Герої не вмирають: Тернопільщина прощається з полеглими військовими

Герої не вмирають!

«Вертаються до дому янголами…»

А їх везуть…Везуть.. Лиш на щиті

Вертаються до дому янголами…

Все що могли б зробити у житті

Вмить стерлося ворожими руками…

А їх везуть… Ще юні, молоді…

Вже не відкриють очі, не всміхнуться,

Ніколи не прийдуть у рідний дім,

Й до маминих грудей не пригорнуться…

А їх везуть… Не вистачає сліз…

Як серце матері не розірветься –

Якби могла, сама лягла б в землі

Лише живим дитя хай повернеться!!!

А їх везуть… Від горя сивина

Покрила скроні… Їй всього лиш двадцять…

Забилось ненароджене дитя

У лоні… Теж стрічає тата…

А їх везуть… Везуть… Лиш на щиті…

Знову дороги встелені квітками.

Знов на колінах і малі, й старі

Подяку щиру віддають й пошану…

А їх везуть…

Наталя Кушнір

 

Захищав країну на гарячих напрямках фронту

16 листопада жителі Білобожницької громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, мешканця села Базар, що на Чортківщині, Михайла Івановича ШЕВЧУКА (20. 11. 1992 р. н.), серце якого перестало битися 14 листопада в одній із лікарень.

Світлої пам’яті Михайло «З початком повномасштабної війни Михайло добровольцем відправився захищати Україну. У війську був снайпером і боронив рідну землю на гарячих напрямках фронту. «Висловлюємо найщиріші співчуття матері, сестрі з родиною, бабусі, всім родичам і близьким Героя. Розділяємо спільно цей гіркий біль втрати», – йдеться в повідомленні Білобожницької сільської ради.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять, честь і слава Герою!

 

Його серце билося за Україну

16 листопада жителі Тернопільської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, мешканця м. Тернопіль, підполковника Ігоря Васильовича ЛАРІНА (1964 р.н.), серце якого перестало битися 13 листопада у зв’язку із захворюванням.

Світлої пам’яті Ігор пішов добровольцем у 2014 р. захищати Україну. Виконував завдання у складі батальйону територіальної оборони «Збруч», згодом – командир батальйону охорони бригади у складі 44-ї окремої артилерійської бригади, який з’явився 2015 р. як окремий мотопіхотний підрозділ. Пройшов Маріуполь, Широкине, Гранітне, Троїцьке, Попасну, Щастя, потім ООС, Луганщина. Із 24 лютого 2022 р. разом зі своїм підрозділом захищав Житомирщину від ворога та звільняли Київщину. З осені 2022 р. воював на Запорізькому напрямку. Під час ротації у захисника виявили захворювання, однак попри увесь ризик він повернувся на передову й зі зброєю в руках захищав українську зелю.

«Пішов із життя наш батько, дідусь, коханий чоловік – наш Воїн, наш Захисник України. З 2014 року він стояв на захисті нашої землі, служив у лавах Збройних Сил України, віддано виконував свій обов’язок перед народом. Він був прикладом честі, справедливості, благородства і сили. Вірний своєму слову, відданий родині й Батьківщині. Для нас – опора, гордість, підтримка, взірець. Він був серцем нашої родини, тим, хто завжди тримав усіх, хто додавав віри, спокою і сил. Його доброта, справедливість і благородство залишаться з нами назавжди. Його серце билося за Україну, за сім’ю, за правду… Спочивай з миром, тату. Ти завжди з нами, ми тебе безмежно любимо і любитимемо, ти в наших серцях назавжди…», – написала у соцмережі дочка світлої пам’яті Ігоря Каріна Ларіна.

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища у Тернополі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

 

Отримав важке поранення, але після реабілітації повернувся до побратимів

17 листопада жителі Заліщицької громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, стрільця-помічник гранатометника мешканця села Угриньківці Володимира Миколайовича ПОНЕВАША (4. 05. 1987 р.н.), який загинув 10 жовтня під час виконання бойового завдання.

