“На щиті”: Тернопільщина віддає шану полеглим Героям

«Відчаєнів… Нічого не сказав.

Земля вкраїнська в кулаку за свідка»

Недоспаний світанок у бинтах,

Прикритий заволоками-димами.

І вирвами чадить оглухлий шлях,

Де впав боєць,

(А ще не знає мама…)

Китайкою суворість на лиці.

Заполиніли очі карі-карі.

Ще підповзуть, як паморозь, бійці.

Не лишать на поталу, на покару…

Розкрилений лежить, неначе хрест

Між зболеними Заходом та Сходом.

Вже потім – пам’ять, біль, сльоза, протест…

В граніті заніміє нагорода…

Намолено схилились небеса.

На вітрі голосила тихо вітка.

Відчаєнів… Нічого не сказав.

Земля вкраїнська в кулаку за свідка.

Володимир КРАВЧУК

 

Понад рік вважався зниклим безвісти

9 листопада жителі Збаразької та Білецької громад віддали останню шану військовослужбовцю, кулеметнику відділення взводу спеціальної роти військової частини А****, уродженцю села Шили, мешканцю села Дітківці, нині Тернопільського району, солдату Богдану Романовичу ЛЕВЧУКУ (8. 02. 1990 р.н.), який загинув під час виконання бойового завдання 20 вересня 2024 року в районі населеного пункту Гірник Покровського району Донецької області.

Світлої пам’яті Богдан «Довгий час вважався зниклим безвісти, і лише на початку листопада цього року вдалося встановити його особу та повернути на Тернопільщину. Ця звістка з болем увірвалася до батьків, дружини та сина воїна Богдана… У скорботі схиляємо голови перед подвигом захисника, який до кінця боровся з ворогом, склав велику пожертву на вівтар свободи нашого народу…», – йдеться в повідмоленні Білецької сільської ради. 

Поховали захисника у с. Дітківці.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

В останню дорогу провожало все село

10 листопада жителі Великоберезовицької громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, мешканця села Петриків Ігоря Ростиславовича ГОРДІЮКА (12. 08. 1984 р.н.), серце якого перестало битися 6 листопада.

Світлої пам’яті Ігор був мужнім і відповідальним воїном, а в житті чуйним і доброзичливим чоловіком.

У соцмережі опублікували сотні співчуттів рідним захисника. Зокрема Оксана Добровольська написала: «Надіє Мирославівно, прийміть найщиріші та найглибші співчуття. Нехай Господь Бог прийме вашого сина Ігоря до Царства Небесного. Вічна йому пам’ять…».

«Провести Героя в останній земний шлях прийшли рідні, близькі, друзі, однокласники, колеги, побратими, односельці, знайомі та всі, хто знав і шанував Ігоря. На колінах та з прапорами провели бійця до місця вічного спочинку. У Ігоря Гордіюка залишились дружина, син, батьки та сестра…» – повідомили у Великоберезовицькій  селищній раді.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

«Неможливо викинути з серця того, кого любиш…»

10 листопада жителі Мельнице-Подільської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, мешканця села Устя, що на Борщівщині, капітана Петра Івановича КОЛОДРУБСЬКОГО (23. 04. 1966 р.н.), серце якого перестало битися 1 листопада у м. Павлоград Дніпропетровської області.

Світлої пам’яті Петро з перших днів повномасштабного вторгнення став на захист України. «Триває війна, яка забирає найкращих синів і дочок України. У нашій пам’яті, наших серцях, Петро Іванович, назавжди залишиться, як вчитель, як воїн та патріот, а найголовніше – світла людина…» – повідомили у Мельнице-Подільській селищній раді.

