Фермество як запорука продовольчої безпеки держави

20.02.2020

У серпні цього року земельна реформа в Україні перетне чвертьвіковий рубіж, адже саме в серпні 1995-го опублікували президентський указ «Про порядок паювання земель…». Пункт 7 названого програмного документа обумовлює цільове призначення земель резервного фонду, вказує на їх потенційних користувачів. Нагадаю, що це переважно громадяни, зайняті у соціальній сфері на селі, а також інші особи, які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання.
Про осіб, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств говорити не доводиться, бо в переважній більшості ці підпрємства збанкрутували, а розпайовані ними землі тепер орендуються агрохолдингами. Згідно законопроекту № 2178-10, що був ухвалений у першому читанні 13 жовтня 2019 року, саме агрохолдинги одержують переважне право викупляти земельні паї. Хоча сьогодні норматив максимального землеволодіння знижено із 210 до 10 тисяч гектарів для однієї особи , проте сумніватися у хватці латифундистів не доводиться. Вони вже одержали цінні рекомендації іноземних махінаторів щодо приборкання пайовиків, де в якості вагомих аргументів розглядаються хабарі для впливових чиновників та заохочувальні бонуси для легковірних, аби відволікти їхню увагу від наглого обману, фальшивих обіцянок та примусу. В хід піде метод перимежжя, тобто вклинювання прикуплених ділянок у масивні угіддя конкурентів, а ще монополізація процесу ухвалення рішень на місцевих рівнях. А там де пайовики чинитимуть організований спротив політиці узаконення орієнтованого на експорт великотоварного виробництва слід очікувати «шахматного» відчуження окремих ділянок, що унеможливить ефективний обробіток значних масивів.
Зменшити втрати від подібних патових ситуацій допоможе обробіток земель резервного фонду, звісно, якщо вони будуть надані в оренду тямущим господарникам, як це практикується у Польщі. Із матеріалів «Урядового кур’єру» довідуємось, що там для набуття статусу фермера громадянинові слід мати середню спеціцальну або вищу освіту за фахом, досвід особистої роботи в сільському господарстві не менше 5 років та проживати у тій місцевості, де він планує господарювати. У їхньому законодавстві закріплено, що основою сільськогосподарського виробництва держави є сімейне фермерське господарство, яке може одержати у володіння до 300 гектарів угідь. А максимально в одні руки у Польщі відпускають до 500 гектарів. При купівлі землі фермер вносить лише 20 % її вартості, а залишок суми виплачує протягом 30 років. Регулювання земельних відносин здійснює Агенство сільськогосподарської нерухомості із широким спектром повноважень, зокрема забезпечує проведення обміну земельними ділянками для поліпшення землекористування.
Тут напрошується логічне запитання: Якщо ми взяли курс на євроінтеграцію, то чому наш політичний клас нехтує многотрудним досвідом поляків, особливо з огляду на те, що він увінчався успіхом? Натомість «слуги народу» розглядають наш резервний земельний фонд у якості головного ресурсу об’єднаних територіальних громад, а Опоблок та «Батьківщина» наполягають розподілити його між нині сущими по два гектари на брата. Але хто здатний критично мислити, той розуміє, що в обох випадках землями резервного фонду неодмінно заволодіють латифундисти.
Досить втішатися, що фонд держаних земель охоплює 11 мільйонів гектарів, бо у цій кількості сегмент с/г угідь – всього лише 3 мільйони гектарів. Землі запасу раніше вважалися самостійною категорією, а діючий Земельний Кодекс України розподіляє їх на 9 категорій: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення, землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
То хіба варто легковажити? Може вже час випробувати нову модель громадської взаємодії (маю на увазі районні комітети громадської ініціативи «Естафета поколінь»), аби з їх допомогою передати землі резервного фонду в оренду ефективним господарникам, які посприяють зміцненню продовольчої безпеки держави. Насамперед варто виявити тих, хто любить і вміє працювати на землі та досі покладається на власні сили. Необхідно узагальнити пропозиції тих механізаторів, що ставили на лінійку готовності майже безнадійні комбайни, трактори та іншу техніку; занотувати слушні зауваження спеціалістів вищої ланки с/г виробництва. Тоді зможемо сформулювати реалістичні запити до законодавчої та виконавчої гілок влади з приводу всебічної підтримки фермерського руху.
Висловлені пропозиції не належать до розряду новацій, вони вже добрий десяток років обговорювались у вузьких колах прихильників народної демократії, щоб, зрештою, стати головною повісткою дня сільської глибинки.
Принагідно не можу не згадати інтелігентного (не за освітою) співрозмовника Феодосія Михайловича Кирилюка, адже цими днями виповнюється 40 днів, як він відійшов у засвіти. Ще юнаком йому довелося розорювати дикі степи Цілини, згодом працював на лісоповалах Архангельська. Проте основну частину із майже півстолітнього стажу відробив на Лановеччині, зокрема на посаді бригадира механізованого загону Лановецького райоб’єднання «Сільгоспхімія». У круговерті буденних турбот не очерствів душею, бо мав рятівну віддушину – змальовував поетичним словом життєві ситуації, пережиті трагедії, красу любих серцю краєвидів. Ці замальовки з натури не належать до високого мистецтва, але збуджують уяву читача простотою викладу, нестандартним поглядом на буденні речі з позицій народної моралі. Через самокритичність автора досі опублікувано лише декілька його поезій, тож, сподіваємось, що його сини та онуки виправлять цю несправедливість.
Доповнює сьогоднішню сторінку медіа-фестивалю духовної творчості «Волинські гостини» тематично споріднена поезія самодіяльного поета з Гусятина Богдана Томса. Він агроном за фахом (закінчив Бучацький с/г технікум), після армії працював агрономом в колгоспах та агрофірмах району, згодом в районному управлінні сільського господарства. Із поглибленням економічної кризи вирушив у далеку Іспанію де трудився сім років. Сьогодні продовжує працювати в одній із комерційних фірм Гусятина. В період заробітчанства відчув нестримну ностальгію за рідним Надзбручанським краєм, почав писати вірші.
У 2013 році у Тернопільському видавництві «Астон» видруковано його першу збірку «З медових гір медові квіти», де читач віднайде непідробну щирість і доброту, життєвий оптимізм і мелодійність поезій, які стилістично перегукуються із лірикою Наталі Забіли. У передмові до поетичної збірки автор виявляє самокритичність та орієнтацію на вдумливого читача. А ще, з трепетом та душевною теплотою констатує, що «… дуже важко навчити людину відчувати своїм серцем звучання тих невидимих струн, що поєднують її з навколишнім світом, з рідним краєм, з рідними людьми, з її дитинством, з її юністю, з її сьогоденням».
Хочеться вірити, що автору поталанить створити високохудожні поетичні речі. Але і те, що вже написано, має самодостатню художню цінність, бо здатне пробуджувати у тих, хто морально незіпсутий, чисті і світлі почуття, спонукати до гармонії з природою, підживлювати приглушені буденністю
почуття співпереживання та людяності.
Василь Неручок,
голова ГМСК «Тризуб», координатор
Ініціативної групи «Естафета поколінь»
Феодосій Кирилюк,
м. Ланівці
Соціальні контрасти
Задивився перехожий
На буденне диво –
Підбирає хлібну масу
Комбайн марки «Нива».