Ще коли він був дитиною у світлої пам’яті Володимира захворіла мама і його виховувала бабася. Після закінчення школи, майбутній захисник навчався в професійному училищі у селищі Товсте. Працював на приватному підприємстві, згодом був на заробітках у Польщі. Від квітня 2022 р. захищав Україну. У 2023 р. отримав важке поранення, але після реабілітації повернувся до побратимів. За час служби отримав нагороди: «Золотий хрест», «За оборону міста Часів Яр», «За відвагу та честь», «За жертву в боях за Волю України» та ін.

«Завжди відповідальний, спокійний, відданий своїй справі, він був тим воїном, на якого завжди можна було покластись. Таких людей не забувають…» – повідомили у Заліщицькій міській раді.

«Я буду завжди пам’ятати тебе мій брате,  таким усміхненим, молодим, мужнім, відважним… Невгамовний біль, пекучий, нестерпний…. розриває серця нашої родини…», – написала у соцмережі Ліля Бурдейна-Домарад.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо батькам Миколі та Ганні, братові Роману, бабусі Стефанії, рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

 

«Щодня робив крок назустріч небезпеці, аби ми могли робити кроки назустріч мирному завтра»

17 листопада жителі Тернопільської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, уродженця с. Ценів, що на Козівщині, мешканця м. Тернопіль Ігоря Івановича ХАЛУПУ (22. 02. 1971 р.н.), який загинув 11 листопада під час виконання бойового завдання у Запорізької області.

«Останніх півроку він щодня робив крок назустріч небезпеці, аби ми могли робити кроки назустріч мирному завтра… Та найболючіше те, що війна забрала не лише Воїна. Вона забрала сина, який був опорою для своєї мами. Чоловіка, який був поруч із дружиною у радості й турботах щоденного життя. Батька, чиї поради, тепло та приклад сили назавжди залишаться в серцях дітей. Брата, з яким ділилися дитячі спогади, підтримка і найцінніші сімейні зв’язки. Його відхід – це рана для родини, для побратимів, для сусідів, для всього села…», – написала у соцмережі Галина Антоляк.

У соцмережі висловлювали рідним сотні співчуттів, зокрема Марія Мирисюк написала: «Марічко, Ярославе, тьотя Оля, прийміть наші найщиріші співчуття…».

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища у Тернополі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

 

Поховали у рідному місті

17 листопада жителі Кременецької громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, радіотелефоніста відділення управління командира батальйону взводу зв’язку підрозділів забезпечення військової частини А****, мешканця м. Кременець, солдата Леоніда Ярославовича ГРИНЮКА (1. 02. 1980 р.н.), серце якого перестало битися 14 листопада  під час виконання завдань в селі Манвелівка Синельниківського району Донецької області.

Поховали захисника у рідному місті.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

Був справжнім воїном

18 листопада жителі Теребовлянської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, командира станкового гранатомета, уродженця села Гарячківка, Тульчинського району, що на Вінничині, мешканця міста Теребовля, головного сержанта Василя Миколайовича ДЕЛІКАТНОГО  (18. 02. 1972 р.н.), який загинув 12 листопада під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Горіхове Покровського району Донецької області.

Світлої пам’яті Василь «родом з Вінниччини, а у Теребовлі знайшов свою долю – дружину Наталю і всім серцем полюбив теребовлянську землю. Боронив Україну з 2014 року. Контракт із ЗСУ переуклав у 2021 році… Свій останній спочинок Василь Делікатний знайшов на алеї Героїв, що на центральному кладовищі міста. У захисника залишилися дружина Наталія, сини Арсенчик та Микола, дочка Світлана, четверо внуків…» – повідомили у Теребовлянській міській раді.

«Василь Миколайович був справжній воїн, відданий справі захисту України, багато вмів і міг це передати іншим, Був командиром і товаришем, уособлював те, що мають на увазі «польовий командир». Дуже сумно… Спочивай в мирі, друже!», – написав у соцмережі Сергій Гавриленко.

Поховали захисника у Теребовлі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять, честь і шана Герою!