«Війна у нашу сім’ю увірвалася 28 січня 2015 року. Повістку татові вручили в школі, викликавши з уроку хімії у 8 класі. Після проходження підготовки на Львівщині, від початку березня 2015 року він служив на посаді заступника начальника відділу бойових навчань 44 окремої артилерійської бригади. Звільнився 30 квітня 2016 року. Потім – майже щорічна місячна перепідготовка на військових полігонах, курсова перепідготовка у Львівській академії сухопутних військ. Після початку повномасштабного вторгнення перший бій прийняв 25 лютого 2022 року поблизу Малина на Житомирщині на посаді взводного-артилериста. Потім – оборона Києва, Київщини. Від початку червня 2022 року – на аналогічній посаді у 6 окремому стрілецькому батальйоні. Семенівка, що на Чернігівщині. Від початку червня 2023 року – в командному пункті 42 ОМБр. Серебрянське лісництво, Часів Яр, Бахмут, Соледар, Вовчанськ. Покровський напрямок став, на жаль, останнім… Наш тато був ерудованим педагогом. Розказував своїм учням багато цікавого про світ флори і фауни. А скільки дерев і квітів вони разом посадили біля школи, в парку, на берегах річок!.. Любий тату, щиро дякуємо Тобі за все. Обіцяємо берегти нашу маму, доглядати кожне деревце, кожну рослину, посаджену Тобою. Для нас Ти будеш завжди живим, бо неможливо викинути з серця того, кого любиш…», – написав у соцмережі син Назар Колодрубський.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять, честь і слава Герою!

Був простим і добрим

10 листопада жителі Монастириської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, мешканця м. Монастириська Миколу Миколайовича ПИЛИПІВА (1. 02. 1975 р.н.).

Світлої пам’яті Микола був добрим, простим і щирим чоловіком. У соцмережі десятки людей висловлюють співчуття з приводу смерті воїна. Зокрема Юлія Михайлівна написала: «Вічний спочинок Колі… Нехай Господь прийме його душу де спочивають праведні… та простить всяку провину… Родині щирі співчуття, Ліля тримайся, ти сильна… Всевишній нехай дає сили перенести таке горе, біль і втрату…».

Поховали захисника у рідному місті.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

Загинув на Донеччині

11 листопада жителі Білецької громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, кулеметника механізованого батальйону військової частини А****, мешканця села Чистилів, що біля Тернополя, солдата Володимира Михайловича СУХОГО (9. 02. 1980 р.н.), який загинув 2 листопада під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Торецьке Покровського району Донецької області в наслідок удара ворожого FPV-дрона.

«Від імені Президента України, Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України прошу Вас прийняти цей прапор як символ Держави, якій він вірно та віддано служив…», – із цими словами скорботна родина загиблого Героя отримала прапор нашої держави, яку ціною власного життя захищав їхній син, чоловік, батько…» – йдеться у дописі Білецької сільської ради.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

Пройшов через пекло Іловайського котла

11 листопада жителі Озернянської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, мешканця села Сировари, що на Зборівщині, молодшого сержанта Руслана Васильовича ЯНКІВСЬКОГО (18. 07. 1993 р.н.), серце якого перестало битися 8 листопада через проблеми із здоров’ям, що стали наслідком участі в бойових діях.

Світлої пам’яті Руслан «свій військовий шлях розпочав ще у 2014 році, мужньо беручи участь у бойових діях АТО, зокрема, пройшов через пекло Іловайського котла. З початком повномасштабного вторгнення молодший сержант Руслан Янківський без вагань знову став на захист Батьківщини. На жаль, через проблеми зі здоров’ям він був змушений повернутися додому, де його життєва мандрівка передчасно обірвалася…», – повідомили в Озернянській сільській громаді.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

Захоплювався комп’ютерною технікою

11 листопада жителі Тернопільської та Копичинецької громад віддали останню шану військовослужбовцю, командиру мінометної батареї військової частини А****, уродженцю с. Яблунів, що на Гусятинщині, мешканцю м. Тернопіль Михайлу Івановичу БАЧЕВИЧУ (16. 09. 1988 р.н.), який загинув 5 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Синьківка Куп’янського району Харківської області.

