І будівельник, і вірші пише, і ліс садить…

…І робить це все вміло, щиро, і з любов’ю. Так коротко можна охарактеризувати поета, гумориста, краєзнавця із с. Великий Раковець, що на Збаражчині Юрія Заяця. Його знають і шанують не тільки на Тернопільщині, а й в інших областях України, а його вдалі гумористичні рядки читають і перечитують. 
Юрій Заяць народився у жовтні 1957 році. Здобувши професію будівельника, працював за фахом у Тернополі. У 1986 після катастрофи на Чорнобильській АЕС, брав участь у будівництві селища Тернопільське Макарівського району на Київщині. Зрештою, в житті було по-різному, навіть й заробітчанського хліба довелося скуштувати. Нині живе і працює в рідному селі. А ще Юрій Заяць завжди активний в громадському житті, на початку 1990-х двічі був делегатом Всеукраїнських зборів Народного руху України, тричі ставав депутат Збаразької районної ради, активний учасник Революції Гідності. Член Національної спілки журналістів України, Збаразької районної літературно-мистецької студії «Рушник», літературного об’єднання при Тернопільській обласній організації Національної спілки письменників України.
Вірші й статті публікував у газетах, альманахах «Подільська толока», «Краю мій Борщівський, краю стоголосий», журналі «Літературний Тернопіль». Ставав переможцем гумористичного конкурсу «Пательня шкварок», дипломантом III Міжрегіонального фестивалю-конкурсу гумору і сатири «Грицева шкільна наука» (обидва – 2011). Автор збірок поезій «Життя моє, немов рушник», «За язик вкусися…» та багатьох інших. А ще постійно ділиться гуморесками на сторінках нашої газети.
Юрій Заєць радіє, що вже скоро вийде з друку його книжка про рідне село, на написання якої він затратив майже десять років. Проблема була й з коштами на видання, бо видати нині книгу – дороге задоволення – розповідає п. Юрій. Але Господнє провидіння спрямувало до мене дітей вихідців з села, які люб’язно погодилися надати посильну допомогу.
Друзі Ю. Зайця через його файний і неповторний чуб жартома називають козаком, ну а й який же козак без коня, то ж у нього є аж двоє, біленьких. І по господарству підпомога неабияка – розповідає  п. Юрій.
Окрім того п. Юрій радіє, коли дивиться як з кожним роком зростає його ліс. Тут ростуть берізки, ясени, дуби, граб і ліщина з якої п. Юрій вже не один рік збирає корисні плоди і вгощає дітвору. А ще коли підростуть і зміцнюють берези, то й матиме корисний березовий сік, яким як завше вгощатиме друзів. А які гриби родяться в його лісочку – і підберезовики, і підосиковики, не кажучи вже й про опеньки. Ліс є джерелом кисню, а отже і життя на землі – підсумовує Юрій Заяць. Справді, як не милуватися лісом, який висадив власними руками. Ось звідки черпає сили п. Юрій – життя любити, й добірним гумором людей веселити.
Ось такий він Юрій Заяць, славний син Збаражчини і Вишнівеччини. Пропонуємо нашим читачам кілька нових віршованих рядків про зятя і тещу поета-гумориста.
Віктор КАРПОВИЧ
Свіжина
Закололи кабанчика
В селі на Різдво,
Обсмажили і помили
Іван з кумом вдвох.
 
А тут якраз наднесло
Іванову тещу.
Як уздріла свіжину,
Аж в долоні плеще.
 
Поносили все до хати,
Дійшло до чарчини.
Теща просить, щоб її
Зять врізав свинини.
 
– Скільки? – її запитав,
А в душі незгода.
– Стільки, Йване, як тобі
Для мене не шкода.
 
– Вибачайте, – зять до тещі
З холодком, байдуже,
– Я тоненько так не вріжу,
М’ясо свіже дуже.
А як змії розмовляють?
В зоопарку тато з сином
Звірів розглядають.
Потім зайшли в середину,
Де зміїв тримають.
 
Вражень в сина. Сто питань
Про левів, про тигрів,
Поро рогатих баранів,
По річкових видрів.
 
Ось уже дійшли додому,
Їх теща стрічає.

• А як змії розмовляють, –

Син батька питає.
 
Зять до тещі: – Ну чому
Вам відняло мову,
Хай почує ваш онук
Зміїну розмову.