Як репресіями «вирівнювали» Збруч

У новітній історії Західної України періоду 1939–1941 рр. належить особливе місце. Упродовж цього часу західноукраїнське населення зазнало гніту двох окупаційних режимів: радянського й німецького. Воєнні дії Другої світової війни на землях Західної України розпочиналися тричі: на початку вересня 1939 р. німецька авіація бомбила волинські міста; 17 вересня розпочалася так звана «визвольна місія» Червоної армії, унаслідок чого регіон приєднали до УРСР у складі СРСР; наприкінці червня – на початку липня 1941 р. розпочалися масштабні бої між радянськими й гітлерівськими військами.

Як бачимо, на першому етапі Другої світової війни (до початку радянсько-німецького воєнного зіткнення із вторгненням нацистських військ на територію СРСР) західноукраїнські землі стали географічним і політичним  простором протистояння наймогутніших на той час  гітлерівської  і  сталінської  тоталітарних  систем.  Суть подій 1939–1941 рр. полягала в тому, що внаслідок пакту Молотова – Ріббентропа й таємних протоколів до нього із застосуванням збройної сили та під час військової агресії було здійснено поділ Польщі між Берліном і москвою, а Західна Україна приєднана до УРСР.

Ідеологічний акцент радянської політики зміщувався на тезу про повну відповідність приєднання Західної України до УРСР прагненням місцевого населення, і цим самим приховувалися справжні наміри москви у вересневій акції 1939 р. та істинні мотивації анексії західноукраїнських земель, які насправді були спрямовані не на гарантування демократичного й соціалістичного майбутнього західних українців, а на забезпечення агресивних стратегічних інтересів кремлівського керівництва.

У політико-правовому обґрунтуванні приєднання регіону до УРСР у складі СРСР москва надавала особливого значення підготовці та проведенню Народних Зборів Західної України, рішення яких мали стати правовою основою легітимізації її загарбницької політики й дати політико-правові підстави для форсування включення регіону до структури суспільно-політичних та соціально-економічних процесів у сталінській імперії. Радянська окупаційна влада намагалася продемонструвати, що проведення Народних Зборів – ініціатива західних українців, хоча сценарій  організації та проведення, підбір депутатів здійснювалися за вказівкою Кремля.

Встановлення радянської влади на західноукраїнських землях розпочалося відразу після того, як червона армія за лічені дні розбила окремі польські військові підрозділи, взявши під свій контроль територію Західної України, і в умовах воєнного стану Військова Рада Українського фронту утворила в колишніх воєводствах краю тимчасові управління в складі 4 осіб кожне з центрами у Львові, Станіславі, Луцьку й Тернополі. З ініціативи командування та під керівництвом політуправлінь РСЧА в містах і повітах формувалися тимчасові управління, а у волостях і селах – селянські комітети. Під контролем військових пройшла підготовка і відбулися вибори Народних Зборів Західної України, що підтверджує постанова Військової Ради Українського фронту. Військове командування діяло за вказівкою ЦК ВКП(б), за дорученням якого працівники політвідділів військових частин і з’єднань включалися до складу тимчасових управлінь, виконували «за сумісництвом» адміністративні, господарські, правові функції, здійснювали «політико-масову та культурно-виховну роботу серед населення». Після трьох місяців окупації краю червоною армією в регіоні сформувалася нечисленна мережа партійних організацій (як правило, з числа комуністів, відряджених вищими партійними органами зі східних областей УРСР).

Нещодавно мені потрапила в руки книга доктора історичних наук Олега Клименка «Вирівнювання» Збруча. Книга 2. Quo vadis, Вадісе? Історичний роман-хроніка, що побачив світ у тернопільському видавництві «Навчальна книга – Богдан»  є другою книгою трилогії «Вирівнювання» Збруча». У ньому йдеться про масові репресії радянських органів НКВС-НКДБ у Західній Україні в 1939-1941 роках. З іронічних, а подекуди із саркастичних позицій, витворена колекція історичних подій, явищ і постатей, розкриті деякі таємниці того часу, хитросплетіння політики та війни.

«Вирівнювання Збруча», ґрунтовна праця змістовна і архіважлива у краєзнавчому форматі. Це вагоме дослідження одного із найдраматичніших періодів і, на мою думку, ще не до кінця досліджених етапів історії Другої світової війни, які розкривають трагедію населення Західної частини України, зокрема Тернопільщини.

У цьому історичному романі-хроніці автор оповідає про вступ частин червоної армії на території західноукраїнських областей. Перед читачем постають події з 17 вересня 1939 року по 25 червня 1941 рік.

Книга (624 стор.) читається легко та захопливо. Автор професійно володіє  фактичним матеріалом, вибраним із першоджерел і в художньо-літературній формі змальовує буденне життя тодішнього населення Тернопільщини, де можна довідатися про інтереси, потреби, вчинки головних героїв цих важких і трагічних хвилин для західноукраїнців. Одночасно розкриваються природа каральної радянської системи та культурне, національне, економічне, політичне засилля радянських  світоглядних цінностей у всі колишні державні інституції та громадські організації, більшість яких була знищена під гаслом: «Націоналістичні»), а всіх тих, хто міг протидіяти системі було репресовано або депортовано.

Книга має крім історичного важливого значення ще й містить у собі літературно-мистецький та краєзнавчий матеріал. Вона може бути використана і стати в пригоді науковцям, краєзнавцям, вчителям та викладачам історії України та всім свідомим і небайдужим до національної культурної спадщини краянам.