 

Був майстром на всі руки 

18 листопада жителі Великодедеркальської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, бойовий медик І взводу 4 роти 2 механізованого батальйону військової частини А****, уродженця с. Малі Загайці, мешканця села Темногайці, що на Шумщині, сержанта Михайла Васильовича КЛИМ’ЮКА (17. 11. 1972 р.н.), який загинув 25 серпня під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту в районі населеного пункту Новоданилівка Запорізької області.

Світлої пам’яті Михайло «Народився у багатодітній родині. У подружжя Клим’юків він був найстаршим сином, є ще дочка Оксана та найменший – Микола. Закінчив 8 класів Великозагайцівської середньої школи та пішов навчатися на електрика у Кременець, працював за спеціальністю. Служив в армії у Криму, у морфлоті, як і його тато, і цим дуже пишався. Після демобілізації поїхав до Кременця. Там одружився, але життя не склалося, тому розлучився з дружиною. Згодом їздив на заробітки: то в Україні, то за кордон. Михайло був висотником. Та й взагалі, все, за що б не брався, чоловікові вдавалося – і грубку змайструвати, і змурувати. Словом, був майстром на всі руки. Згодом придбав у Темногайцях будинок, забрав туди маму, адже 10 років тому помер його тато. Повномасштабна війна застала Михайла Клим’юка у Польщі. Тоді працював за кордоном і його племінник, який повернувся на Україну 26 лютого 2022 року. Слідом за ним – і Михайло, хоча рідні відмовляли, аби не їхав додому. Михайло на це відповів: «Діти воюють, і я за їхніми спинами ховатися не буду». До слова, в сестри Оксани теж два сини на війні. Як тільки Михайло повернувся додому, відразу пішов у військкомат. Мобілізували його у квітні 2022 року. Увесь цей час він служив в одній бригаді – 65-ій механізованій. Мав статус учасника бойових дій. Неодноразово отримував контузії, поранення. Під час останнього йому вибило шість ребер. Після того перебував у Кременці на реабілітації, але повернувся до побратимів. За військові заслуги отримував нагороди. 25 серпня 2025 р. – на сороковий день перебування на позиції Михайла засипало землею, і він загинув. До цього часу воїна вважали зниклим безвісти.

– Михайло був не тільки бойовим медиком: він і допомогу надавав, і поранених виносив, і двохсотих, і в окопах стріляв, тобто робив усе, що потрібно. Навіть із побратимами танка підбили, це було 2023 р., – пригадує сестра Оксана. По життю Міша був буркотун, але дуже-дуже добряк. Не відмовляв ніколи нікому у будь-якій допомозі.

Завдяки зусиллям теперішньої дружини Михайла та його побратимів, майже через три місяці вдалося повернути тіло загиблого воїна. 17 листопада,  коли йому мало б виповнитися 53 роки зустрічали хороброго земляка… Усі, хто знав чоловіка, назавжди запам’ятали його щирою, доброю та світлою людиною. Поховали Михайла Клим’юка, як він просив, поряд із батькому Великих Загайцях…», – написали журналісти газети «Новини Шумщини».

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

 

Два роки надій на сподівань…

18 листопада жителі Іване-Пустенської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, старшого вогнеметника 2-го вогнеметного відділення, мешканця села Пилипче, що на Борщівщині, солдату Юрію Петровичу ЧЕРКАСУ (5. 06. 1976 р.н.), який загинув 23 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Степове Покровського району Донецької області.

Світлої пам’яті Юрій після закінчення школи, навчався у Кам’янці-Подільському. Згодом одружився, прожив з дружиною 26 років, вони виростили двох синів. На жаль, його дружина трагічно загинула. Захищав україну від часів АТО, після повномасштабного вторгненя знову став на захист України. Від кінця листопада 2023 р. воїн вважався зниклим безвісти. Обнадійливої звістки рідні чекали майже два роки, та на жаль дива не сталось…

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

 

«Слів замало, щоб зцілити втрату…»

19 листопада жителі Микулинецької громади віддали останню шану військовослужбовцю, радіотелефоністу відділення управління 1-ї штурмової спеціалізованої роти управління, мешканцю села Ладичин, що на Теребовлянщині, солдату Назару Васильовичу ЗАЛЬОПАНОМУ (1. 08. 1988 р.н.), який загинув 8 листопада під час виконання бойового завдання.

