячого садка. Бюджет села з 30 тисяч зріс до 50 мільйонів. І цей мікроуспіх показує, як може розвиватись країна. Україна має колосальні можливості. Але нам треба закрити дірки у бюджетному «друшляку», звідки витікають фінанси, і відігнати корупціонерів і казнокрадів, яких інакше, ніж свиньми біля корита, і не назвеш. Є правила, однакові для всіх: Конституція, закони, а найголовніше – заповіді Божі. Якби сьогодні жили відповідно до них, у нас була б ідеальна країна. І я вірю, що ми навіть за 3-5 років можемо зробити ривок в економічному розвитку. З країни щодня виїжджають люди. Хіба ж це нормально? Ніхто не може бути впевненим у завтрашньому дні. Хіба таку країну ми хотіли? Нам треба бути не Америкою чи Європою, а Україною. Щоб не ми, а до нас їздили на заробітки.
– Найголовніша проблема України сьогодні – неоголошена війна…
– Нещодавно я був на Міжнародному економічному форумі в Криниці. І мене запитували: «А у вас дійсно війна? Між вашими країнами ж є дипломатичні відносини, туди люди їздять, сюди. Торгівля йде повним ходом». В українських чиновників є бізнес у Росії, а російські банки успішно працюють у нас. От як це зрозуміти? Тобто, для початку потрібно припинити будь-які стосунки з Росією – гуманітарні, економічні. Не постачаймо воду й електроенергію на окуповані території. Давайте поставимо умовний бар’єр, все, що за ним, нас не має цікавити.
Що сказати людям, які воюють на сході, які втрачають здоров’я й отримують психологічні травми? Що сказати матерям, які втратили синів? Що в нас на 40% за останній рік збільшився товарообіг із Росією?
– Уряд запроваджує кілька реформ. Які з них, на вашу думку, успішні, а які – провальні?
– Дуже мало людей розуміють, що таке медична чи освітня реформа, які їм нав’язують. Справді, чому ми не впроваджуємо страхову медицину? Припустимо, ви купуєте автомобіль. Зайшли в салон, вибрали і  купили. А, наприклад, медичну реформу людям нав’язали, не пояснивши її суть. Невже не можна організувати «круглі столи», зібрати медиків, учителів і пояснити? Тепер про ОТГ. Об’єднались сильні громади, які щось роблять, в яких є гроші. Але залишились за бортом слабенькі. Як їм виживати? Чи справедливе було об’єднання? На яких засадах? Це ті питання, на які ніхто не може відповісти.
– Ваш сценарій розвитку?
– Мій сценарій – кожна громада має бути заможною. Потрібно розробити поетапний план розвитку. Презентувати його суспільству. Розповісти людям, що вони мають робити.
– Чи відчуваєте підтримку тернополян?
– Мені дуже приємно бути у вашому місті. Тернополяни мене впізнають, висловлюють підтримку мені й іншим представникам УКРОПу. Вони розуміють, що і нещодавні маски-шоу в Буковелі, і погрози арештувати Ігоря Палицю, голову опозиційної до Банкової Волинської облради – це свідчення слабкості і навіть агонії нинішнього режиму. Для того, щоб її завершити, ми маємо об’єднуватись і працювати. Я нікого не боюсь і готовий боротися.