Cвітлої пам’яті Михайло навчався у ТНТУ ім. І. Пулюя, захоплювався комп’ютерною технікою, був щирим і чуйним, чесним та відповідальним, добрим і працьовитим, хорошим сім’янином. З дружиною Мар’яною і донькою Ангеліною проживав у Тернополі. 28 травня 2024 р. пішов захищати Україну. Від серпня минулого року його  вважали зниклим безвісти. «Після тривалого очікування та сподівань рідних стало відомо про його загибель. Михайло проживав у Тернополі разом із дружиною, проте у рідному селі Яблунів залишилися його батьки та численні родичі, які з невимовним болем сприйняли цю втрату…», – повідомили у Копичинецькій міській раді. Працівники КУ «Центр надання соціальних послуг Копичинецької міської ради» висловили щирі співчуття Бачевич Світлані Леонідівні з приводу смерті її сина.

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища у Тернополі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

Загинув на Сумщині

12 листопада жителі Мельнице-Подільської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, мешканця села Устя, що на Борщівщині, старшого сержанта Андрія Михайловича АМБРОСІЙЧУКА (25. 01. 1978 р.н.), який загинув 9 листопада під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Велика Писарівка Сумської області.

Світлої пам’яті Андрій учасник АТО, був досвідченим і відважним воїном, який продовжив свою боротьбу з московськими окупантами наприкінці лютого 2022 року.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять, честь і слава Герою!

 

Легко знаходив спільну мову із кожним кого зустрічав

12 листопада жителі Тернопільської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, старшого майстра ремонтної рухомої майстерні безпілотних авіаційних комплексів військової частини А****, мешканця м. Тернопіль Івана Вікторовича Гливу (3. 08. 1978 р.н.), серце якого перестало битися  5 листопада на у селищі Золочів Харківської області внаслідок захворювання.

Як повідомив інформаційний портал «Файне місто» світлої пам’яті Іван: «Востаннє поговорив з рідними зранку в день своєї смерті. Казав, що в нього все добре і поспішав на завдання. 47-річний Іван Глива помер від хвороби у селищі Золочів Харківської області. Рідні згадують Івана як добру і веселу людину. Він багато жартував і легко знаходив спільну мову із кожним кого зустрічав. До лав Збройних сил України Іван Глива вступив у липні цього року, де працював на посаді старшого майстра рухомої ремонтної майстерні безпілотних авіаційних комплексів».

«Дядько завжди піклувався про мене і мого брата. Часто телефонував родині, старався бути на зв’язку. Ми вірили, що все буде добре. Будували плани про те, як він буде повертатися до нормального життя коли повернеться, адже війна вносить свої корективи на моральний стан людини. А тепер його немає… Ми досі не віримо. Не знаємо як так сталося і дуже болюче сприйняли його смерть». – розповіла журналістам «Файного міста» племінниця Івана Гливи Анастасія.

«Воював на Харківському напрямку так і закінчилось його життя. Був неодружений, мав тільки сестру – мене, племінників і маму», – розповіла журналістам сайту «Терен» сестра воїна Івана Гливи Марія Мікула.

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища у Тернополі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

У мирному житті був звукорежисером

13 листопада жителі Тернопільської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, електрика-моториста відділення безпілотних авіаційних комплексів, мешканця м. Тернопіль Віталія Руслановича Юськевича (28. 05. 1993 р.н.), який загинув 14 вересня під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Родинське Покровського району Донецької області.

Світлої пам’яті Віталій у 2018 р. закінчив магістратуру ТНТУ ім. І Пулюя (факультет прикладних інформаційних технологій та електроінженерії), у мирному житті займався мистецтвом, був знаним звукорежисером. Знайомі та близькі згадують його як доброзичливого та чуйного, працьовитого чоловіка, хорошого спеціаліста, майстра своєї справи. Захисник вступив до лав ЗСУ у 2024 році, вважався зниклим безвісти від14 вересня 2025 року.

