На Тернопільщині Левка Лук’яненка зустрічали, як людину-легенду

 
Близько сотні жителів Тернопільщини, члени Української Гельсинської спілки, громадські й політичні діячі 10 липня у Києві взяли участь у похоронах Героя України, дисидента, співзасновника Української Гельсінської групи, політика і громадського діяча, письменника, лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка Левка Лук’яненка, який відійшов у засвіти 7 липня у Києві на 90-му році життя.
Увесь його життєвий шлях був сповнений любов’ю до України. Символічно, що Левко Лук’яненко народився 24 серпня – у 1991 р. цього дня проголосили незалежність України. Він же став автором тексту Акта проголошення незалежності. «Той, хто каже, що незалежність впала нам з неба, не знає, що ми діставали по 10 років тюрми і заслання», – писав він.
За любов до України і громадсько-політичну діяльність радянський комуністичний режим засудив Левка Лук’яненка до розстрілу, однак пізніше покарання замінили. Майже 27 років провів патріот в ув’язненні, у тому числі у таборах особливо суворого режиму.
Мало хто знає, що частину своєї Шевченківської премії він віддав на будівництво храму Святого Миколая Чудотворця у с. Хотів на Київщині, де проживав. Він – автор 16 книг і брошур. Володів англійською, польською і німецькою мовами.
«Смерть вирвала у нас того, хто був живим символом незламності українського духу, хто виборов незалежність України у ХХ сторіччі, – Левка Лук’яненка. Його не зламали радянські концтабори, не налякала нинішня російська агресія. Він передав нам головний вогонь свого життя – любов до України. Він із когорти справжніх героїв! – зазначив  Президент України Петро Порошенко.
Для багатьох українців і жителів Тернопільщини Левко Лук’яненко був прикладом стійкості та патріотизму. Його знали і поважали. Він неодноразово бував на Тернопільщині, зокрема 11 листопада 1991 р. як кандидат у Президенти України (у містах Бережани, Тернопіль та в інших населених пунктах), на святкуванні 5-ї річниці створення Тернопільської обласної організації УГС-УРП (січень 1994) та 464-річчя заснування нашого міста (серпень 2004) та ін.
Заступник голови Тернопільської обласної ради, член УГС Василь Деревляний розповів: «З Левком Лук’яненком познайомився після повернення його в Україну із заслання у 1989 році. Я також був одним з ініціаторів створення УРП. На з’їзді його обрали головою. Нагадаю, що це була перша політична партія, яку зареєстрували органи юстиції УРСР і яка засудила комуністичну ідеологію. Згодом брав участь у численних акціях на підтримку Л. Лук’яненка під час президентської виборчої кампанії у 1991 році. Але найбільше мені запам’яталися події в Києві 19 листопада 1989 року – перепоховання політв’язнів Василя Стуса, Юрія Литвина й Олекси Тихого. На Софійській площі ми хотіли нести їхні тіла на плечах аж на Байкове кладовище. Але кадебісти наполягали, щоби їх везли у машинах, і не дали витягнути труни. Тоді ми разом із Левком Лук’яненком, В’ячеславом Чорноволом, Михайлом Горинем, Степаном Хмарою та іншими, зокрема й жителями Тернопільщини, лягли під колеса автобусів. Саме від таких, як Левко Лук’яненко, я тоді увібрав твердість, дух боротьби за Україну. Левко Лук’яненко – людина, яка завжди стояла на українських позиціях. Для мене він – приклад стійкості й патріотизму».
Тернополянин, громадський діяч, член УГС, УРП Петро Маленький зазначив: «Україна втратила свого великого сина. Я познайомився з Левком Лук’яненком у 1989 р., коли вступив в УГС. У 1990 р. вже виступав з ним на мітингах у Чернівцях, Вінниці, Полтаві. У той час правоохоронні органи нерідко перешкоджали нам, як це було на Чернівеччині, коли затримали групу тернополян. Пам’ятним для мене був і 1991 рік. Тоді ми виготовили у колишньому видавництві «Збруч» вантажівку листівок на підтримку Л. Лук’яненка як кандидата у президенти. Щоб швидко їх розповсюдити, використали «кукурудзяник» (Ан-2), ним і «розкинули» їх від Тернополя до Вінниці. Варто згадати ще й громадського діяча, члена УГС Бориса Діденка, на той час голови Підволочиської селищної ради, адже з його ініціативи Левко Лук’яненко у 1999 р. став почесним громадянином Підволочиська».
Член УГС, громадський діяч Євген Філь згадував: «На президентських виборах у 1991 р. я був у команді Левка Лук’яненка, тому їздив на мітинги й інші акції і виступав на його підтримку. Населення краю зустрічало Л. Лук’яненка, як людину-легенду – з короваями, вишитими рушниками. Пам’ятаю, як його зворушило, коли на Тернопільщині йому подарували вишиванку. Він поважав уродженців нашого краю – Левка Горохівського, Володимира Мармуса та інших політв’язнів, залюбки спілкувався з колишніми вояками УПА. Тернопільська делегація УГС на першому з’їзді одноголосно підтримала Левка Лук’яненка на посаду голови новоствореної УРП».
У голови Тернопільської крайової організації УРП Тараса Вашківа Левко Лук’яненко неодноразово гостював, зустрічався з громадськими діячами, членами УГС. Тарас Вашків, на той час депутат Тернопільської міської ради, був одним з ініціаторів присвоєння у 2004 р. Левку Лук’яненку звання «Почесний громадянин Тернополя». Він поділився спогадами: «Левко Лук’яненко востаннє офіційно відвідував Тернопіль у 2013 році, коли зустрічався з членами УГС і УРП. А після початку російської агресії часто їздив на фронт, де зустрічався з українськими бійцями, зокрема з 25-го мотопіхотного батальйону «Київська Русь». Коли пан Левко приїжджав до Тернополя, завжди відвідував колишнього політв’язня, доктора технічних наук, професора Тимофія Рибака. Оскільки Левко Лук’яненко найчастіше перебував у Тернополі на вулиці Живова, ми з Петром Маленьким та іншими активістами з УГС і УРП хочемо виступити з ініціативою перейменувати її на вулицю Героя України Левка Лук’яненка, адже, без сумніву, його життєвий подвиг цього вартий».
На фото (зліва направо): Євген Федчишин, Левко Лук’яненко, Євген Бартків, Тарас Вашків. Тернопіль 2012 р.
Віктор Карпович-Кулик