Хеловін чи Діди і Велесова ніч?

У селах Тернопільщини з гарбуза вирізали страшилки та ставили у ніч на 1 листопада ще кілька століть тому, зокрема у 19 столітті. І ніхто навіть не здогадувався, що це якийсь Джек чи Хеловін. Це – наші ще дохристиянські Діди, або, як дехто вважає, Велесова ніч (Велес-Триглав зображений і на Збруцькому ідолі, знайденому поблизу с. Городниця Гусятинського району). Згідно з міфологією, Чорнобог (бог темряви, зими) переміг Білобога (бога добра світла, літа). Чорнобог вічно бореться з Білобогом, вони почергово перемагають один одного, і на землі від того змінюється день (літо) на ніч (зиму), і навпаки. У цій боротьбі (взаємодії) твориться життя. До речі, у Чортківському районі є с. Білобожниця і Чортків (чорт – син Чорнобога). Діти емігрантів із Західної України лякали гарбузиками, які світилися, своїх американських і канадських ровесників на початку 1900-х. Ось вам і американська, кельтська чужа традиція. Цей звичай існував і в часи радянського атеїзму, правда, вже не завжди напередодні 1 листопада. Сільські батяри ставили гарбузи на підвіконнях і у вересні та робили так зване «бомкало», могли поставити й череп кози, запаливши свічку. Хоча Церква й засуджує Хеловін (а у нас відповідно – Діди і Велесова ніч), але варто пам’ятати, що наша Церква тим і багата, що увібрала народні ще дохристиянські традиції. Згадайте того ж дідуха, або, як кажуть у народі, Зелені свята.
Правда переодягання у злих духів у нас не було. Хоча маємо батярські забави та магічні обряди під час Андріївських вечорниць, чорта та Ірода у вертепах. Зрештою, якщо хочуть діти разом із вами змайструвати гарбузика, запаливши у ньому свічку, то чого б їм не допомогти чи не дозволити? Адже ніхто не має права нав‘язати або заборонити святкувати будь-яке свято.
Тож хай ходить «гарбуз по городу» селами у Велесову ніч…
Віктор КУЛИК