Магічне віконце. Ритуали на могилах

«Дуже боляче, коли відходить на той світ близька людина. Надто, коли це голова сім’ї, на мужніх плечах якого трималася вся родина. Ми пережили таке горе. Рік тому несподівано покинув цей світ мій батько. Він був дуже сильною, мужньою, надійною і водночас надзвичайно доброю людиною. Ми довго оплакували його смерть. Донині не можемо повірити у нашу страшну втрату.

Однак недавно знайшли на його могилі дивну річ, яка й змусила написати тобі, дорога «Свободо». Маємо надію, що з допомогою народних цілителів Завадівських  зможемо розібратися у цій непростій ситуації…

Мої батьки прожили разом більше тридцяти років. Народили, виховали, поставили на ноги троє дітей. Дочекалися онуків. Батько увесь час працював, мав свій бізнес, влаштував і нас до себе на роботу. Так разом підтримуємо вже велике сімейне підприємство. Матуся – господиня від Бога. Поки батько днями пропадав на роботі, мама доглядала за господарством, виховувала нас, дітей, а тепер уже бавить онуків. Пам’ятаю, тато прийде з роботи, втомлений, голодний. Та найперше йде на кухню, цілує маму, запитує, як минув день, чи ми не дуже бешкетували. Тоді разом накривали на стіл. Сімейна вечеря була нашою щоденною традицією. Завжди збиралися за великим столом, сміялися, обговорювали новини. Не завше розкошували. Бувало, що картоплю у мундирах з квашеною капустою їли у важкі 90-ті. Але завжди разом, трималися одне за одне.

Минулого року для нашої сім’ї настали дуже важкі часи. Несподівано захворів батько. Не врятували його ні наші гроші, ні зв’язки. Згорів на очах. Лікарі ставили різні діагнози, однак, що трапилося, достеменно ніхто не знає.

Недавно була річниця його смерті. Перші півроку ми мало не щодня ходили на цвинтар. Потім трохи рідше. Прибирали, садили квіти… Аж якось ми з мамою почали виривати бур’яни, котрі через численні дощі росли як гриби в лісі. І несподівано я знайшла закопаний дерев’яний хрестик. Він був перемотаний чорною ниткою. Не можу зрозуміти, що це. Дуже боюся і не насмілююсь розповісти про це мамі. Любо Іванівно, порадьте, що з цим робити, до кого звертатися. Дякую!

Ірина

м.Тернопіль»

– Шановна Ірино, ми дуже співчуваємо вашій втраті. І водночас тішимося, що в наш непростий час є  такі родини, які тримаються купки, дотримуються основного правила українського народу – Бог і родина – понад усе. Так має бути!

А той хрестик, що ви знайшли, – дуже небезпечна річ. Ймовірно, там є пороби, до того ж сильні і на смерть. Однак не на вашу сім’ю. Так буває, що люди, котрі займаються чорною магією, проводять різні магічні ритуали на цвинтарі. Обирають для цього могилу, де похована людина з таким самим іменем, що у того, кому хочуть поробити. Вам не варто було брати той хрустик у руки. Однак, якщо ви вже це зробити, то негайно зверніться до знаючих людей, щоб, борони  Боже, не перебрати те лихо на свою сім’ю. А знахідку киньте на воду і промовте: «Від кого прийшло, до того й пішло».

Не зволікайте. А ще моліться за душу батька, він неодмінно допоможе вам і з того світу.

P.S. Дорогі читачі «Свободи», якщо у вас є запитання,

чи ви потребуєте поради або допомоги, пишіть до нас, і ми звертатимемось із вашими листами до бережанських цілителів Люби і Андрія Завадівських, а відповіді публікуватимемо у газеті. Якщо ж ви особисто хочете з ними поспілкуватися, телефонуйте: (097)554-63-18, (098)030 07-25.