Повідомити новину

Поширити:

(до 102-ої річниці Західноукраїнської Народної Республіки)
Українська письменниця і полум’яна громадська діячка Іванна Блажкевич пройшла багато тернистих доріг в молодому і зрілому віці, проводила велику громадську роботу не лише в селах Тернопільщини, але й на Станіславівщині (Івано-Франківщині).
В 1914 р. її чоловіка Івана переводять на роботу управителем школи в село Залукву Галицького повіту. Тут молоде подружжя учителів захопила Перша світова війна, яка розлучила їх на сім років. Молода вчителька залишилась сама з двома маленькими дітками.
Про стахіття війни, злидні, поневіряння, арешти, переслідування, які мужньо витерпіла, не покладаючи суспільно-корисної праці в селах повіту, описала І.Блажкевич в щоденнику «Жінка на бойовій лінії».
Тут вона стала не тільки свідком, але й активним учасником боротьби за державну незалежність ЗУНР.
Зазнавши нищівної поразки у війні, Австро-Угорська імперія почала розпадатися. Галицькі українці намагалися збудувати в Східній Галичині на руїнах імперії Українську державу. Поляки також претендували на цю територію.
Увечері 31 жовтня група молодих українських офіцерів поспішно забрала всіх українських солдатів, що служили в австрійських частинах Львова і заволоділи містом, вивісивши на міській ратуші український прапор.
На 1 листопада 1918 р. були запрошені представники повітів на з’їзд до Львова. Як згадувала І. Блажкевич: «Дощ лив мов із цебра. Шуміла Луква, коли ми опівночі чалапали на галицький двірець, бредучи по кістки в болоті, щоб на ранок 1 листопада бути у Львові. Вранці висіли на львівськім залізничнім двірці. Трамвай ще не курсував, отже пустилися ми пішки Городецькою вулицею. Недалеко вокзалу побачили молодих жовнірів з жовто-блакитними відзнаками на шапках. Дорогою зустрічала нас раз у раз крісова стрілянина. На Ринку юрба буквально роззявляла роти, дивуючись появі українських прапорів на магістральній вежі. Перед Народним домом пожвавлений військовий рух».
Зал Народного дому переповнили представники різних повітів Галичини. Виступав посол А. Цегельський, який «у коротких словах … пояснив, що український народ має прийняти владу в Галичині, в кожнім повіті організатори поодиноких громад мають в умовлений день зайняти всі уряди і роззброїти австрійське військо». Він повідомив, що у Львові військові повстанці захопили всі урядові установи. Наступного дня представники повітів, повернувшись додому, мають взяти владу в селах і містах Галичини.
О 10 вечора прибула І. Блажкевич до Галича і передала наказ нотарю Гузару і судді Курчаку – найстаршим по рангу українцям в повіті, що вони мають очолити владу на місці.
Незважаючи на непролазні болота, вночі обійшла все село і вдосвіта в школі зібралося сто молодих залукв’ян, які готові були роззброїти в Галичі жандармерію, хоча мали лише два карабіни і один кріс.
І. Блажкевич разом з Гузаром і Курчаком пішла до жандармерії і передала наказ від УНРади скласти зброю. На відмову коменданта жандармів, вона подала команду: «Хлопці! Кріси!» – і залукв’яни вхопили кріси, які рядочком висіли в жандармерії на кілках. Так само роззброїли австрійський військовий пост.
І. Блажкевич встановила вартових, навела порядок у військовому обозі, де було 136 коней, подбала про харчування двадцяти хлопців, які доглядали коней.
Наприкінці травня 1919 р. польське військо зайняло Залукву. Українській патріотці заборонили працювати в школі «…за цих 12 днів переведено в моїй хаті 17 ревізій і 8 раз мене арештовано. Шукають, перевертають і так уже горі коренем виверне мешкання».
З Галича прийшов наказ від польського коменданта, щоб її заарештували. Від того часу вона п’ять місяців ховалася то у лісі, то у знайомих селян. І лише у 1920 р. змогла переїхати у Станіславів до сестри, де працювала у «Рідній школі», а з 1922 р. і до кінця життя – у рідному селі Денисів.
Усе життя Іванни Блажкевич – це одержима любов до України, дієва боротьба за її волю і незалежність. Високе почуття людської гідності, глибока національна свідомість, полум’яний патріотизм були притаманні її неординарній особистості.
У Тернопільському обласному краєзнавчому музеї фонд Іванни Блажкевич становить 139 експонатів. Із них: рідкісні документи – 33 експонати, фотодокументи – 34, негативи – 6, рідкісна книга – 19, плакати – 5, тканина -2, живопис, графіка, нумізматика по 1 експонату, філателія – 3, науково-допоміжний фонд – 34 експонати.
Любов ЛЕВЕНЕЦЬ, старша
наукова співробітниця відділу
нової і новітньої історії ТОКМ.