Підняли його із брухту
Майстри працьовиті –
Молоді, завзяті хлопці
В спецівки одіті.

Це свідомі патріоти,
Дарма що небриті,
Мають потяг до роботи,
Щоб були всі ситі.

А ось їхні антиподи –
Типуси чванливі:
Під’їжджають – ген, до ставу,
В моднім авто «Нива».

Вийшло четверо з машини,
Пакунки виносять
Молоді, дебелі в тілі,
Не із тих, що косять.

Безтурботно в них минають
І свята і будні:
Порибалять, вип’ють добре,
Плюнуть і забудуть.

У них речі є, по-блату,
«місця теплі», вільний час,
На дурняк їм зводять хату,
Що простим трудягам зась.

Два таланти і дві долі
Стрілися на цьому полі:
Для одних життя стернею
Простяглось за горизонт,
А для інших – тринь-травою,
Де достаток та комфорт.

Вересень 1982 р.
.
Ваучер
Пригадую минулі роки,
Як ваучер додав мороки:
Не зразу зміст той зрозумів,
Тоді ще вчився вимовляти,
Час непомітно пролетів…
А що тепер із нього взяти?!
2018 р.

Богдан Томс,
смт. Гусятин
(Із збірки «З медових гір медові квіти»)

Від зорі до зорі
Ще надворі ледь світає,
Спить усе село,
На буряк людей збирає
Бригадир Павло.

Попід вікна ходить-будить,
Грузовик гуде,
Бурячок лиш тільки сходить, –
Вже проривка йде.

Сонце сходить – люди в полі
З краю аж за край,
Кожен має власну норму:
Добре проривай!

Ще проривки не скінчили,
Бур’яни зійшли.
Хто? Коли? Не відпочили,
В поле знов пішли.

Діти вечір виглядають,
Сонечко зайде, –
Повно сміху, повно втіхи –
Мама з поля йде!

В сумці маминій з обіду
Зачерствів окрайчик.
Покуштуйте тату, діду, –
Передав нам зайчик.

А яка смачна вечеря
На сім’ю чекає –
Мама – добра господиня,
Всі рецепти знає.

Отак росли малі діти, –
Батьки на роботі,
Корів пасли, виростали
В батьківській турботі.

Виростали та вчилися
Всього та усюди,
А виросли – роз’їхались
У світ поміж люди.

А як жили мама, тато?
Що вони зазнали,
Коли в сім’ї коло діток
Лише ночували?

Не зламала їх рутина,
Ні норми трикляті,
Бо любов до дітей своїх
Може все здолати.