28.01.2023 01:57

Повідомити про новину

Поширити:

24 січня 90-річний ювілей з дня народження флософа-сатирика з Тернопільщини Євгена Дудара.

Щоби смішити інших, треба мати талант любити людей”

Євген Дудар 

В українській літературі менше талановитих письменників-сатириків і гумористів, ніж поетів. Учнем по перу та духу видатного українського письменника-сатирика і гумориста Остапа Вишні (1889-1956) з Сумщини по праву можна назвати письменника з Тернопільщини Євгена Дударя. Правда, жили вони у різних політичних формаціях, розкрили різні теми в літературі, але в них була спільна любов до материзни, рідного народу, природи та мистецтва. Тому по праву письменникові Є. Дударю за талановиті твори у 1985 р. присуджено літературну премію ім. Остапа Вишні. Велика творча спадщина уродженця Надзбруччя гідно оцінена – він також став лауреатом літературної премії ім. Микити Годованця (1997), міжнародної премії ім. Пилипа Орлика (1995), премії ім. Петра Сагайдачного (2000), Золотої медалі Тараса Шевченка від Спілки вільних українців Австралії (1990) за боротьбу проти тоталітарних режимів, премій ім. Володимира Косовського (2008) та ім. Івана Кошелівця.

«Доля – це фатум, з неба дана канва. Тобі її кинули, а ти вишивай свою долю сам…»

Майбутній майстер сучасної української сатири і гумору, публіцистики й журналістики, артист розмовного жанру, співзасновник, художній керівник і голова журі Всеукраїнського фестивалю «Вишневі усмішки», співзасновник Всесвітньої асоціації сатириків і гумористів у болгарському місті Габрово (1985), неодноразовий учасник Всесвітніх фестивалів сатири і гумору Дудар Євген, син Михайла, народився 24 січня 1933 р. в с. Озерна, що біля Тернополя. В шкільні роки ходив місцями біля рідного села, де 22 листопада 1655 р. після дводенної битви була укладена мирна угода між українським гетьманом Б. Хмельницьким і кримським ханом Махмед-Гіреєм. Письменник частенько приїжджав у колиску свого дитинства. Школярем грав у виставах, декламував художні твори, добре співав, потім робив спробу з друзями стати студентом театрального інституту, та не судилося. Служив в армії на півострові Апшерон. У 1956-1957 рр. працював завідувачем клубу в рідному селі до часу виїзду на навчання у місто Лева.

«Кожна держава – це сад…»

Друкувався в газетах від 1957-го. У 1962 р. закінчив факультет журналістики Львівського державного університету. Студент Дудар у виші почав писати гуморески. З 1962 по 1963 працював кореспондентом редакції газети «Прапороносці» у Хмельницькому, у 1963-1965 – у видавництві Львівського університету, 1965-1981 – співробітник журналу «Перець». Відвідав Казахстан, звідки привіз гілку «Тарасової верби», з якої виплекав чудову вербу в своєму саду у с. Кожанці на Фастівщині, де придбав будинок, що потопає у плодових деревах, кущах і квітах. Свою садибу назвав хутір «Мозамбік». Ходить на риболовлю, більше слухає музику природи, записує народжені тут вислови-умовиводи, ніж ловить карасів. Побував також у Південній Австралії, де сумував за домом, тому від інших закордонних поїздок відмовляється. У розмові з журналісткою якось сказав: «Кожна держава – це сад. Великий суспільний сад». Його треба берегти разом із цвітом рідного народу.

Від 1980 р. виконує власні твори у радіо та телепередачах, у будинках культури, сільських клубах, на творчих вечорах, презентаціях збірок молодих авторів.

У 1993 році артист Є. Дудар, який має понад 10 тисяч виступів, отримав звання заслуженого діяча мистецтв України.

 

Творчий сад сатирика й гумориста

Різнотематична творчість письменника має два періоди – радянський і самостійної України. Євген Дудар проявив свій талант у гуморесках, фейлетонах, публіцистиці й мемуаристиці. Член НСПУ з 1973-го. Прозаїк Є. Дудар – співголова комітету гумору і сатири НСПУ.

