Кампанія вакцинації та боротьба з корупцією: чи є між ними щось схоже?

Рік тому, коли українці лише відчули на собі “принади” карантину і пов’язаних з ним обмежень і заборон у різних сферах (як вони виконувалися і дотримувалися нашим людом – то тема для окремої невеселої розмови), легковажно думалося: ну, та пандемія ненадовго, настане літо, пригріє сонечко, випалить усю заразу – влітку можна буде безбоязно їздити,  куди завгодно.
Зовсім безбоязно не вийшло – можу послатися на власний досвід. У готелі в Туреччині діяла низка надокучливих обмежень, а нехтування ними призводило до епізодичних дрібних конфліктів дисциплінованих відпочивальників з їх далеко не такими свідомими сусідами.
Минув рік – і  ми, образно кажучи, стоїмо біля того ж розбитого корита, в міцних обіймах тих же коронавірусних проблем,  а COVID-19, зібравши декілька мільйонів жертв по всьому світу, навіть не думає зупинятися на досягнутому і продовжує свою вбивчу для людства роботу. Засобів, так би мовити, прямої дії проти нікчемного і водночас всесильного мікроорганізму, наразі так і не винайдено, отож, на загальну думку фахівців, єдиним методом запобігання поширенню зарази є вакцинація. Після череди неув’язок, нестиковок, логістичних проблем, нападок з боку опозиційних політиків, міністерських пояснень і виправдань партія індійської вакцини таки була доставлена в Україну. Однак відразу ж з’ясувалося, що охочих випробувати на собі її животворний ефект відчутно бракує – доводиться демонстративно, на камеру, підставляти плече під шприц відомим діячам, в тому числі й нашого “файного” міста. Чи буде їхній приклад дієвим?
Чомусь видається, що нинішня кампанія вакцинації, якщо відкинути зрозумілий острах обивателів перед не зовсім дослідженим засобом (до того ж, який супроводжується численними чутками, що надходять з різних країн), чимось нагадує…нашу 30-літню наполегливу боротьбу з корупцією. Всі погоджуються, що вона – це зло, справжня ракова пухлина для суспільного організму. Всі одностайні в тому, що її треба викорінювати, та що там викорінювати – випікати розпеченим залізом. Але… в житті майже кожного є моменти, коли ота сама корупція (в різних її проявах і масштабах, зрозуміло) виявляється єдино можливим способом вирішити якесь більш-менш важливе питання. Зрозуміло, аналогія не може бути повною: у випадку з вакцинацією питання можна сформулювати так: “Воно б і варто, але щось не дуже певна це справа – нехай спочатку вакцинуються інші, а я подивлюся”. З корупцією дещо інакше: “Так, це погано, але іноді іншого шляху просто немає”. Або ж дещо агресивніше: “Корупція?! Нє-є-є, то може бути  у сусідів, а не в нас! В нас усі святіші за Папу Римського!!!”
Наслідки ж нехтування загрозливі в обох випадках: COVID-19 продовжує вбивати людей, а корупція продовжує руйнувати державу…
Ігор ДУДА