Тарас Шевченко і наша дійсність…

Пам’ятник Тарасові Шевченку, що стоїть уже 25 років на площі Козови, створив відомий скульптор, колишній учень Козівської школи №2   Іван Сонсядло. Він встановлений з ініціативи і старанням голови осередку ТУМу Дмитра Федика. Місцеві патріоти Валентина Ждан, Григорій Сім’я, Зеновій Гнатейко і Дмитро Федик домоглися від райкому не заперечувати проти встановлення пам’ятника в Козові. 27 травня 2018 року в Народному домі відбулося урочисте відзначення 25-ї річниці освячення пам’ятника Кобзарю завдяки старанням   директора С.Андрушків та голови   РДА В.Вітрового,  його заступника І.Скобляка та начальника відділу культури М.Круця.
Подія навіяла такі роздуми. Великий мислитель і пророк, поет і художник Тарас Шевченко добре розумів своїх сучасників, бачив їх помилки і гріхи перед Україною.
Він гостро виступав проти царів-колонізаторів, зокрема  Петра Першого і Катерини Другої: «Кати, кати – людоїди, наїлись обоє, а що взяли у могилу на той світ з собою?!». Сьогодні бачимо, як продовжує цю загарбницьку політику Путін,  захопивши Крим, щодня обстрілюючи наших воїнів, які обороняють рідну землю.
Шевченко наскрізь бачив лжепатріотів, які присягали у любові до «отєчества» (користувались переважно російською мовою), до народу, і  їм сказав геніальний син України: «Отой … «отєчество» так любить, так за ним бідкує, так із нього, сердешного, кров, як воду точить». Про що це нагадує сучасникам, які нечесним шляхом «прихватизували» те, що створено народом, а тепер за компослуги, розмір яких  постійно зростає, платимо великі суми. А де ж справедливість?
І таке явище, як розлука з батьківщиною, турбувало Кобзаря. За царизму примушували силою українців йти в чужі сторони. Петербург виріс на кістках козаків, яких тисячами пригнали  у фінські болота і вони загинули від непосильної праці, голоду, холоду та хвороб.  Поет задає риторичне запитання: «Україно, Україно! А де ж твої діти? – Мої діти на чужині, на чужій роботі».
У наш час уже  добровільно українці  виїжджають в інші краї, але женуть їх у світ безробіття, злидні, неможливість дати дітям житло, освіту,  люди  залишають сім’ї, рідну землю і працюють на чужинців.   Робіть, державні мужі, справжні  реформи не на словах, а ділами.
На щедрій землі з працьовитим і багатим на таланти народом невмілі керівники зробили Україну жебрачкою. «З України вже сміються стороннії люди», – журився  Шевченко.
«Схаменіться! Будьте люди, бо лихо вам буде!» Варто нагадати декому  із сучасників.  Уже було два Майдани, може бути й третій, і «поллються  дітей ваших кривавії ріки, і не буде кому помагати… І навіки прокленетесь своїми синами». Цей заклик Шевченка сьогодні –  в душі кожного, хто турбується про Україну.
Крізь десятиліття історії  геніальний син України  подавав нам надію:
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
Саме люди, а не злодії, хабарники і брехуни!
Ядвіга ФЕДИК-БАЛАЦЬКА
смт Козова