Повідомити новину

Поширити:

На початку вересня у Збаразькому райсуді прозвучав вирок у справі, яка свого часу набула резонансу на усю країну: маленького хлопчика згвалтували на березі ставка.
Подія сталася у квітні 2018 року. Тоді дитині було вісім років, а гвалтівникові – шістнадцять. Потерпілий і злочинець – односельці. Старший рибалив, а хлопчик спостерігав і трохи пустував – то камінця у воду кинув, то палицю, яка замоталася за вудку. Останній факт вивів з рівноваги рибалку – кинувся наздоганяти хлопчика. Упіймав, заніс на берег, скинув із дитини штанці і згвалтував.
Якоюсь вбиваючою буденною простотою вражає ця насправді моторошна подія. Дитина зазнала насильства не десь у міських кам’яних джунглях чи у темряві глухого занедбаного місця, а у своєму селі, серед білого дня. Гвалтівник – нібито й не моральний покруч, а «нормальний». У навчальному закладі, де навчався, надали найкращу характеристику: виконавчий, слухняний, спокійний, врівноважений, дружелюбний, неконфліктний.
У таких випадках розводять руками: невідомо, як і чому таке могло трапитися. Але випадковостей не буває. Згвалтувати дитину – це не щигля їй дати. Втім, у внутрішню чорноту злочинця не заглиблювалися – судово-медична експертиза надала висновок, що він психічними розладами не страждає та осудний.
І судили – за частиною 3 статті 153 Кримінального кодексу: сексуальне насильство щодо неповнолітньої особи. За таке передбачено позбавлення волі на строк від п’яти до семи років.
У судовій залі хлопчикові довелося ще раз розповідати про страшну подію – давав свідчення як потерпілий. Обвинувачений визнавав вину, просив пробачення і каявся. Батьки потерпілого, які, мабуть, відразу після наруги над їхньою дитиною, готові були розірвати кривдника,  просили не позбавляти останнього волі. І відкликали раніше заявлений цивільний позов про відшкодування моральної шкоди, бо обвинувачений уже заплатив їм.
Втім, це доволі звична картина і поширена практика під час розгляду аналогічних справ, й жодним чином не варто засуджувати батьків за таку поблажливість. Вони зробили головне: не приховали факт згвалтування, а відтак, дитина «не втопилася» у своєму горі, побачила свого кривдника на лаві підсудних.
Гвалтівник жодного дня не пробув під вартою. До нього застосували домашній арешт. Як вбачається із досудової доповіді, складеної начальником Підволочиського районного сектору з питань пробації  ДУ «Центр пробації», ризик вчинення повторного злочину обвинуваченим за криміногенним фактором оцінюється як середній, та його виправлення без позбавлення волі не буде становити небезпеки для окремих осіб та суспільства загалом. Зважаючи на це, а також позицію представників потерпілого, позитивні характеристики та відшкодування збитків, Збаразький райсуд вирішив, що обвинувачений заслуговує на так зване умовне покарання. Отож, призначивши п’ять років позбавлення волі, суд водночас звільнив засудженого від відбування покарання, призначивши йому іспитовий термін на два роки.
Хотілося б, щоб постраждалий хлопчик забув про наругу, як про страшний сон. Але, як стверджують фахівці, таких див не буває – психологічна травма неминуче нагадуватиме про себе, якщо її не лікувати…
Про сексуальне насильство над дітьми у публічному просторі мовиться дедалі частіше – на жаль, є багато приводів дітям і батькам бути на сторожі. Хоча, можна припустити, що через сором, страх стигми і наслідків оприлюднення того, що сталося, значна частина потерпілих так і не заявила про кривду ані батькам, ані правоохоронним органам.
Як уникнути біди: поради фахівців
Будь-яке насильство стосовно дитини є неприпустимим, і ніхто ніколи не може очікувати, що це трапиться. Але завжди треба мати розуміння і план дій, якою  малоймовірною і нереальною ситуація не здавалася б. Свого часу «Свобода» уже коротко подавала читачам поради фахівців, як розпізнати, що дитина зазнала сексуального насильства, і як у тих випадках діяти. Варто про це говорити детально і доносити до найширшого кола людей. Ось що радить колишня очільниця Міністерства охорони здоров’я Уляна Супрун:
«В жодному разі не можна звинувачувати дитину у тому, що сталося. Не кажіть дитині: «Навіщо ти туди йшов чи йшла?» Або: «Я тобі казав/казала цього не робити». Загалом реакція батьків на те, що дитина розповідає про насильство, дуже важлива. Від цього залежить, як ефективно вона надалі зможе впоратися з травмою. Підтримка, довіра до того, що дитина розповідає, співчуття — це те, що потрібне їй у цей момент.
Слід звертатися до поліції та вимагати справедливого розслідування, а потім – правосуддя. Батькам треба зрозуміти, що вчинене сексуальне насильство щодо дитини — не про сором чи стигму. Це – про захист дитини, суспільства та держави від кримінальних правопорушень. Тому писати заяву в поліцію є обов’язковим.
