«Наше Купайло високеє…»

Із прадавніх часів дійшло до нас хвилююче Купальське свято. За дослідженнями фольклористів, краєзнавців, у сиву давнину Купайлу – язичницькому богу земних плодів, родючості, достатку – люди приносили в жертву хліб як особливий, важливий дар природи. Цей звичай відійшов у минуле. Побутували інші цікаві обрядові дійства, які у різних регіонах мають місцеві традиції.

Український літературознавець, фольклорист Михайло Мочульський (1875-1940 рр.) у рукописній праці «Купальські обряди» про це свято на Тернопільщині писав, що не всюди Купайла святкують в один час. Його справляють (за старим стилем) 23 червня, також 23 і 24 червня або лише 24 червня. Здебільшого – 23 червня, тобто напередодні свята Івана Хрестителя.

Дівчата збирають польові, лісові квіти, пахуче зілля. Коли звечоріє, прикрашають ними обрядове деревце, яке приносять і встановлюють хлопці. Водять навколо нього танки, співають старовинні традиційні пісні. За Купайла слугувало опудало. Священник Гнат Галько, який у 60-і роки 19 ст. записував народні обряди над Збручем Галицького Поділля (південно-східні райони Тернопільщини), зокрема, на Гусятинщині, зазначав, що молодь збиралася удосвіта над річкою, робила із соломи велику ляльку, оперізувала її чорнобилем, купала, а потім пускала за водою і тим починала літнє купання.

Наші предки  вірили, що в цей день сонце у воді купається, тому й вода, як і вогонь, має очищувальну силу. Побутувало повір’я: хто побачить купання сонця, той цілий рік буде здоровий і щасливий, а котра дівчина у ці хвилини оголеною, скритно від людей «скупається» у росі високого жита чи пшениці, завжди буде зберігати жіночу красу, принадність, щасливо вийде заміж.

Звечора дівчата пускали на воду барвисті віночки, за якими схвильовано спостерігали. Вірили у прикмети: куди вінок попливе, туди заміж вийде. Недобре, якщо він буде крутитися на місці чи, ще гірше, потоне. Парубок міг виловити вінок із води, тим виявляючи свої почуття до дівчини.

Хлопці запалювали вогнище, до якого кидали непотрібні речі, сухе гілля, скакали через багаття, щоб очиститися. Остерігалися, щоб не впасти у вогонь, не зачепити щось, що горить. За народним повір’ям, якщо парубок і дівчина, тримаючись за руки, перестрибнуть, не роз’єднавши їх, то будуть у парі і житимуть щасливо.

Як зауважив Михайло Мочульський, деякі старші селяни хоч і пам’ятають про звичай стрибати через вогонь, але вважають його забобонами.

У християнському календарі 7 липня – Різдво Івана Хрестителя. Як відомо, цей святий у Йордані хрестив Ісуса Христа, людей. За однією із версій, на спомин про пустинне життя святого у стріхи, ворота, двері чіпляють зелені рослини: лопухи, чорнобиль, щавник. Найбільше живодайних властивостей у лікарських рослин, тому ходили їх збирати. Це час розвою природи.

Дохристиянське свято Купала і Різдво Івана Хрестителя поєднані одним літнім днем, коли небесне світило особливо щедро розсипає своє проміння. Проводять народні обрядові дійства, вшановуючи Івана Хрестителя. Гарно вдягнені жінки, чоловіки, молодь, діти під бентежні звуки церковних дзвонів йдуть стежками до Божого храму.