Повідомити новину

Поширити:

(140 років від дня народження Степана Чарнецького)
Зростав у Шманьківцях хлопчина…
Ніхто в селі тоді іще не знав,
Що стане в центрі він, а над чолом – калина,
Яку він так сердечно оспівав.
Його «Калину» – символ України –
Співатиме народ крізь всі віки,
Тому й стоїть на зріст серед родини,
До ніг лягають квіти і вінки…
Галина ГРИЦЬКІВ

У селі Шманьківцях, що на Чортківщині, є один із найоригінальніших в Україні пам’ятників: зображено чоловіка, який тримає кетяги калини, що стеляться навколо нього. У народі цей монумент ще називають “Людина з калиною”. Автор пам’ятника – тернопільський скульптор Іван Мулярчук напрочуд вдало поєднав скульптурне зображення Степана Чарнецького з увічненими на кам’яній стрічці словами зі стрілецького гімну:

Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася…
Серце якого щирого українця чи українки не стрепенеться, коли він або вона почують цю безсмертну пісню. Але далеко не всі знають, що до її створення прилучився великий син Тернопільщини Степан Чарнецький – митець навдивовижу багатогранного таланту. Ім’я поета, журналіста, режисера, історика театру Степана Чарнецького, на жаль, ще досі невідоме широкому загалу. Навіть у його рідному селі Шманьківцях більшість жителів дізналися про внесок земляка в духовну скарбницю України лише після того, як тут 26 травня 1991-го, на відзнаку 110-ї річниці від дня його народження відкрили пам’ятник.
Отже, С. Чарнецький народився 21 січня 1881 р. в родині отця Миколая – пароха Шманьківців. Степан був тринадцятою дитиною у сім’ї священника. Не минуло й півтора року, як від епідемії тифу помер батько. Овдовіла мати – Владислава Екгардт-Чарнецька – з малими дітьми виїхала до міста Станіслава (нині Івано-Франківськ). Тут Степан закінчив початкову школу. Здобувати освіту продовжив у Львові: в гімназії та реальній школі, від 1900-го – на шляхобудівельному факультеті Вищої політехнічної школи (нині – Національний університет “Львівська політехніка”).
Уже будучи студентом політехніки, С. Чарнецький захоплюється літературою, мистецтвом, театром. Він писав вірші, брав участь у хорі, організованому при студентському технічному товаристві “Основа”. Цим хором керував відомий композитор Я. Ярославенко.
Українську мову майбутній поет вивчав за допомогою народної пісні. Степан Чарнецький – сам “пісенний” поет. Власне, з народної пісні та ще із сільського оточення дитинства постала українськість письменника. Ось цитата з його спогаду про вечір пам’яті композитора Михайла Вербицького.
“…Кілька добрих споминів перевинулося крізь скромні убікації моєї душі. І не дивниця. Програму вечора виповнили твори самого Вербицького. Об стіни моєї душі оббивалися звуки сих милих, щирих мельодій, які колись перед давними роками в неперегляненій і не справленій формі ловив я ухом хлопчини і утрівавлював в пам’яти. А був час, коли я не знав ні одної української букви, коли я не знав української молитви, а знав співати:
Вже бубон кличе – треба ставати,
Вже час надходить, щоби ся пращати,
Бувай здорова, мила Україно,
Не плач за мною, молода дівчино!..
І непорочним хлоп’ячим сопраном затягав я не раз солодку каватину про затишну долину, в якій “гніздо маленьке коноплянка звила”, а як ученик першої кляси середньої школи співав я з докором під сусідським вікном:
Я не можу так, як ти,
По двох нараз любити!”
Незабаром померла мати, і С. Чарнецький залишив навчання в інституті та віддався літературній творчості, а також театрові, котрий упродовж усього свідомого життя митця залишався його незрадливою любов’ю.
Почавши займатися літературною творчістю в юні роки, наш земляк уперше опублікував поезії у 1901 р. в авторитетному “Літературно-науковому вістнику”.
У 1908 р. С. Чарнецький видав свою першу збірку поезій – “В годині сумерку”.
Крім оригінальної творчості, займався він і перекладами кращих зразків української поезії польською мовою, яку знав дуже добре. Зокрема, дуже вдало переклав польською вірш І. Франка “Як почуєш вночі”. Українською перекладав із німецької, польської та інших мов, зокрема чимало п’єс та опер.
У 1912–1914 рр. С. Чарнецький був режисером і художнім керівником українського театру товариства “Руська Бесіда” у Львові.
Щоби врятуватися від злиднів, продав свій архів
Коли почалася Перша світова війна, С. Чарнецького призвали до австрійської армії. Але зброю йому довелося тримати недовго – був демобілізований через погіршення здоров’я. Редагував “Український вістник”, публікував тут свої знамениті гумористично-саркастичні фейлетони на злобу дня. Продовжував співробітничати в “Українському слові”, “Ділі” (як фейлетоніст під псевдонімом Тиберій Горобець), “Міщанському слові” та в інших галицьких часописах, у стрілецькому альманасі “Шляхи”. Видав збірки поезій “В годині задуми” (1917), “Сумні ідем” (1920), книжку фейлетонів і новел “Дикий виноград” (1921), а також “Квіти й бодяче. Нариси й замітки з дороги життя” (1922). Разом із Петром Карманським, Василем Пачовським, Остапом Луцьким, уродженцями Тернопільщини Мелетієм Кічурою, Францом Коковським, Богданом Лепким, Михайлом Рудницьким, Сидором Твердохлібом та іншими поетами належав до творчого угрупування “Молода Муза”.