«Тепер хоч буде трошки веселіше на небесах, зробиш їм якісний звук для ангельського хору, а коли я побачу блискавку чи веселку – знатиму, що це твої спецефекти. Дякую тобі за долю, яку ти прийняв…», – написала у фейсбуці Марічка Юрчак.

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища у Тернополі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

Був справжнім Героєм

13 листопада жителі Заліщицької громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, мешканця м. Заліщики Володимира Андрійовича СОТНИКА (7. 03. 2002 р.н.), який загинув 5 листопада під час виконання бойового завдання на Донеччині внаслідок удару ворожого FPV-дрона.

Світлої пам’яті Володимир у 2019 р. закінчив Заліщицьку державної гімназії. «Володя служив Україні ще з часів ООС. Завжди усміхнений, добрий, щирий і світлий – він ніколи не втрачав віри, навіть там, де найважче. Його любов до життя, позитив і відданість побратимам залишаться у серцях кожного, хто його знав…» – повідомили у Заліщицькій міській раді.

«Володя пішов служити ще у 18 років. У його великому доброму серці завжди була Україна. Осиротіли без сина мама і тато, не обійме більше Володю молодший братик…» – написали журналісти газети «Наш день».

Рідним полеглого Героя висловили сотні співчуттів, зокрема «Колектив Національного природного парку «Дністровський каньйон» висловлює глибокі співчуття заступнику директора – головному природознавцю Володимиру Чубатому з приводу непоправної втрати – загибелі внука Володимира Сотника, воїна, який віддав своє життя, захищаючи Україну ще з часів ООС. Поділяємо Ваш біль і сум…». «Низький уклін герою і вічна слава батькам і рідним співчуття, а особливо дідусеві який дуже радів його народженню…», – написала Анастасія Бабетска. «Вовка був справжнім Героєм. Ми будемо завжди пам’ятати його мужність і відданість за кожного з нас… Для нас Ти душа компанії… Ти класнючий і ми сумуємо за Тобою та любимо ще більше… Ми не кажемо прощавай… До зустрічі Вовка…» – написала у соцмережі Аліса Абилева.

Поховали захисника у рідному місті.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять, честь і шана Герою!

Змінив пензель на зброю

13 листопада жителі Лановецької громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, стрільця-помічника гранатометнка механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини А****,  мешканця м. Ланівці, солдата Олега В’ячеславовича ЯЦУЛУ (27. 04. 1976 р.н.), який загинув 31 травня під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Неліпівка Бахмутського району Донецької області, внаслідок удару FPV-дрона.

Світлої пам’яті Олег у 2002 р. закінчив Прикарпатський університет ім. В. Стефанника, працював керівником гуртків Лановецького міського комунального будинку дитячої та юнацької творчості, від травня цього року вважався зниклим безвісти.

Десятки людей у соцмережі згадують світлої пам’яті Олега як талановитого художника, хорошого педагога, доброго і щирого чоловіка.

«Як боляче… Ми всі ще надіялися, ми всі ще чекали… Талановита людина, добрий педагог. Встиг за таке коротке життя зробити багато, заслужити любов своїх учнів, повагу освітян…» – написала Світлана Гнатюк. «Назавжди залишитесь в моїй пам’яті талановитим художником та світлою людиною, хорошим наставником та чудовим вчителем! Дякую за всі знання які дали мені!» – Ірина Трофимчук. «Пішла з життя людина, чий внесок у розвиток району, розвитку української культури – вагомий і незабутній. Яцулу Олега Вʼячеславовича ми запам’ятаємо, як талановитого і професійного художника, чудового педагога і добру людину. Старався, хотів, працював, навчав живопису, керамічного мистецтва, проводив арт терапевтичні заняття…» – Надія Стецюк. «Ти був Талантом з великої літери, чудовим педагогом, чуйною людиною, люблячим татом та сином. Велика шана тобі та уклін…» – Діана.

