У пошуках Бога

Кожна людина для чогось сюди прийшла. На планету. Виконати свою місію, а тоді піти… І там, на тому боці, куди везтиме перевізник, тобі скажуть, чи ти все пройшов, чи усі завдання виконав, а головне чи… любив?

Є люди цілеспрямовані, які ще з пелюшок знають чого хочуть, знають куди іти. А є інші, хто загубився, вони шукають знаків, порад, поводирів… І добре, якщо знаходять свій шлях. Є люди, схожі на вихор, на пожежу, є ріки, є водоспади, є скелі…

А чи знайшла себе я? У цих сплетіннях доріг? А яка місія моя? Слова, які так люблю писати, добирати, слухати, чути, колекціонувати…? Пензель, який стає наче продовженням моєї руки і виводить на полотні уяву душі? Інколи мені здається, що я тут, аби напитися красою квітів, лісів, морів, гір, річок і озер… І летіти аж до хмар від краси побаченої! Інколи я відчуваю, що Бог, Абсолют, Творець, Отець зовсім близько і мені тоді вже нічого не треба. Я тоді впиваюся щастям і хочу обійняти цілий світ. А часами відчуваю, що Бог скрився від мене, тоді пустота і я ридаю…

І шукаю Бога. І… коли довго не знаходжу, то іду в піст і молитву. І знову, вкотре відроджуюся. Для життя. Для свого шляху. Своєї дороги.