Думаймо, щоб завтра був – не останній день

Війна знецінює людське – смерті, каліцтва, сирітство… Здавалося б, нині не час для солов’їних пісень, шуму діброви. А тому досить несподіваним виявився проект Української Гельсінської спілки з  прав людини – організації, яка, зокрема, відстоює права учасників АТО, людей, постраждалих від подій на сході, на дуже мирну тематику – екологічну. Відтак минулого тижня до Тернополя завітав «Думайдан – 2016: фотомиті».
Чому – екологія? Адвокат Олена Сапожнікова пояснила просто: «Поки Україна у пеклі війни, хаос, зневіра заглушують те, що людині притаманно споконвічно – бачити красу і прагнути її захистити. Природа виявилася чи не найбільш уразливою жертвою, бо у часи смути про неї взагалі не дбають. Але завтра буде новий день, а ми так не церемонимося з природою, наче завтра – останній день».
Фотовиставка розмістилася у холі Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. В експозиції — світлини громадських активістів-екологів, журналістів, правозахисників. Фотороботи відобразили мирні протести на Київщині, серед яких – захист від вирубки орнітологічного заказника місцевого значення «Пірнівський», протести проти ліквідації озера Качине в Дарницькому районі міста Києва та проти вирубки парку «Чорний Гай» в Ірпені. Свою добірку представив голова ГО «Зелений світ» Олександр Степаненко – про парки Тернопільщини, занедбані, які є радше тягарем для сільських рад, а не розкішним спадком, родзинкою… Між тим, парки – об’єкти природної й історико-культурної спадщини, які пережили кілька воєн, кілька держав, геноцидів, є їхніми німими свідками. Скажімо, Більче-Золотецький парк на Борщівщині – заснований родом Потоцьких на початку 19-го століття. На окремому фотокадрі – одна з найбільших лип серцелистих, якій понад двісті років. Стовбур в обхваті – понад дев’ять метрів. Олександр Степаненко розсаджує саджанці, які насіялися біля цього елітного дерева, у громадських місцях на Чортківщині, сподіваючись, що «діти» липи Потоцьких будуть такими ж  красивими і витривалими.
Харківський екоактивіст Олег Перегон представив фото із серії «Про захист дерев на Харківщині», «Душі дерев», «Знаки природи». І зовсім реалістично сприймалися його думки: у кожного дерева – своє обличчя, своя душа, а відтак, немає двох однакових дерев; дослухаймося до знаків природи – або ми навчимося їх читати, або загинемо разом з нею.
Ірпінських активістів, які постали проти знищення природи заради забудов, зафіксував на своїх фото журналіст і письменник Олег Шинкаренко.
Втім, УГСПЛ – не з тих спільнот, які просто дають грунт для роздумів чи споглядання – правозахисники відстоюють права усіма законними способами, штовхають державу до законодавчих змін. У багажі екологічного «Думайдану» – низка конкретних пропозицій до екологічного законодавства. І, схоже, що за час перебування у Тернополі їх додалося. Річ у тім, що у рамках мандрівної фотовиставки відбувся «круглий стіл» за участю активістів, науковців, представників влади. Проректор ТНПУ Богдан Буяк нагадав, як колись Тернопіль був найзеленішим містом на усьому радянському просторі. Тепер цю позицію безповоротно втрачено. (Щоправда, з’явилася інша першість – за густиною студентів у країні, що, звісно, теж приємно). За словами професора Любомира Царика, людина споживає на рік приблизно 400 кілограмів кисню, таку кількість продукує 0,2 га зелених насаджень. Щоб жителі Тернополя дихали «своїм» киснем, треба 43 тисячі гектарів зелених насаджень, а маємо лише тисячу. В унісон цьому екоактивіст Олександр Філь констатував: за чотири роки площа лісопарків Тернополя зменшилася на 85 га.  Усі ми є очевидцями, як переможною ходою забудовники нищать природу. Де є ще газон, там неодмінно з’являються торгівельні кіоски. Територія  новітніх багатоповерхівок майже повністю закатана в асфальт. Поодинокі дерева теж приречені, бо їм не залишили пристовбурових лунок (за законом має бути навколо дерева бодай чотири квадратних метри землі).
Між тим, систему природоохоронних органів фактично знищено. І це не просто популістські слова, про це зауважив начальник управління екології та природних ресурсів в області Орест Сінгалевич. Катастрофічними виявилися зміни до законодавства від 2012 року (так звані закони Мірошниченка). Тоді природоохоронні органи усунули від контролю у сфері земельного, будівельного законодавства – начебто з метою спрощення усіляких дозвільних процедур. А у реальності це обернулося нищенням природи.
Київські юристи запевнили: є домовленості з народними депутатами, щоб внести на розгляд парламенту низку важливих змін до законів.
Ольга КУШНЕРИК