«Де є українська мова – там є Україна»

Щороку наприкінці жовтня в Україні відзначається День української писемності та мови.

Зараз у світі українською володіють біля 45 млн. осіб, а рідною її називають понад 37 млн. осіб. Українська мова одна з наймилозвучніших мов світу. В 1934 р. на лінгвістичному конкурсі українську мову визнали третьою з-поміж усіх мов за мелодійністю, лексичним і фразеологічним багатством, а на форумі мовознавців у Швейцарії за мелодійність і милозвучність українську  мову було названо другою після італійської. Сучасна українська мова має близько 256 тисяч слів. Вона одна з найдревніших мов світу.

Вчений В.Кобилюх довів, що українська мова сформувалася в X-IV тисячоліттю до нашої ери. Тому походження українських слів треба шукати в санскриті. За кількістю  носіїв наша мова посідає 14 місце серед кількох тисяч мов світу.

Ось кілька висловів про рідну мову відомих людей. «Кожний українець мусить добре пам’ятати й дітей своїх того навчати, що наймиліша мова в цілому світі – мова рідна. На кожному кроці й кожної хвилини охороняй честь своєї рідної мови, як свою власну і навіть більше – як честь своєї нації. Хто не береже честі своєї рідної мови, той підкопує основи своєї нації» (митрополит Іларіон (Огієнко).

Відомий педагог Костянтин Ушинський (українець за походженням): «Відберіть у народу все – і він усе може повернути, але відберіть мову, і він ніколи більше не створити її… Вмерла мова в устах народу – вмер і народ». «Українська мова є невід’ємним багатством кожного з нас, це особистий капітал, який неможливо ні відібрати, ні викрасти» (Герой України Андрій Парубій).

А ось що говорив про українську мову Евлія Челебі – кримсько-татарський письменник і політик: «Українці – стародавній народ, мова їх багатша, ніж персидська, китайська, монгольська і всякі інші». У святому Письмі читаємо про рідну мову в апостола Павла: «Тож коли я не розумію мови, то буду чужинцем для того, хто розмовляє нею, і він буде чужинцем для мене» (I кор.14:11).

З огляду на історичні обставини, саме мова стала основою самоідентифікації українців як народу. Тому загарбники, які прагнули утвердитися в Україні, прагнули знищити саме генетичний код нації. Жодна із європейських мов не існувала упродовж століть в умовах бодай трохи наближених до українських.

Мартиролог української мови почався відразу ж після захоплення України московією. За часів панування росії над Україною для знищення мови було видано 170 указів, зі словників вилучено понад 30 тисяч слів. Посилився тиск на нашу мову за радянщини, проводилось наближення української мови до російської.

Політикою радянщини щодо української мови була політика лінгвоциду (мововбивство). Лінгвоцид – це процес свідомого нищення мови корінного населення іншою державою, кінцева мета якого – знищення культурно-історичної спільноти – нації. Політика лінгвоциду проводилась різними методами: через заборону друкованого слова, науку та освіту, демографічну політику, приниження мови поневоленого народу, так зване «зближення» мов і т.д. Українська і російська мови не мають спільного кореня, вони найбільш віддалені одна від одної серед слов’янських мов. Українці прадавній слов’янський народ, а росіяни – народ, утворений з угро-фінських, мордовських, татарських племен. Ще 28 жовтня 1989 р. Законом «Про мови в Українській РСР» українській мові надано статус державної. Але вона перетворилась на мову ритуальну і сфера вживання української мови звужувалась.

Після відновлення незалежності України становище української мови почала змінюватись, але повільно. Хоча, здавалось усе вирішено: українська мова, як це засвідчує ст.10 Конституції України, є державною. Але промосковські сили ніяк не заспокоювались, бо їм, бач, важливо вивищити російську мову, яку, мовляв, притискують в Україні. Але ніде в світі нацменшини не мають таких прав, якими користуються росіяни в Україні. Та російські шовіністи, доморощені перевертні і яничари почали боротьбу з так званим «засиллям» української мови. Їх мета була надати російській мові більших прав та призупинити розвиток української мови. За таку юдину роботу ще в 2013 р. путін нагородив українофоба колісниченка медаллю пушкіна «за большой вклад в сохранение и популяризацию русского язика за рубежом». Холопи москви ополчились проти ухваленого 25 квітня 2019 р. Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

Українська мова в незалежній Україні потребувала і потребує захисту. Якраз регіони, де панувала російська мова, опинились під окупацією. Вкрай незначним був відсоток українських шкіл в них. У Луганській області – 10 %, а українців в області 57,9 %, Донецькій – 7 %, а українців – 56,9 відсотка, Криму – 0,1 відсоток, а українців – 24,3 %. Перепис 2001 р. засвідчив, що зросло використання російської мови в цих регіонах до 81% (у 1991 – 71 відсоток), а частка україномовних на Донбасі та Криму – 4,2 відсотки.

На сьогодні джерелом зросійщення і пропаганди так званого «русского мира» є «упц-мп» – церква московських колонізаторів, що намагається зберегти духовний і політичний вплив росії. Промосковські політики і церковники в Україні все робили і роблять, щоб законсервувати існування московської церкви з її так званою «церковнослов’янською мовою, а реально – російською.