Перша збірка «Прошу слова» побачила світ у Львові в 1967 р. тиражем 15 тисяч примірників. Перу майстра сатири й гумору, публіцистики належать понад 25 книг, серед яких такі відомі читачам видання, як «Вуглеводи і віники» (К., 1968), «Операція «Сліпе око» (К.,1970), «Сусіди не дрімають» (К., 1973), «Коза напрокат» (К., 1974, М., 1990), «Дисертація» (К., 1976). У роки незалежності України з-під пера надзбручанця Є. Дударя вийшли видання «Хунта діє» (К., 1993), «З публічних марафонів» (Трускавець, 1993), «Штани з Гондурасу» (К., 1993), «Плацдарм» (К., 1996), «Українці, мої українці» (К., 2001), «Галерея чудотворців» (2 томи, К., 2003). Перу майстра публіцистики належать книги «Спогади про себе. Фрагменти з мого бурхливого і неспокійного життя» (2001), «І силою, і правдою» (2003), які благословило у світ тернопільське видавництво.

«Прометей був у багато зручнішому становищі, ніж українець. Йому клював печінку лише один орел»

У багатьох часописах, альманахах, збірниках опублікував памфлети та публіцистичні статті, зокрема спогад про Василя Симоненка (1997).

Стилістична особливість збірок сатири й гумору – це майстерне художнє узагальнення, соціальна гострота, лаконізм. Твори майстра пера мають глибокий філософський зміст, особливо його крилаті вислови-афоризми, з яких можна створити моральний цитатник автора. Наприклад, «Прометей був у багато зручнішому становищі, ніж українець. Йому клював печінку лише один орел»; «У тих, хто повзає, інфарктів не буває»; «Усмішка – повітря, яким душа дихає» та інші.

Літературне кредо письменника: «Не «вбивати» людину, а викорінювати її вади, зло». Він також зауважує: «Завдання гумору – не лоскотати пустопорожніми (іноді й вульгарними) хохмами чи побрехеньками, а довести слухача (читача) мало не до плачу від сміху – а тоді дати можливість задуматися, з чого сміялися».

Твори українського письменника перекладено понад 15 іноземними мовами, зокрема – англійською, болгарською, чеською, французькою, іспанською…

У 2008 р. Є. Дудар нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня.

Тернопільщина – в серці письменника

У Надзбруччі в письменника-сатирика Є.Дударя багато друзів серед односельців і відомих людей краю. Він допомагає краянам і словом, і ділом. У радянські часи на Шумщині хотіли побудувати хімічний комбінат. Друзі попросили письменника виступити з фейлетоном на захист екології на Волині у

республіканському часописі. Він написав свій викривальний твір у «Літературній Україні». Так «дошкульний Дудар» допоміг землякам відвернути екологічну загрозу. Неодноразово побував у рідній Озерній. 11 травня 1997 р. взяв участь у відкритті меморіальної дошки в своєму селі до 100-річчя від дня народження відомого актора-березільця, режисера українського театру Януарія Бортника. Мистець Є.Дудар виступив під час концертної програми в місцевому

будинку культури.

Був учасником з’їзду письменників, які народилися на Тернопільщині, а живуть і працюють в інших областях України. Побував свого часу у славних Бережанах, а в Копичинцях був присутній 21 квітня 1996 р. на презентації першої збірки поезій поетеси Мар’яни Савки. 5 липня 1997 р. взяв участь у відзначенні 900-літнього ювілею м. Теребовлі, де виступив у концертній програмі.

У дарунок майстрові слова за сприяння часопису «Білий берег» і музею «Зборівська битва» видано книгу «Нотатки від Дударя». Це – записи майстра пера від 1983 по 1992 рр., де також опубліковано рідкісні світлини з фотоархіву родини Дударів, друзів та портрет письменника роботи заслуженої художниці України Ліни Стебневської.

У 1997 р. тернопільський письменник П. Сорока опублікував у «Березілі» (№7) нарис «Сміх заради життя: Штрихи до літературного портрета Євгена Дударя». У «Тернопільському енциклопедичному словнику» (т. 1, 2004) поміщено статтю про нашого талановитого письменника-сатирика, публіциста, артиста розмовного жанру Євгена Дударя.

Прожити 90 літ у роки трьох суспільних формацій (Польща, УРСР, Україна) – це не пройти стежками рідної Озерної чи славного хутора «Мозамбік». Дійсно цінна для нас порада-перефраз ювіляра: «Щоби горіх дав добрий урожай, великі плоди, його треба тричі пересаджувати з місця на місце»…

Зичимо міцного здоров’я, щастя, великих урожаїв яблук, груш, малини, калини, рясних чорнобривців у Сонце-саді в Кожанці на Київщині, нових творчих успіхів на літературній і артистичній нивах.

Іван БАНДУРКА

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.