Бліда тінь колишньої "заруби"

“Шахтар” – “Динамо” – 0:1
Отже, однією інтригою в одному солідному європейському чемпіонаті, можна сказати, стало менше. Сумніваєтеся, що він справді солідний? Скажете, що не так давно суперників наших нинішніх провідних клубів (лідерів, флагманів – називайте, як хочете) у Лізі Європи – “Рома” і “Вільяреал” – просто не помітили і з несолідною легкістю усунули з турніру? Отож, за своїм рівнем першість УПЛ дедалі більше віддаляється від топ-чемпіонатів Європи й поступово опускається в середину рейтингу УЄФА? Все це так, і все це вельми прикро, але напруга, нехай і, так би мовити,  внутрішньої конвертації, залишається. Тим більше, що звітний матч мав дати майже визначену відповідь на запитання, чи збережеться ота сама напруга в боротьбі за чемпіонський титул.
Тепер можна сказати, що її уже немає. Однак сама гра і близько не стояла до феєричних протистоянь минулих років, коли від зіткнень на полі буквально летіли іскри. І відповідальність за такий доволі “сонний” перебіг матчу лягає, головним чином, на футболістів “Шахтаря”. Вони мали б задавати тон матчу, але, як здалося, “гірники” вийшли на поле заздалегідь зневірені в можливості внести злам у чемпіонські перегони. Навряд чи хтось міг припустити, що порівняно небезпечний удар Соломона з гострого кута на 3-й хвилині стане фактично єдиною (!) більш-менш реальною загрозою воротам “Динамо” за увесь матч, і що решту часу голкіперу Бущану доведеться майже нудьгувати. Гра ніби й проходила за вже звичним сценарієм протистоянь динамівців та “гірників”, тобто за територіальної переваги і володіння м’ячем останніми, але досягти якогось реального зиску з цього номінальним господарям поля у Києві (все перемішалося в нашому футболі…) не вдалося.
Чому? Гру, передусім, творять особистості, тобто “зірки” різного ступеню яскравості. У матчах з “Динамо” попередніх років, пригадується, виблискували Тайсон, Патрік, Марлос. Перший якраз перед грою з “Динамо” зі слізьми на очах розпрощався з “Шахтарем” і вирушив у свою Бразилію; другий з якихось причин не взяв участі у матчі; третій, можна сказати, лише був присутній у складі – від колишнього грізного Марлоса, здатного віддати гострий пас і завершити атаку результативним ударом, залишилися лише спогади. А Тете, який восени наводив жах на мадридський “Реал”, вийшовши в другому таймі, запам’ятався хіба що нервовою відкидкою м’яча – зайве свідчення того, що ігровий спад вразив усю команду Л.Каштру.
Натомість “Динамо” у вирішальному матчі постало якщо й не “командою-зіркою” зразка В. Лобановського, то доволі згуртованим і боєздатним (знову ж таки, за українськими мірками) колективом, з яким “Шахтареві” у його нинішньому ігровому і психологічному стані впоратися було практично неможливо. Злагоджена центральна ланка захисту Забарний-Попов, яким дисципліновано допомагали опорні хавбеки Шепелєв і Андрієвський, зводила нанівець доволі безхитрісні й прогнозовані атакувальні ходи суперників, а Андрієвський, наче прагнучи довести своє право на місце в основі, ще й безпосередньо долучився до єдиного гола, заробивши на 33-й хв. пенальті, чітко реалізоване Де Пеною. Загалом, не можна сказати, що й гра “Динамо” справила якесь колосальне враження – просто для подолання нинішнього “Шахтаря” вистачило зібраності й уважності. А ще, мабуть, трохи більшого бажання здобути потрібний результат.
Ігор ДУДА