Звужує вплив української мови існування так званого «російськомовного населення». Потрібно чітко розрізняти поняття: «російська національна меншина» і зросійщене населення України, так зване «русскоязичное население». Тому цю категорію населення треба розглядати як політичне, а не етнічне поняття. Не вина тих людей в тому, що вони стали російськомовними. Так склалось історично – через колоніальну залежність України. Але вина їх в тому, що за роки незалежності вони не повернулись і не повернули своїх дітей до прабатьківської мови.

І сьогодні в незалежній Україні потрібно захищати рідну мову. Прикладом для нас мають бути країни, які відродили національні мови. Можна назвати Чехію, Фінляндію, Ізраїль. Завдяки уряду і президенту Томашу Масарику (із сім’ї онімечених словаків) чеська мова повернулась в онімечену Прагу та інші міста. Фінляндія, яка до 1917 р. перебувала в складі російської імперії і де панувала шведська мова, завдяки політиці уряду, що відроджував державу і мову – уже в 1919 р. понад 90 % говорили фінською. Коли в 1948 р. утворилась держава Ізраїль, кнесет ухвалив державною мовою іврит, хоча тільки 7 євреїв знали цю мову. Це було зроблено для тому, що євреї хотіли побудувати національну державу. Громадянином Ізраїлю може стати єврей, який знає іврит.

Країни захищають свою національну мову. Наприклад, у Франції 4 серпня 1994 р. прийнято закон про захист французької мови. Штраф за порушення закону в еквіваленті до 9 тисяч доларів або ув’язнення до 6 місяців. Будь-яка вивіска чи назва мають бути французькою мовою (порівняно із вивіскою та назвою в Тернополі).

В Німеччині група німецьких мовознавців й літературознавців розпочала кампанію «за чистоту німецької мови», запропонувавши вилучити із вживання 4000 англізмів у сфері попо-музики, реклами та комп’ютерів і замінити їх німецькими.

В Іспанії Академія наук вилучає із мови англізми і дає добро на використання англізмів, що не мають відповідників в іспанській мові. 22 липня 1999 р. в Польщі увалили закон про чистоту польської мови, вживання іншомовного слова в польській мові карається штрафом до 30 тисяч доларів, а долю іншомовного слова вирішує спеціальна комісія із 30 лінгвістів. В Словаччині за порушення закону про державну мову штраф до 5 тисяч євро. Зараз українську мову вивчають у Європі. Її викладають як другу іноземну в Польщі та Німеччині. У Польщі понад 150 місцевих шкіл запровадили українську мову як другу іноземну. В Німеччині у федеральній землі Гессен функціонує 20 шкіл з вивчення української мови як другої іноземної (див. газету «Свобода» №39 від 24 вересня 2025 р.). Це відбувається перш за все за сприяння урядів цих країн та українських громад.

Здавалось, що в незалежній Україні українська мова буде розвиватись на всій території держави. Але це не так, російська мова зберігає свої позиції. Про це свідчить мова тимчасово переміщених осіб із східної України.

Небезпекою для української мови є так звана «англінізація» нашої мови. Українцям насильно нав’язували чужі мови, окупанти проводили русифікацію, полонізацію, онімечення, мадяризацію. А наша мова вистояла. То навіщо нам добровільна «англіцизація»? Іноземні мови потрібно вивчати та знати їх, та для чого замінювати українські слова на іншомовні?

Ми в мовному питанні проявляємо цілковиту відкритість, запозичуючи цілі лексичні обойми, навіть графічно латинські. Наприклад, «TV, «Internet», «ICTV», «RIA», «Westwind» тощо.

Використовуємо англійські слова: «бартер» (обмін), «брокер» (посередник), «дилер» (агент з продажу), «ексклюзив» (виключний), «імідж» (образ), «менеджер» (управлінець), «фан» (симпатик), «офіс» (контора, канцелярія), «перфоменс» (вистава), «менеджмент» (управління виробництвом), «шоу» (вистава, передача) і т.д. Ці слова і ряд інших увійшли в нашу мову давно, нещодавно з’явились «локація», «кластер»…

Дуже модним стало слово «модератор» (ведучий) і зараз на заходах називають себе модераторами ведучі. Не усвідомлюючи школи, яку вони наносять рідній мові, вживаючи іншомовні слова. Мовознавець Юрій Шевельов писав, що «надмірне, недоцідьне запозичення елементів однієї мови назагал свідчить про низьку оцінку фактів власної мови і високу другої мови, а цей шлях веде до низької оцінки власної мови взагалі».

Чеський учений Я.А.Коменський писав, що «кожну мову треба вивчати окремо. Спершу, звичайно, рідну, потім ту, якою необхідно користуватися у місцевості рідної мови, тобто мову сусіднього народу – завжди одну за одною, а не разом…»

Великобританія здійснює експорт своєї мови, що приносить їй щорічно 6 мільярдів доходу, а в Англії і Уельсі іноземних мов не вивчають (дані з «Концепції вивчення іноземної мови в Україні»). Нашу теперішню відкритість до чужих мов необхідно врівноважувати природним і державним захистом рідної мови.

І. Франко відзначав, що мова росте елементарно – разом із душею народу.

Тому українцям треба розмовляти рідною мовою вдома, на роботі, в школі, на вулиці і вчити цьому своїх дітей й боротись за чистоту рідної мови.