Повідомити новину

Поширити:

Сьогодні ми спілкуємося з Катериною Гасій – вчителькою української мови та літератури із м. Чортків, яка й сама майстерно володіє художнім словом, і прищеплює любов до нього своїм учням.

Не просто вчителька, а ще й блогерка

– Пані Катерино, насамперед, прошу вас трохи розказати про себе.

– Народилася і живу у Чорткові. Навчалася у ТНПУ ім. В. Гнатюка на філологічному факультеті. Доля скерувала мене у невелике с. Шманьківці вчителем української мови та літератури. І так не один рік я щодня добиралася кілька кілометрів на роботу, але мої вчительські будні сірими не бували: уроки, виховні заходи, творчі конкурси та багато цікавого, що залишає лише приємні емоції. Цього навчального року я обійняла посаду заступника директора з навчальної роботи опорного навчального закладу «Заводська ЗОШ І-ІІІ ступенів», філією якого є Шманьківська школа. Ще з початкової школи зрозуміла, що хочу бути вчителем і саме української мови та літератури. Завжди любила шкільне життя. Буває важко, бо всі ми живемо у непростий час, але коли бачиш результат своєї праці, то вся втома і розчарування відходять на другий план.

– Ви не просто вчителька, а ще й блогерка. На які теми пишете?

Вести власний блог, публікувати свої методичні розробки – це не хобі, а потреба професії. Щоб підготуватися до уроку, потрібно опрацювати багато інформації, зібрати необхідний матеріал, на що йде багато часу та сили. Публікувати свої напрацювання, щоб хтось мав можливість у вільному доступі ними скористатися – це своєрідний обмін досвідом між вчителями. Особисто я маю публікації в науково-методичному журналі Інституту педагогіки НАПН України, кілька електронних публікацій на освітньому проєкті «На урок», на сайтах «Всеосвіта», «Шкільне життя» та інших.

– А коли і як у вас з’явилося бажання писати поезію?

– Мене завжди захоплювала філологія. Перші проби пера зробила на шкільному гуртку «Дар слова», який проводила Тетяна Попіль. Саме з ініціативи Тетяни Омелянівни було кілька публікацій моїх віршів у міській газеті «Ратуша». Ті випуски ще досі зберігаю, хоч вони давно пожовкли. На третьому курсі університету я відвідала літературну студію, яку організував наш викладач, письменник, літературознавець Петро Сорока. Після цього опублікували мій вірш у студентському віснику.

Перші вірші були про величне почуття

– На які теми віршуєте? Де публікуєтесь?

– Як кажуть: «Все починається з любові». Перші вірші також були про це величне почуття, але згодом я зрозуміла, що читач, який особисто знайомий із автором, дуже рідко розмежовує почуття самого автора та ліричного героя, тому почала уникати цієї теми. Люблю римувати про природу, плин часу, заклик до протистояння невдачам, дитячі спогади тощо. За останній рік багато поезій про війну. У листопаді 2022 року взяла участь у онлайн-конкурсі «33 поезії», організованому засновниками групи у фейсбуці «Всеукраїнська поетична родина». Суть полягала у написанні спільного алфавітного вірша про воєнну осінь, кожен рядок якого мав свого автора. Цей спільний вірш увійшов до альманаху «Сніп», заснованого адмінами «Всеукраїнської поетичної родини». Є мої твори і на порталі Міністерства культури та інформаційної політики у розділі «Поезія вільних».

– Ви пишете лише вірші, чи прозу теж?

– За період роботи в школі дуже часто разом з учнями брала участь у різних творчих конкурсах, де потрібно було писати роботи на різну тематику. Звісно, щоб дитина зайняла почесне місце або отримала якусь відзнаку, потрібна допомога вчителя: надихнути, допомогти, підказати, спрямувати у потрібному напрямку. Творчі роботи моїх учнів були відзначені у різноманітних Всеукраїнських конкурсах. Отримавши такий досвід, я випробувала власні сили у Міжнародному літературному конкурсі «Дитяча українська казка ХХІ століття», започаткованому Самоврядуванням українців Уйбуди м. Будапешт (Угорщина). Змагалися між собою учасники різних вікових категорій і з п’яти країн: України, Угорщини, Польщі, Хорватії та США. Кращі твори увійшли до збірки «Казковий дивосвіт», виданої 2019 р. у Будапешті. Я була щиро здивована і приємно вражена, коли побачила на сторінках цього видання свою «Добру казку із щасливим кінцем». Для мене це був великий крок назустріч мрії, яку я так часто ховала від усіх.

2021 р. взяла участь у Міжнародному літературному конкурсі «Різдвяне диво», за що нагороджена грамотою півфіналіста. І того ж року моя коротка історія «Материнський безвіз» увійшла до вісника ХІ Міжнародного конкурсу короткої прози Zeitglas.

Читаю місцевих авторів і коли щось не подобається, то перегортаю

За фахом ви – філологиня, ще й пишете художні твори. Тому напрошується запитання: чи ви самі редагуєте свої рукописи, чи довіряєте це комусь іншому?

– Свої твори редагую сама. Також маю досвід редагування чужих творів. Також були спроби працювати онлайн копірайтером, але заробітки не виправдовували затраченого часу. Я спокійно ставлюся до того, що перед будь-якою публікацією редактори видання вносять свої корективи. Головне, щоб не змінилися зміст і основна думка. Я була з обох боків цього процесу, тому стараюся редакторам не залишати багато роботи.

– Ви читаєте місцевих авторів? Що можете сказати про їхні твори?

– Залюбки читаю їхні твори і не шкодую слів, якщо поезія зачепила мою душу. Якщо щось не сподобалося, то перегортаю, бо знаю, що одним негативним словом можна образити і назавжди відбити бажання писати. У мене дуже позитивне ставлення до людей, які пишуть або лише пробують писати. Навіть зі своїми учнями в школі кілька разів організовували творчі проєкти, під час яких я старалася дуже акуратно щось підказати або змінити.

– У шкільній програмі ви керуєтесь вимогами нового правопису, чи ще старого?

Кожен учитель у своїй роботі має чітко дотримуватися шкільної програми, яка керується вимогами нового правопису. Звісно, що у давніших виданнях підручників або художньої літератури зустрічаються слова, написані за старим правописом, тому вчителю-філологу на це потрібно звертати увагу учнів і коментувати правило. Завжди важче перевчитися, ніж нового навчитися. Це – як звичка, яку змінюєш, викорінюєш. Навіть і зараз деякі слова за новим правописом ріжуть вухо або муляють око. Дуже обережно ставлюся до використання фемінітивів.

– На завершення розмови пропоную побажати щось читачам газети.

– Щиро бажаю нам усім миру та здоров’я, вірити у власні сили і не боятися мріяти, бо мрії мають здатність збуватися.

Автор: Тарас КОМАРИНСЬКИЙ

Теги: Катерина Гасій