Світлої пам’яті Назар деякий час вважався зниклим безвісти.

«Хлопець, який виріс серед наших вулиць, серед знайомих облич, серед рідної землі…І який поклав життя, обороняючи кожного з нас. Від початку мобілізації 28 серпня 2025 року він з честю ніс службу, не ховаючись від небезпеки, а йдучи їй назустріч. Висловлюємо щирі, глибокі й невимовно болючі співчуття родині загиблого Героя. Слів замало, щоб зцілити втрату…», – написали на сторінці у соцмережі Ладичинського старостинського округу.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

 

Загинув на Донеччині

20 листопада жителі Лановецької громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, солдата-кулеметника, мешканця Ланівців Віктора Володимировича ЗИСКА (1. 04. 1984 р.н.), який загинув 25 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Петрівка Покровського району Донецької області.

Світлої пам’яті Віктор від кінця листопада минулого року вважався зниклим безвісти, рідні сподівалися, що живий, але дива не сталося…

Поховали захисника у рідному місті.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

 

Був оптимістом і патріотом

20 листопада жителі Підгаєцької громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, оператора-сапера військової частини А****, мешканця м. Підгайці Івана Ігоровича КІЯКА (21. 05. 1982 р.н.), який загинув 17 листопада під час виконання бойового завдання в селі Розсоші Сумської області внаслідок вибуху ворожого БпЛА.

Світлої пам’яті Іван захищав Укаїну від березня 2022 року. Був мужнім і відповідальним воїном. «Він чесно й самовіддано виконував свій військовий обов’язок. Завжди відповідальний, спокійний, відданий своїй справі – таким його запам’ятають побратими. Іван загинув за Україну, за кожного з нас, за те, щоб жили ми й наші діти…», – повідомили у Підгаєцькій міській раді.

«Спілка українців у Португалії» та культурно-освітній центр «Дивосвіт» висловлюють щирі співчуття, бувшому директору центру, Кіяк Владі Володимирівні та її чоловіку Кіяк Ігору Івановичу, неповторної втрати їхнього сина – Кіяк Івана Ігоровича, який з перших днів війни захищав нашу країну…. Немає слів щоб загоїти цю втрату: сина, батька та чоловіка… Сумуємо разом з вами і просимо у Бога царства небесного для сина…», – написала у соцмережі Ольга Гарасимчук.

«Сьогодні моє серце знову стискається від туги. Мій чоловік, мій захисник, мій світ – ти назавжди залишишся для мене героєм. Дякую тобі за любов, за силу, за кожен день, який ми прожили разом. Ти віддав життя за Україну, і я ніколи не перестану пишатися тобою. Вічна пам’ять тобі, коханий…», – написала у соцмережі дружина воїна Ольга.

Поховали захисника у рідному місті.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

 

Загинув під час виконання бойового завдання

20 листопада жителі Скориківської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, солдата військової частини А****, мешканця села Сухівці, що на Підволочищині Андрія Ігоровича ВАЛЬКІВА (20. 10. 1990 р.н.), який загинув 16 липня під час виконання бойового завдання на Луганщині.

Світлої пам’яті Андрій був мужнім і відповідальним воїном. Від середини липня вважався зниклим безвісти…

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

 

 

Був щирою, відкритою і доброю людиною

21 листопада жителі Великоберезовицької громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, солдата військової частини А****, уродженця с. Лучка, мешканця села Мишковичі, що біля Тернополя Михайла Євгеновича ДІДУХА (19. 10. 1969 р.н.), який загинув 28 вересня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Селидове Покровського району Донецької області.

