Майстриня на всі руки

Кажуть, талановиті люди талановиті у всьому. Прикладом цього є тернополянка Руслана Кулешова. Вишиває, в’яже, робить зачіски…
З Русланою ми познайомились нещодавно. Я випадково завітала в її перукарню, щоб зробити зачіску. Залишилась дуже задоволена і від атмосфери, і від результату роботи майстра.
Розговорились, і я вивідала, що жінка закінчила місцеву школу №23, Європейський університет за спеціальністю “Економіка підприємства”. Та за фахом працювати так і не вдалося.
У доволі молодому віці зустріла свою другу половинку, одружилися. Згодом у них з’явився синочок. Тож про подальше навчання чи кар’єру довелося на деякий час забути.
Однак у пригоді завжди стають її золоті руки. За що не візьметься, все у неї виходить на відмінно.
“Мені було 19 років. Мого чоловіка двоюрідна сестра пішла вчитися на перукаря і попросила побути моделлю для зачіски. Настільки сподобалося це перукарське ремесло, що я і собі вирішила спробувати. Вчилася у майстрів, спостерігала, далі стригла сама. А вже згодом вирішила освоїти цю професію та отримала відповідний диплом”, – розповіла Руслана.
Жінка каже, що з того часу перукарське мистецтво – це її життя. Майстриня обожнює різноманітні експерименти з зачісками, стрижками. У модних конкурсах участі не бере, каже, їй більше до вподоби спілкування з людьми. Не може натішитися, коли її клієнтки виходять з перукарні задоволені, усміхнені.
Сидячи в перукарському кріслі, я мимоволі розглядала полички, на яких було багато цікавих м’яких іграшок. Спершу промайнула думка, що це чоловік Руслани так тішить кохану. А з’ясувалося, що жінка власноруч їх виготовляє.
“Моя бабуся по материнській лінії дуже любила в’язати. Колись ще не було настільки багато ниток, то вона порола старі кофтинки і в’язала нові. Прищепила любов до в’язання і мені. А вишивати навчила бабуся по татовій лінії”, – продовжила розповідь жінка.
Руслана каже, що найбільше захопилася рукоділлям, коли була в декреті. З тих пір у доробку майстрині десятки вишитих картин. Її роботи навіть брали на різноманітні міські та всеукраїнські виставки.
Вишиває жінка і сьогодні. Відтворює на полотні природу, різноманітні пейзажі. Картини не продає, каже, невдячна це справа. А ось подарувати комусь вишивку, створену власноруч, у яку вкладена частинка душі – це зовсім інша справа, від цього отримуєш максимум задоволення.
А ще Руслана в’яже. І не тільки іграшки, а й светри, кардигани, сукні…
“Перший мій великий в’язаний виріб – ковдра для сина. Він зберігає її донині”, ділиться майстриня.
Руслана каже, моделі своїх робіт створює сама, хоча й намагається стежити за модними новинками, дивиться «глянці», або ж відео в Інтернеті й інколи використовує цікаві елементи у своїх виробах…
А ще у Русланиній сім’ї є свої традиції. До прикладу, вона і чоловік є завзятим грибниками. Як тільки настає осінь, вони по кілька разів вибираються на тихе полювання. Цьогоріч, поки усі нарікають на відсутність дощів, посуху, подружжя назбирало вже понад двадцять кілограмів грибів. Однак довелося з’їздити за грибним урожаєм у ліси Карпат.
Приємно писати про таких людей. Поки одні увесь час скаржаться на все і всіх, говорять про брак часу, грошей і ще чогось, інші живуть, займаються улюбленими справами, чим роблять світ довкола хоч трішечки красивішим і щасливішим.
Зоряна ДЕРКАЧ