У Тернопільському краєзнавчому музеї зберігаються берестяні листи, надіслані з таборів ГУЛАГу

Два роки тому унікальні листівки на березовій корі з фондів Тернопільського обласного краєзнавчого музею, разом із 31 установою з Естонії, Латвії, Литви, Польщі та України, спільно подали до ЮНЕСКО заявку на включення берестяних листів, надісланих з таборів ГУЛАГу, до Реєстру пам’яті світу.

Цей крок став логічним продовженням багаторічної роботи музею з поповнення та збереження фондової скарбниці, яка за останні десятиліття збагатилася унікальною автентикою, зокрема експонатами, що надійшли від наших краян – колишніх політв’язнів сталінського режиму. Ці предмети є свідченням не лише історичних подій, але й творчості та винахідливості людей у складних умовах.

Вирізняються насамперед власноруч виготовлені репресованими та політв’язнями різноманітні ужиткові предмети, які зберігають у собі незнищенну енергетику тяжких табірних буднів.

Особливої уваги заслуговують меморіальні матеріали, передані Ярославою Сеньківською (Онуферко) – жителькою Тернополя, колишньою зв’язковою надрайонного осередку ОУН, педагога за професією.

У 1940-х рр. Ярослава працювала вчителькою початкових класів Тернопільської середньої школи № 1 й одночасно була зв’язковою Тернопільського надрайонного проводу ОУН (псевдо «Тамара», «Олімпія»), передавала інформацію розвідувального характеру по м. Тернопіль.

Самовіддана боротьба призвела до постійних переслідувань і, насамкінець, в червні 1947 р. вона була засуджена сталінським режимом до 10 років ув’язнення. Покарання відбувала в таборах ГУЛАГу в Комі АРСР (м. Абезь), в Мінеральному виправно-трудовому таборі, працювала на лісозаготівлі. Захворівши на туберкульоз, була переведена в Абезький табір.

Після звільнення перебувала на спецпоселенні у м. Воркута. Там, на одній із шахт комбінату «Воркутавугілля», працював її коханий – також політичнопоневолений – Зіновій Онуферко. У травні 1956 р. молоді люди одружилися, згодом отримали дозвіл на повернення в Україну, до рідного міста. Лише в 1991 р. Ярослава та Зіновій були реабілітовані. В 2007 р. пані Ярослава відійшла у вічність. Похована на Микулинецькому цвинтарі Тернополя.

Експонати особового фонду Ярослави Сеньківської (Онуферко) свідчать про її творчу натуру, яка, незважаючи на труднощі, була надзвичайно життєлюбною. Багато речей, які вона виготовила, нині можна вважати реліквіями. Це вишиті й оздоблені мереживом хустинки і серветки, саморобні листівки з суворими північними пейзажами, які, за її словами, чомусь нагадували Карпати та листи і кольорові листівки до рідних. Їй навіть вдалося зберегти свій оригінальний табірний номер.

Свій душевний біль і тугу пані Ярослава виливала в листах до рідних. Частина цих листів є надзвичайно цінними і рідкісними, тому, що вони написані на березовій корі, оскільки паперу було мало.

Кору Ярослава Онуферко обробляла сама, вирізала у формі листівок, прикрашала малюночками і дрібним гарним почерком писала зворушливі листи до родини.

В одному з таких листів Ярослава, замість звичних харчів, просить рідних вислати їй олівці, фарби, тканину, нитки, книги з рідними краєвидами, бо її душа хотіла творити: малювати, шити, вишивати.  В листі до брата Мирона висловлене щире сестринське почуття і піклування за його здоров’я, бо саме на нього ліг основний тягар родинних турбот. В одній з листівок на бересті – щирі привітання сестрам і братам і в кожному слові глибока печаль за родиною і рідним краєм. На малюнку – червоні гвоздики. Ще на одній берестяній листівці з намальованим орнаментом, датованій 1949 р. – новорічні привітання рідним.

Таких речей, як називали їх в історичній літературі «берестяні грамоти», зберіглося дуже мало. Унікальні речі робили наші люди, які перебували в умовах табірного життя, але вони не втрачали інтересу до прекрасного.