Світлої пам’яті Михайло «Після закінчення школи навчався на електрика. Згодом пройшов строкову службу, після чого переїхав у село Мишковичі, де працював. Багато хто знав його, як просту, щиру, відкриту і добру людину. Після початку повномасштабного вторгнення Михайло Дідух долучився до Збройних сил України та став на захист Батьківщини… Рік вважався зниклим безвісти та нещодавно підтвердилось найгірше… У глибокій скорботі залишились сестри – Леся, Галина, Ольга та Оксана…» – повідомили у Великоберезовицькій селищній раді.

Поховали захисника у Мишковичах.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

 

Поповнив ряди Небесного легіону

22 листопада жителі Монастириської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, мешканця села Красіїв Анатолія ГЛАДКОГО.

Світлої пам’яті Анатолій «Пішов у вічність, але назавжди залишиться у нашій пам’яті, як символ мужності, стійкості та незламності. Він поповнив ряди Небесного воїнства, щоб вічно стояти на сторожі миру, добра та справедливості…», – повідомили у Монастириській міській раді.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

 

Був товариський і доброзичливий

22 листопада жителі Тернопільської та Білецької громад віддали останню шану військовослужбовцю, водієві, електрику-мотористу взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних систем десантно-штурмового батальйону військової частини А****, уродженцю с. Великий Глибочок, мешканця Тернополя Сергію Сергійовичу ВОЙНАРОВСЬКОМУ (28. 08. 1983 р.н.), який загинув 15 листопада під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Світлої пам’яті Сергій «З початком повномасштабного вторгнення, будучи військовим, повернувся до лав Збройних Сил України, щоб протистояти агресії. Був товариський і доброзичливий, відповідальний і порядний, з чудовим почуттям гумору, готовий підтримати словом і ділом. Він був справжнім чоловіком і добрим люблячим татом, найкращим сином і братом… саме таким Героя запам’ятали односельці, родичі та друзі…», – повідомили у Білецькій сільській раді.

Поховали захисника у родинному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

 

Його руки вміли творити працю, а серце – щиро любити

23 листопада жителі Товстенської та Збаразької громад віддали останню шану військовослужбовцю, оператору безпілотних літальних апаратів 1-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 2-го взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних авіаційних комплексів гірсько-штурмового батальону управління військової частини А****, уродженцю села Решнівка, що на Збаражчині, мешканцю села Лисівці, що на Заліщанщині солдата Андрію Івановичу ВОЙНІ (2. 09. 1984 р.н.), який загинув 18 листопада під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Різниківка Бахмутського району Донецької області.

Світлої пам’яті «Андрій родом із Збаража, але у Лисівці його привело кохання – тут разом із дружиною вони створили сімейне гніздечко та виховували двійко дітей. До війни він працював у Польщі, але коли розпочалося повномаштабне вторгнення, у перші ж дні повернувся додому та добровільно пішов служити. Андрій був сильним, молодим, працьовитим, надійним і світлим чоловіком – саме таким його пам’ятатимуть усі. Його руки вміли творити працю, а серце – щиро любити. Сьогодні з глибоким болем і сумом висловлюємо щирі співчуття батькам, дружині, сину та дочці, родині, всім, хто знав, шанував і чекав нашого Героя-Захисника. Війна забирає найкращих…», – повідомили у Товстенській сільській раді.

Поховали захисника у Лисівцях.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

 

Майже рік надій та сподівань… 

23 листопада жителі Борщівської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця 5-ї окремої танкової бригади, 1-го стрілецького батальйону, мешканця села Глибочок (хутір, нині вулиця села Пеньки), солдата Григорія Георгійовича СМУКА (7. 09. 1978 р.н.), який загинув 30 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Петропавлівка Волноваського району Донецької області внаслідок артилерійського обстрілу.

Світлої пам’яті Григорій від кінця грудня минулого року вважався зниклим безвісти, рідні його розшукували, сподівалися, що живий, але, на жаль, мужній воїн повернувся на щиті.

«Словами важко загоїти в серці болючу рану втрати. Адже смерть найріднішої людини – велике випробування. В цю гірку мить поділяємо горе сім’ї та схиляємо голову в глибокій скорботі. Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким воїна-Героя Григорія. Нехай Бог допоможе пережити страшну втрату…», – повідомили у Борщівській міській раді.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!