«Художник і педагог, керівник гуртків образотворчого мистецтва та кераміки Олег Яцула від травня цього вважався зниклим безвісти під час виконання бойового завдання у гарячій точці… Олега пригадують як щиру, доброзичливу, працелюбну та відкриту людину. Він понад усе любив сім’ю та справу, якою горів – мистецтво. Його руки були створені, щоб створювати прекрасне і навчати цього наступних поколінь, але коли прийшов час – він змінив пензель на зброю. Став на захист рідної землі, сім’ї, восьмимісячного синочка, який, на жаль, уже ніколи не побачить батька…. Вічний спомин про Олега завжди житиме в його учнях, яким він передав любов до мистецтва, у його творах, що є відбитком світлої душі, у спогадах близьких та наших серцях…» – повідомили у Лановецькій міській раді.

Поховали захисника у рідному місті.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

«Пішов, щоб надати допомогу побратиму, і сам загинув…»

14 листопада жителі Великодедеркальської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, стрільця-санітара механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини А***, мешканця села Радошівка, що на Шумщині, старшого солдата Андрія Григоровича СОСНУ (6. 07. 1986 р.н.), який загинув 31 жовтня 2023 р. під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області.

Світлої пам’яті Андрій «Зростав у багатодітній родині колгоспників. Мама працювала дояркою, тато – механізатором. Подружжя виховувало 4 дітей. Коли хлопцеві було 12 років – втратив тата. Тож мамі самій довелося ставити дітей на ноги. Хлопець закінчив початкову школу у рідному селі, згодом – Великодедеркальську. Після того вступив до Шумського профтехучилища здобувати фах механізатора. Дуже хотів служити в армії. У двадцятирічному віці таки пішов на строкову військову службу, хоча й мав відстрочку за станом здоров’я… Після армії працював у сільськогосподарських підприємствах у Дедеркалах та в Радошівці. Їздив на заробітки – кордон, і в Україні. Покохав дівчину Ліну із сусіднього села Мізюринці. Одружилися. Забрав її у невістки у батьківську хату. У подружжя народилося двоє синочків: Віталій, який зараз навчається у 5 класі, та Саша – йому 4 рочки. У 2016-ому Андрій добровільно пішов в АТО, має посвідчення учасника бойових дій. Чоловік любив поратися біля техніки, це йому передалося від батька. Мав в обійсті трактора, автомобіля.  Подружжя планувало придбати господарство у селі… У січні 2023 року Андрій приєднався до лав Збройних сил України… Чоловік був санітаром, пройшов відповідні курси й рятував життя військовослужбовцям. 31 жовтня 2023 року пішов, щоб надати допомогу побратиму, і сам загинув… З 6 листопада 2023 року 37-річного Андрія Сосну вважали зниклим безвісти. А цими днями родина отримала сповіщення про його загибель згідно із результатами ДНК-експертизи…», – написала журналістка газети «Новини Шумщини» Мар’яна Паращинець.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

Був відважним і відповідальним воїном

14 листопада жителі Тернопільської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, мешканця м. Тернопіль Федора Володимировича ГАВРИШКА (27. 09. 1989 р.н.), серце якого перестало битися  5 листопада на Донеччині.

Світлої пам’яті Федір був відважним, відповідальним і вмілим воїном, водночас дружелюбним і доброзичливим чоловіком. Нехай добрий, світлий спомин про покійного захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував.

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища у Тернополі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

Загинув під час виконання бойового завдання

14 листопада жителі Козівської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця 68-ї єгерської бригади, уродженця Козови, мешканця села Вівся, солдата Олега Михайловича НАГІРНОГО (6. 05. 1975 р.н.), який загинув 22 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Маринівка Покровського району Донецької області.

