Лицедій, який поліпшує настрій

До кіно, театру і, відповідно, акторської професії відчуваю прихильність віддавна. Таїнство перевтілення, вміння створювати різні  характери, словом, лицедійство (в позитивному сенсі) й досі викликають захоплення і навіть деяку заздрість.

І серед кіно-і театральних кумирів знайшлося місце не лише для Бельмондо, Хенкса, Де Ніро, Ступки, Басілашвілі, а й для нього, знаного українського актора В’ячеслава Хім’яка.  Міжнародний день театру (27 березня) – саме добра  нагода поділитися своїми спогадами.

Вже віддавна помітив: кожна випадкова зустріч з В’ячеславом Хім’яком додає хорошого настрою. Про що б не доводилося розмовляти – про театр, кіно, історію чи навіть футбол, – завжди імпонує оригінальний хід його думок, жестикуляція “за Станіславським” і, звичайно, неповторний тембр голосу. І одразу мимоволі згадуються створені ним образи: симпатичний аферист з “Моя професія – сеньйор з вищого світу” і бунтівний пацієнт психлікарні з “А за тим пропав і слід”. Ці персонажі були втілені на екрані знаменитими Олександром Ширвіндтом у “Мільйон в шлюбному кошику” і Джеком Ніколсоном в “Політ над гніздом зозулі”; втілені, звичайно, з притаманним цим “зіркам” блиском, але для себе відзначив, що гра В.Хім’яка теж наповнила образи якимось додатковим змістом, а за характерними особистісними штрихами, гумористичними (у “Сеньйорі…”) чи драматичними (у “А за тим…”) акторськими знахідками сприймалася (кажу без тіні лицемірства) з не меншим інтересом, ніж роботи Ширвіндта чи Ніколсона.

Втім найчастіше у розмовах з ним згадую роль у виставі “Брате мій!”, де він зіграв  самозакоханого, як тоді казали, “фашистського поплічника” Бориса Вирву, який впивається власною владою. Актор і тут знайшов можливість ніби глянути на свого персонажа збоку, додати іронічних ноток (які дуже полюбляю), від чого образ лише виграв – принаймні мовлену ним фразу “Попри грандийозну ерудицію Борис Вирва іноді буває не від того, щоб покопирсатися у багні” добре пам’ятаю досі, хоча єдиний раз бачив виставу ще у 1981 році… Хочеться сподіватися, що В’ячеславу Хім’яку його грандийозний (без жодної іронії!) талант служитиме ще довго – на радість численним шанувальникам  творчості чудового актора. Давненько не бачився з ним і тепер, коли раптом набіжить депресивна хмара, іноді спадає на думку: непогано б зустріти отого лицедія, який володіє дивовижною властивістю поліпшувати настрій…