Дуже багато таких злочинів замовчується. Є різні дані, які вказують, що більше ніж половина жертв згвалтувань не визнають, що це сталося, тому не звертаються за допомогою.
Діти можуть мовчати про вчинене насильство через низку причин. Це відбувається через сором, відчуття провини, погрози людини, яка вчинила насильство, або страх того, що цьому не повірять. Буває, що випадки насильства чинить хтось із близьких чи знайомих дитини. І, на жаль, таких багато.
Що може свідчити про травму сексуального характеру? Діти, які зазнали сексуального насильства, можуть виявляти різні емоційні та поведінкові реакції. Це, наприклад, проблеми зі сном, нічні жахи, відстороненість та замкнутість, спалахи агресії, підвищена тривожність, страх залишатися наодинці з конкретною особою, сексуальні знання, мова або поведінка, які не відповідають віку дитини.
Дуже важливо зібрати зразки біологічного матеріалу. Це волокна, волосся, слина чи сперма. Це все потрібно зберегти і звернутися до судмедекспертизи якнайшвидше. Перше бажання, яке може виникнути, це помитися, викинути речі, змити будь-що, що залишилося на тілі після насильства. Але біологічний матеріал – важливий доказ у доведенні вини злочинця.
Щоб матеріал зберігся, не потрібно йти в душ, приймати ванну, змінювати одяг, чистити зуби, спринцюватися. Якщо це можливо — не їсти та не ходити в туалет до того, поки судмедексперт не візьме зразки матеріалів. Це може бути дуже важко психологічно, але вкрай важливо, аби досягти справедливості.
Призначення судмедекспертизи — це процесуальна дія. Вона відбувається за постановою слідчого чи прокурора або за ухвалою слідчого-судді. Роблять це виключно судово-медичні експерти, яким доручили проведення цієї експертизи. Тобто, треба мати постанову і звертатись до тих, кому призначили здійснити цю експертизу.
Проблемою в Україні залишається те, що в деяких регіонах судмедекспертизу фактично неможливо зробити в неробочий час. Тобто якщо згвалтування трапилося у вихідні чи у п’ятницю ввечері, чекати потрібно до понеділка(!).
Також треба зібрати максимальну кількість речових доказів та записати ознаки людини, яка скоїла насильство.
За змоги потрібно пройти судово-психіатричну експертизу, яку також призначають за постановою чи ухвалою. Є дві мети проведення такої експертизи.
По-перше, судово-психіатричні експерти можуть з’ясувати, чи є в дитини психічний розлад і чи пов’язаний він з подією, яка сталась. Висновок судово-психіатричних експертів може бути ще одним доказом того, що подія дійсно була. По-друге, це допомагає потім судово-медичним експертам з’ясувати тяжкість тілесних ушкоджень. Такі експертизи в Україні призначають доволі рідко.
Сексуальне насильство — це травматичний досвід як для дитини, так і для її близьких. У цьому випадку обов’язково треба звертатися до фахівця з психічного здоров’я. У батьків можуть виникати побоювання, що проговорення травми може буде надто болючим для дитини, тому краще про це не говорити. Але це не так. Робота з психотерапевтом чи психологом може мінімізувати фізичні, емоційні та соціальні проблеми дитини, допоможе їй опрацювати свої почуття і страхи, пов’язані з насильством. Уникнення цього може принести більше шкоди, ніж користі.
Ще одне побоювання батьків стосується того, що дитина, переживши згвалтування, не зможе забути про цей травматичний досвід. Цього також не варто боятися. Робота з фахівцем з психічного здоров’я разом з підтримкою батьків, близьких та друзів дитини, допомагає з часом повернутися до звичного життя.
Що можуть робити батьки, аби зменшити ризики?
Навчати дитину поняттям безпеки та здоровим кордонам тіла, заохочувати відкриту комунікацію щодо сексуальних питань. Це означає, що дитина має розуміти, що таке інтимні частини тіла, чому це – особисте, які дії чи доторки до тіла є нормою, які ні, як доглядати за своїм тілом без сторонньої допомоги.
Заохочуйте дитину робити самостійні рішення стосовно  особистого простору і фізичного контакту — вона має навчитися говорити «ні», коли будь-який кордон порушено чи вона почувається некомфортно або у небезпеці.
Пам’ятайте, що лише заборона спілкуватися з незнайомцями не завжди працює. Багато випадків сексуального насильства чинять люди, яких дитина знає чи їм довіряє. Тому не варто зводити пояснення лише до того, що небезпеки можна очікувати лише від незнайомих людей.
Що може робити кожен із нас? Говорити про це та не вдавати, що такого явища не існує. Випадки сексуального насильства не зникнуть, як у фільмах жахів: заплющуєш очі і небезпека начебто минає. Здорове суспільство не ховається від таких проблем, а робить все можливе, аби запобігти цьому та зменшити тягар стигми і травми для людей, з якими це сталося.
Ольга КУШНЕРИК