Мрія – жити і працювати в процвітаючій Україні

Нещодавно наш земляк, відомий ведучий, волонтер, громадський діяч Сергій Притула ошелешив новиною. Чоловік оголосив, що хоче придбати для наших військових три байрактари. Для цього оголосив про збір коштів. Минуло не мало, не багато, а лише три дні, і Сергій виступив перед публікою у соціальних мережах зі словами неймовірної подяки. Він не стримував ні сліз, ні емоцій. Як з’ясувалося, за цей короткий час ми, українці, спромоглися пожертвувати 600 (!) мільйонів гривень. Тож зрештою волонтеру вистачило не на три, а на чотири байрактари.

«Ми – українці, а це синонім фрази «ми можемо все»! Я хочу такої єдності українців, яку бачив останніх три дні навколо байрактарів, щодня у безлічі інших питань, де нам ще досі бракує спільних знаменників. І ми будемо над цим працювати. Це був великий проект. Але буде ще більший…» – сказав Притула.

Волонтер розповів, що більшість оцих коштів – не великі пожертви бізнесменів (хоча таких було чимало), а кількагривневі внески звичайних людей, для яких і десять гривень – гроші. З великою гордістю і подякою Сергій розповів про дітей, котрі що тільки не робили, щоб назбирати гроші і допомогти військовим. І переказували заощадження, котрі місяцями збирали на якусь коштовну покупку, і продавали власні іграшки, книги, торгували ягодами, фруктами…

А ось наш земляк Святослав Крупа влаштував аукціон і продав власну картину, а виручені кошти теж переказав на рахунок благодійного фонду Сергія Притули. Нещодавно нам випала нагода поспілкуватися з юним художником. Після розмови з підлітком, я вкотре переконалася, що у нас надзвичайно талановита молодь, завдяки якій наша країна приречена на велике майбутнє.

Святославу 15 років. Він саме закінчив 9 клас Тернопільського НВК №15. Хлопець народився у надзвичайно патріотичній родині. Він є внуком нашого славного земляка Левка Крупи. Мама Святослава, Ірина, з 2003 року працює речником управління ДСНС у Тернопільській області. Тато, Любомир, – педагог, кандидат історичних наук, громадсько-державний діяч, нині військовий. Тож Святослав зростав надзвичайно патріотичною особистістю, змалку любив свою країну, рідний край. А ще обожнював малювати.

«Батьки розказували, що я взявся творити ще у дворічному віці (сміється). Досі зберігають мої перші малюнки.  У другому класі мене віддали у художню школу, яку я нещодавно закінчив. Не уявляю життя без творчості. Іноді сиджу, а перед очима спливає якийсь образ, я його відразу перекладаю на папір», – розповів хлопець…

 Мені щотижня випадає нагода спілкуватися з волонтерами, свідомими українцями, котрі сьогодні живуть тим, щоб допомагати ЗСУ. Це дорослі люди, які вже багато чого досягли в житті, самоствердились. І тут почути стільки мудрості і такого, скажу вам, не дитячого філософського мислення від 15-річного юнака не сподівалася. Слухала його, намагаючись не перебивати.

«Чи здивувався я, що росія нападе? Ні, і ті, хто добре вчив історію України, мене зрозуміють. За всі століття нашої звитяжної боротьби ми те й робили, що боролися з москалями. Безумовно, в нас настане мир і спокій… З часом… І тоді нам потрібно буде закочувати рукави і ставати до робити. Усім разом», – розмірковує хлопець.

Слухала нашу розмову мама хлопця, пані Ірина. Дивилася на нас і тихо втирала сльози. Видно, що жінка надзвичайно пишається своїм сином.

«Саме такі діти воюють там, на фронті. Ті, хто вірять у перемогу. Ті, хто вірять у гідне майбутнє нашого народу. Коли розпочалася війна, ми з чоловіком мало не благали сина поїхати в Німеччину до родичів. Той впирався. Говорив, що буде тут і допомагатиме, чим зможе. Однак, коли почув, що нам з батьком буде спокійніше, якщо знатимемо, що він у безпеці, то спокійно служитимемо Україні, змирився і поїхав. Ми часто до нього телефонували, і одного разу я почула від нього слова, від яких досі плачу (на мить затихла, щоб заспокоїтися і перевести подих). Святослав сказав: «Мамо, я так дякую Богу, що вже встиг вирости і можу бути тут, на чужині, сам, здобувати освіту. Щоб ви з татом, не переймалися за мою безпеку, а сповна працювали для України»,- розповіла Ірина Крупа.

Після цих слів і в мене навернулися сльози. Подумалось, як швидко подорослішали наші діти. Клятий москаль забрав у них дитинство, безтурботність, вони змушені бути свідомими і по-дорослому дивитися на життя.

Святослав пробув за кордоном понад два місяці і таки приїхав додому. Сьогодні хлопець пише картини про свою Батьківщину і її багатовікову боротьбу за незалежність. Причому у дивовижному стилі – графіці. Щоб роздивитися усі деталі його роботи, потрібно брати мікроскоп.

«Я захоплююся творчістю Тараса Шевченка, Івана Марчука, з яким мав нагоду познайомитися особисто, і Якова Гніздовського. А моїми натхненниками, звісно ж, є військові ЗСУ, які роблять нереальне на полі бою», – продовжив розповідь Святослав.

Хлопець одну із своїх робіт уже продав на аукціоні, а виручені кошти (100 доларів) передав у фонд Притули.

На часі в хлопця є нова картина, яку юний художник теж планує продати через соцмережі.

«Знаю, 100 доларів у такий час – не багато, зважаючи, скільки коштують медикаменти, бойова форма, зброя і т.д. Але роблю, що можу. Думаю, що не важливо, яку суму жертвуєш на ЗСУ, копійка до копійки – і буде байрактар, який знищить ворожий танк, і це наблизить Україну до неминучої перемоги. Тому робимо все, що можемо! Слава Україні!» – написав Святослав на власній сторінці у Фейсбуці.

Запитали ми у юного волонтера, ким він себе бачить у майбутньому і в якій країні.

«Я хочу стати архітектором. Звісно, жити і працювати в Україні. Після перемоги потрібно буде розбудовувати наші міста і села, і я впевнений, що допоможу своїй країні», – переконано заявив юнак.