Світлої пам’яті Олег «Закінчив Козівську ЗОШ І–ІІІ ступ. №1. Після закінчення школи здобув освіту в Тернопільському фінансово-економічному інституті. У мирному житті працював на різних посадах та підприємствах, серед яких ПАП «Агропродсервіс» та «Онур». У війську служив номером обслуги 2 єгерського відділення 1 єгерського взводу 6 єгерської роти 2 єгерського батальйону в/ч А****. Понад рік часу він вважався зниклим безвісти. Лише нещодавно вдалося встановити особу захисника…», – повідомили у Козівській селищній раді.

Поховали захисника у селі Вівся.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

 

Не витримало серце

15 листопада жителі Тернопільської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, мешканця м. Тернопіль Михайла Омельяновича ЗАБОЯКА, який відійшов у засвіти 10 листопада.

Як згадують знайомі світлої пам’яті Михайла, він був добрим і щирим чоловіком, який завжди відгукувався на прохання про допомогу. «Вічна і світла пам’ять тобі Міша… Царство небесне, співчуття рідним і близьким… Незабудемо, ти назавжди у наших серцях», – написала у соцмережі Іванна Вуєчко.

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища у Тернополі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

Був хорошим істориком і краєзнавцем, людиною-енциклопедією

15 листопада жителі Борщівської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, мешканця м. Борщів, солдата Андрія Васильовича БАБ’ЮКА (12. 12. 1973 р.н.), який загинув 25 травня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Костянтинівка Покровського району Донецької області.

Світлої пам’яті Андрій історик і педагог, який багато років викладав у школах Борщівщини. У березні 2024 р. він став на захист України, а від кінця травня минулого року вважався зниклим безвісти.

«Сумна звістка надійшла сьогодні до нашого музею. Ряди Небесного війська поповнив наш колега, Воїн-Герой Андрій Васильович Баб’юк. Високопрофесійний вчитель, історик, краєзнавець. Його ім’я давно відоме на освітянській ниві. Адже багато років Андрій викладав у багатьох школах Борщівщини. Людина-енциклопедія, історик-фахівець. Нам неймовірно пощастило, що Андрій працював у нашому колективі. Він завжди вмів зацікавити відвідувачів цікавою екскурсією та щирістю у спілкуванні. Чудовий колега, хороший товариш. До останнього ми вірили і сподівалися, що він живий. Але, на жаль, наші надії не справдились. Глибоко сумуємо і щиро співчуваємо його родині», – йдеться у повідомленні Борщівського обласного краєзнавчого музею.

«Андрію, даруючи тобі життя, твоя мати відійшла до вічності. Думаючи про щасливе життя всіх нас, до вічності відійшов ти. Півтори року рідна Борщівщина з молитвою чекала на тебе, бо ти вважався пропавшим беззвісти. Ти так багато років викладав історію, яку творили наші герої. І закінчив свій земний творячи історичну мить Перемоги…», – написав у соцмережі о. Володимир Заболотний.

Поховали захисника у рідному місті.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

Любив Україну і Бога

15 листопада жителі Золотопотіцької громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, солдата мінометного відділення взводу вогневої підтртмки 2-ї штурмової роти 1-го штурмового батальйону, мешканця села Миколаївка, що на Бучаччині Олександра Степановича ОРОБЧУКА (15. 05. 1990 р.н.), який загинув 16 травня під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новоєгорівка Сватівського району Луганської області.

Світлої пам’яті «Олександр, народжений в селі Миколаївка, був випускником Бучацького колегіуму імені Святого Йосафата (2007 р.). Учителі пам’ятають його як допитливого, відповідального та щирого патріота, який особливо цікавився історією України та правознавством. У своєму випускному альбомі він написав: «Любити Україну – це шанувати рідні звичаї, мову, культуру… Ми повинні шанувати та любити Україну і Бога». За фахом – юрист. Тривалий час проживав в Італії, але у найважчий час для Батьківщини повернувся, щоб її захищати. Добровільно вступив до Збройних сил України…», – написав у соцмережі о. Йосафат Ковалюк.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!