Святкуємо разом: "Луна музеєм коляда…"

 
У Тернопільському краєзнавчому музеї відбулося Різдвяне дійство за участю тернополян та гостей міста. Містерія  свята «Луна музеєм коляда» захопила пошановувачів української обрядовості.
Свято  збагатили виступи вертепів, тематичні екскурсії, майстер-класи, виготовлення листівок, конвертів, витинанок. Супроводжували дійство колядки у виконанні гурту «Пшеничне перевесло».
– Працівники Тернопільського обласного краєзнавчого музею підготували для гостей цікаві історії про те, як українці раніше готувалися до свят, як колядували та як одягалися, –  розповіла заступник директора краєзнавчого музею Наталія Чеканова. – Цього року наш музей святкує 105-річчя від дня його заснування, тому багато подій приурочено до цієї дати. Відтепер у нас є інтерактивна дошка, де кожен відвідувач може залишити свої пропозиції та зауваження, запропонувати нові заходи, аби відвідувати наш заклад було ще цікавіше.
Як розповіла завідувач відділу науково-просвітницької роботи краєзнавчого музею Наталя Українець, у давнину люди вірили, що колядники уособлюють душі померлих. Вони приходять до осель, аби привітати своїх родичів зі святами. Вертеп обов’язково носив із собою вертепну скриньку – вона мала вигляд церкви з куполами, всередину якої поміщали лялечки у вигляді ангелів, різних святих та персонажів вертепу. Першим до хати заходив звіздар, який тримав у руках велику зірку. За радянських часів слово «вертеп» взагалі вважали лайливим і часто вживали на позначення якогось балагану, шуму. Це слово – старослов’янське, означає земляну печеру – місце, де народився Ісус Христос. Колись у таких місцях пастухи та ягнята ховались від негоди.
Біля входу до музею відвідувачів зустрів вертеп, який організували вихованці школи-ліцею №6 імені Назарія Яремчука, а на першому поверсі  колядував ансамбль української народної пісні «Пшеничне перевесло». Завітали на захід і тернопільські пластуни, які влаштували благодійний ярмарок – продавали  смаколики, виготовлені власноруч.
Працівники музею у рамках заходу  також провели квест для дітей «Подорож Різдвяною казкою», за результатами якого учасники отримали подарунки.
Багатьом, наприклад, цікаво було дізналися, як і з чого виготовляли взуття у давнину.
– У фондах нашого музею є понад 50 пар давнього взуття – і чоботи, і черевики. Матеріалом слугувала шкіра з черева корови або коня. Звідси походить і назва – «черевики», – пояснила старший науковий співробітник музею Леся  Сута. – Найдорожчими були сап’янові черевики, виготовлені з добре виправленої та пофарбованої козячої шкіри.  Їх передавали у спадок від бабусі до матері, від матері до дочки.  Найдавніші черевички у нашій колекції – з 1885 року. Вони збереглися у хорошому стані. Це взуття оздоблене візерунковими швами, має розширену халяву та невисокий каблук.  На початку 20 століття популярними були черевики-закупанки. Найбідніші люди ходили у личаках та постолах.
Науковий працівник Тернопільського обласного краєзнавчого музею Оксана Гулик показала, як зав’язувати хустку гуцульським методом «гуші». Хустка завжди була символом любові, вірності, скорботи, надійним оберегом, а також атрибутом заміжньої жінки. З’явились перші хустки у другій половині 17 століття.
– Коли народжувалась дитина, то її огортали хусткою з геометричним орнаментом, коли йшли  на хрестини, то  брали хліб та хустку, – розповідає Оксана Гулик. – Коли хлопець йшов свататись до дівчини, то на знак згоди вона виносила йому хустку, якщо ж ні – гарбуза.  До наших днів зберігся звичай, коли свекруха на весіллі три рази покриває хустиною наречену, і тоді вона отримує новий статус  – одруженої жінки. Тому вважається, що хустка – не лише красивий елемент гардеробу, а й національний оберіг.
Галина ВАНДЗЕЛЯК
на фото під час свята у краєзнавчому музеї