“Чарнецький – шляхтич і козак в одній особі, дідич і бурлака. Петроній і богеміст. Любить поезію старих дворів і блеск заржавілих мечів, і сяйво театральних квінтетів. Поезію вбачає в тихій мовчанці вечірнього села і в бурхливім шумі міського полудня. Його обличчя дуже складне. Але воно всміхається в сторону, де видно красу нерукотворну” – зазначив Богдан Лепкий.
У 1934 р. С. Чарнецький видав свій “Нарис історії українського театру в Галичині” – наукову розвідку, що досі залишається одним із найповніших джерел інформації з цієї галузі мистецтва. У цьому дослідженні проаналізовано творчу діяльність багатьох театральних митців, у тому числі наших земляків Степана Яновича (уродженець с. Куропатники на Бережанщині), Костя Підвисоцького (виходець із с. Коржова, нині Монастириського району), Катерини Рубчакової (її малою батьківщиною був Чортків) та інших, високо оцінено діяльність колективу “Тернопільських театральних вечорів” та його засновника Леся Курбаса, дитинство якого минуло в с. Старий Скалат (нині Підволочиського району).
Згодом С. Чарнецький працював референтом преси у Львівському магістраті, а з кінця 1939 р. – в бібліотеці Академії наук УРСР. Щоби врятуватися від злиднів, приблизно у 1940 році він продав свій архів. Помер у злиднях 1 жовтня 1944 р. (в довідковій літературі помилково подано 2 жовтня) у своєму останньому помешканні на вулиці Краківській, 11 у Львові. Похований 3 жовтня на Личаківському цвинтарі – в одній могилі з дружиною.
Як постала «Червона калина»
Із точки зору вічності особливо цікавий фрагмент спогадів С. Чарнецького “Моя мандрівка з Мельпоменою”, опублікованих 16 грудня 1933 р. в газеті “Новий час” (м. Львів): “Ми стали викінчувати давніше вже приготовану до вистави драму В. Пачовського “Сонце Руїни”. Автор дав мені свобідну руку скоротити предовгу, протяжну, але прекрасну свою драму. Я це й зробив, обтикаючи її більше як на одну третину та заступаючи пісню “Ой не дивуйтеся та добрії люди” новою піснею “Ой у лузі червона калина”, до котрої мельодію  доробив я сам, а Михайло Коссак розложив її на дуті… інструменти. Вистава “Сонце Руїни” була знов театральним празником… (Прем’єра відбулася в Самборі на Львівщині – В. К., Б. М.). Курбас горів. У ІІІ дії двобою з Василем Коссаком так перейнявся, що з острахом глядів на це з-за куліси. Після третьої дії Курбас кинувся мені на шию і спазматично плакав, зовсім не відчуваючи, що в часі двобою відірвав собі майже цілу пучку на великім пальці…”
Згодом слова пісні дописав, як йдеться у його спогадах, ще й Григорій (справжнє ім’я – Андрій) Трух – четар, потім поручник легіону Українських січових стрільців, учасник боїв на Тернопільщині, зокрема біля с. Потутори на Бережанщині. Та й усуси доповнювали, видозмінювали текст. Вона волелюбною птахою злетіла над легіоном УСС, ставши однією з найпопулярніших пісень січовиків, їх славнем, а потім – розправила крила серед людей, набувши найвищого статусу – народної. Тому в сучасних виданнях і трапляється різнобій у трактуванні авторства цієї пісні. Як на наше переконання (цю думку цілком розділяє авторка виданої у Львові прекрасної книжки – есею “Меланхолія Степана Чернецького” (2005), уродженка села Шельпаки Підволочиського району, а нині львівська письменниця та журналістка Надія Мориквас: Степан Чарнецький і Григорій Трух – співавтори стрілецького гімну, а його співтворці – вояки легіону УСС.
Степан Чарнецький переживав свої злети і падіння з приреченістю поета: у 1926 р. – смерть дружини, сам виховував своїх дітей. Хвороби, переслідування з боку більшовицької влади, яка після вересня 1939-го чорним ковпаком накрила всіх вільнодумців, а також злидні під час наступної німецької окупації вкоротили йому віку…
У 1937-у С. Чернецький, його старша сестра Олена та донька Леся зачаділи у своєму помешканні на вулиці Ґродзіцьких у Львові, що серйозно підірвало його здоров’ї, творча й життєва поетова зоря почала невблаганно заходити… 2 жовтня 1944 р. у Львові Степан Чарнецький відійшов у засвіти.
…Через 110 років від дня його народження 24 серпня 1991 р. в стінах Верховної ради України після проголошення незалежності було виконано уривок пісні «А ми тую червону калину підіймемо».
 
…Не хилися, червона калино, маєш білий
цвіт,
Не журися, наша Україно, маєш славний
рід.
Білим цвітом червона калина
уквітчається,
Славним родом наша Україна, гей! гей!
прославиться!
 
Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей! гей!
розвеселимо!
Віктор КАРПОВИЧ, Богдан МЕЛЬНИЧУК
Фото: Максим Огородник