“Буковинський соловій…”

Юрій Федькович (Осип Домінік Гординський де Федькович) – унікальний український письменник й перекладач, діяльність якого була пов’язана з демократичним рухом на західноукраїнських землях.

Він утверджував волелюбні ідеї, захищав соціальні та національні інтереси свого народу. Його поважали односельці та захоплювалися творчістю поета. Народився письменник 8 серпня 1834 року в невеличкому селі Сторонець-Путилів, що розташоване на Буковині, у родині спольщеного шляхтича. З ім’ям Юрія Федьковича нерозривно пов’язане зародження української літератури на буковинських землях. Він залишив чималу літературну спадщину для своїх нащадків. Одні з найвідоміших його робіт: „Дикі думи” , „Святий вечір”, „Нива”, „Добуш” та інші.

У збиранні та систематиці фольклору Юрій Федькович підхопив сміливі починання членів „Руської трійці” – Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича та Якова Головацького, розвинув їх, давши поштовх дальшому розвитку фольклористики в західноукраїнських землях. На мотивах та образах народного опришківського епосу побудовані героїко-романтичні твори Юрія Федьковича.

Серед  героїко-романтичного циклу творів письменника найбільше поезій про опришків, зокрема про їх прославленого  ватажка Олексу Довбуша. У народних переказах розповідається, що опришки майже ніколи не здавалися в полон ворогові, завжди захищалися завзято. Героїчний образ сміливого ватажка опришків був найближчим до серця буковинському поетові.

Він оспівує народного героя в кількох поезіях, присвячує йому балладу „Довбуш”, пише про нього драму, яку сам потім перекладає німецькою мовою. У 1868 році підготував до видання буквар, читанку і співанник для народних шкіл та мав намір продовжити роботу з укладання підручників до інших предметів. Нажаль, консисторія, що відала шкільництвом на місцевому рівні не була готова прийняти народну мову Федьковича для шкільних підручників. Так, восени 1869 року вийшов друком лише його „Співанник”. 1872 року стає редактором видавництва товариства “Просвіта”. 1885 році став редактором першої в Чернівцях української газети “Буковина” і керував нею до своїх останніх днів.

Через газету він закликав молодь до „зібрання буковинських руських казок, байок, пісень, приповідок, загадок, примовок, звичаїв, вірних образців з життя народа”. Співець гуцульського життя, він став першим збирачем фольклорно-етнографічних матеріалів на Буковині. Останні роки свого життя прожив у злиднях і нестатках.

В кінці 1887 року організував народний хор у Чернівцях. Федькович зібрав величезну кількість фольклорних зразків, проте не всі вони збереглися, чимало рукописів розгубилося або знаходяться у приватних колекціях і навряд чи коли побачать світ. Свідченням того, як Володимир Гнатюк шанував і цінив творчість Юрія Федьковича є те, що він уважно стежив за виходом у світ його творів та публікацій про нього: сам видавав його книги та писав на них свої рецензії. Наприклад, друкарня Наукового товариства імені Шевченка випустила у світ передрук з „Літературно-наукового вісника” невеличку книжечку „Спомини про Федьковича. Зібрав Роман Заклинський”.

На працю Омеляна Поповича „Осип Федькович шкільним інспектором” Володимир Гнатюк написав рецензію, яку опублікував у „Літературно-науковому збірнику”. Крім того, вчений видав третій том „Творів Юрія Осипа Федьковича – „Писання. Перше повне і критичне видане” у видавництві Наукового товариства імені Шевченка „Українсько-руської бібліотеки” Філологічної секції НТШ. Значна частина фольклорних матеріалів Володимира Гнатюка була знищена під час Першої світової війни, коли царські російські війська окупували Львів, зробивши військовий пункт в канцелярії вченого, де його матеріалами-рукописами палили в грубці.

Серед тих матеріалів була кількатомна рукописна збірка українських народних історичних пісень Михайла Драгоманова, підготовлена Володимиром Гнатюком до друку, великі збірки народних пісень Василя Стефаника, Юрія Федьковича та сотень інших збирачів народної поетичної творчості. Під час своїх наукових експедицій в Угорську Русь Володимир Гнатюк вишукував народних оповідачів, з якими говорив літературною українською мовою і пригадував: „Коли я колись робив екскурсії по Підкарпатській Русі, то побував у всіх жупах…Мав я з собою твори українських письменників (Тараса Шевченка, Степана Руданського, Івана Франка, Юрія Федьковича)”.

„Всі його повісті, всі найкращі його поезії, –   писав Іван Франко, – навіяні теплим, індивідуальним чуттям самого автора… так і здається, що автор співає і розказує всюди про те, що сам бачив, сам почув. І в тім іменно й лежить чаруюча сила його поезії, в тім лежить запорука її живучості, доки живе наша мова”.

Протягом усього свого життя збирав і популяризував народні пісні, коломийки, казки, приповідки. Він став передвісником українського національного відродження Буковини. За заслуги на літературному полі був обраний почесним членом НТШ. Помер поет 11 січня 1888 року в своєму редакторському кабінеті, де він жив і працював. Похований у Чернівцях.

Марія Лига, директор ОКЕМ музею Володимира Гнатюка

Анна Гала, науковий співробітник музею