Служив Україні словом

(до 90-річчя з дня народження Володимира Хоми)

Возвеличу отих рабів німих

І на сторожі коло них

Поставлю слово…

Тарас Шевченко

2 лютого 2020 року відомому в нашому краї етнографу, краєзнавцю, публіцисту, літературознавцю, бібліографу, педагогу, автору і упоряднику понад шістдесят книг та біля двох тисяч статей, громадському діячу, патріоту України Володимиру Хомі виповнилося б 90 років.

Народився Володимир Іванович у селі Денисів Козівського району в працьовитій і патріотичній селянській сім’ї. Його батько, Хома Іван Михайлович, і мати, Хома (Чорній) Марія, добре господарювали, брали участь в діяльності товариства «Просвіта», «Союзу українок», інших громадських організаціях за часів австрійської та польської окупації. Своїх синів Володимира, Богдана та Михайла залучали до праці, заохочували до навчання, виховували в них любов до рідної землі, до України.

Спочатку Володимир навчався у Денисівській семирічці, яку успішно закінчив у 1945 році, а в 1949 році здобув середню освіту у Козлові.

Його дитинство і юність минали в буремні та складні воєнні й післявоєнні роки, в час національно-визвольних змагань українського народу під проводом ОУН–УПА проти московсько-більшовицьких загарбників. В душі в нього наростав протест проти окупантів. Як і його батьки, він душею завжди був на боці повстанців, дружив зі зв’язковим Богданом Микитівим та іншими хлопцями з УПА, деколи давав їм інформацію про москалів.

Можливо, саме ці обставини виховали в нього глибоку синівську любов до рідного краю, високу національну свідомість, прагнення до пізнання світу, бажання послужити людям, залишити глибокий слід на землі своєю невсипущою працею.

Бажання пізнавати нове, поклик серця до чогось вищого спонукали юного Володимира до продовження навчання після здобуття середньої освіти.

У 1949 році його, як здібного випускника середньої школи, направляють на роботу вчителем початкових класів Покропивницької школи. В той час він твердо вирішив опанувати професію вчителя. Але змушений був з 1950 по 1953 рік служити у війську. Після закінчення служби В. Хома працював учителем у Ценеві, Малій Плавучій, Кальному, а з 1962 року і до виходу на пенсію у 1993 році — вчителем української і німецької мов Купчинецької середньої школи, де навчав і виховував близько тисячі учнів.

У 1959 році закінчив філологічний факультет Львівського державного університету ім. І. Франка, а пізніше – факультет іноземних мов у Києві.

Першою його літературною працею була стаття «Осип Маковей», надрукована в Козівській газеті «Радянське слово» в серпні 1960 року. З того часу почалися дослідження і публікації статей В. Хоми в пресі, журналах, альманахах тощо. Всього він опублікував біля двох тисяч дослідницьких і публіцистичних статей.

У своїх статтях В. Хома писав про видатних людей нашого краю, України, світових геніїв культури, що сприяло вихованню у читачів національної свідомості, гордості за свій народ, повагу до патріотів України, інтерес до знань про історію рідного краю, неньки-України. Він плідно 16 років співпрацював із видатною громадською діячкою, дитячою поетесою Іванною Блажкевич, написав про неї понад 50 статей, упорядкував і видав декілька її книжок. Значну працю вклав В. Хома в популяризацію громадської діяльності і творчості Павла Думки.

За проукраїнську позицію, публікацію статей про видатних українців радянські верховоди ненавиділи його. Про це свідчить такий факт. На подвір’ї Купчинецької школи завдяки ініціативі та наполегливій праці В. Хоми встановили пам’ятник Івану Франку. На церемонії відкриття, розповідає дочка В. Хоми Леся, «татові не дали слова, і він стояв позаду, ніби боявся потрапити на очі райкомівцям».

З великим ентузіазмом Володимир Іванович взявся за справу відродження незалежної Української держави. Він брав участь у мітингах в Тернополі у 1989–1991 рр., сприяв відродженню осередків «Просвіти» і спорудженню пам’ятних могил борцям за волю України в навколишніх селах. Значно зросла його творча активність. Тепер він писав про те, що було у нього в душі: любов до України, до її героїв, правдиву історію рідної землі, боротьбу українців проти окупантів всіх мастей.

В. Хома виконав величезний обсяг роботи зі збору матеріалу для написання книг про історію сіл Купчинецької ОТГ «Старовинні Купчинці», «А Денисів – село славне», «Столітнє село Яструбове», а також «Літературно-мистецька Козівщина».

В. Хома домігся встановлення пам’ятника Павлу Думці на подвір’ї Купчинецької школи, знайшовши на це кошти.

Володимир Іванович був дбайливим господарем, хорошим сім’янином, хоча творчість була на першому місці. Разом із дружиною Марією Паньківною збудували власну хату, виростили і дали освіту дітям – Лесі та Любомирові (який, на жаль, рано пішов із життя).

Як розповідає Марія Паньківна, В. Хома був добрим, доброзичливим і чуйним до проблем людей, чужої біди. Він допомагав кожному, хто до нього звертався, не шукаючи вигоди.

Ті історичні документальні матеріали, спогади очевидців, які В. Хома помістив у своїх книжках, значно збагатили скарбницю Денисівського краєзнавчого музею, в якому він працював від 1995 до 2003 року.

Готував експонати для музею Павла Думки, який хотів створити в с. Купчинці, але не встиг.

Володимир Хома був членом Національної спілки журналістів України, лауреатом премії ім. І. Блажкевич, почесним членом спілки краєзнавців та товариства «Просвіта».

В нього ще було багато творчих задумів, та важка хвороба раптово обірвала його життя 6 березня 2005 року.

Володимир Хома був вірним сином України, все своє життя служив Україні словом і добрими справами, безкорисливо допомагав людям. Його писемна творчість, живе слово і добрі справи живуть у душах, серцях і пам’яті рідних, близьких, друзів, побратимів, його учнів і земляків, краян, всього народу нашого і будуть вічно жити, поки живе народ український, поки є на світі Україна.

Дуже справедливо і від душі написали на могилі його діти та учні: «Вклоняємося вчителю своєму — володареві слова і пера».

 

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*