«Раби, подножки, грязь Москви…»,

або Довга дорога до незалежності Православної церкви в Україні
Російсько-українська війна триває на всіх фронтах. І гаряче нині не лише в зоні проведення операції об’єднаних сил, а й у православних патріарших резиденціях, які також стали ділянками своєрідного фронту. Мабуть, ніхто не очікував такого спротиву Російської православної церкви щодо надання томосу для України. Росія включила у цю битву не тільки релігійних кліриків, а й підконтрольні ЗМІ, дипломатів та спецслужби, інші інструменти. Практично вся російська державна машина працює наповну, щоб ми не мали єдиної Української православної церкви. Що й казати, коли наша «п’ята колона» теж робить все для того, щоб українці не отримали автокефалії.
Здається, що питання про надання томосу вийшло на фінішну пряму. Про його передісторію і те, як через підкуп Українська православна церква потрапила під юрисдикцію Москви, «Свобода» вже писала у номері за 25 квітня.
Схоже, Кремль нині знову не гребує всіма нечестивими засобами, лише б не відбулося відновлення історичної справедливості. Бо для Росії – це крах «русского міра». І про це свідчать факти…
Відразу після передачі документів до Варфоломія щодо надання томосу, Російська православна церква розпочала шалену протидію. Наприкінці квітня московські ієрархи відвідали США, де відбувся архієрейський синод Руської зарубіжної церкви… 28–30 квітня здійснено перший офіційний візит Патріарха Кирила до Албанської православної церкви… 5 травня митрополит Волоколамський РПЦ МП Іларіон зустрівся у Єгипті з Патріархом Олександрійським і всієї Африки Феодором ІІ, а на Кіпрі – з архієпископом Нової Юстиніани і всього Кіпру Хризостом ІІ. Відразу ж наступного дня – з Патріархом Єрусалима та всієї Палестини Феофілом ІІІ…  9 травня той же невтомний Іларіон у Лівані мав розмову з Патріархом Антіохійським Іоанном Х… А ще були перемовини з главами Польської православної церкви, Патріархом Румунським Даниїлом, митрополитом Чеських земель і Словаччини Ростиславом, Патріархом Ефіопської церкви, предстоятелем Японської православної автокефальної церкви, патріархом Грузинської православної церкви, главою Елладської православної церкви, патріархом Болгарським Неофітом і цей список можна продовжити.
На цих зустрічах нібито обговорювали питання двосторонніх та міжконфесійних взаємовідносин. Але після них деякі ієрархи дякували Кирилу і російським православним організаціям за фінансову допомогу. Якщо більшість глав православних церков утримувалися від чітких коментарів, то Патріарх Сербський Іриней заявив: «Зараз мученицька Українська церква – там, де святий князь Володимир хрестив народ Святої Русі, – опоганюється блюзнірством розкольників, насильством і кровопролиттям. Сербська церква повністю підтримує єдність і цілісність Руської православної церкви і рішуче засуджує дії уніатів і розкольників, які роздирають хітон Христовий в купелі Київського Хрещення, продаючи свій народ ворогам віри. Всякий, хто допомагає українським розкольникам, – це ворог не тільки Руської церкви і руського світу, але також і всіх православних слов’янських народів і всього православного світу». Цікаво, що цього дня Іринею в Росії вручили премію. Мабуть, вона була чималенькою.
Але знову найбільше здивували слова Папи Римського Франциска, який 30 травня, звертаючись до членів делегації РПЦ і особисто до Іларіона, заявив: «У вашій присутності і особливо перед вами, дорогий брате, хотів би ще раз наголосити, що Католицька церква ніколи не дозволить, аби з її боку виявився підхід, що провокує розділення. У Росії тільки один патріархат – ваш. І у нас не буде іншого». За словами Папи, уніатство як метод – абсолютно неприйнятний у відносинах між православними і католиками на сучасному етапі. Лише братський діалог є єдиним шляхом до більшої єдності.
Ну і знайшов собі понтифік… братів, які сіють ворожнечу в усьому світі, освяченими кулями та мінами наставляють українців на путь «московської істини» і кров’ю заливають Україну. Що вже казати, якщо уніатство (греко-католицизм) неприйнятне… Як по-іншому можна сприймати слова Папи?
Проте не завжди криваві срібняки вирішують усе.
Архімандрит Української православної церкви (Московського патріархату), колишній керівник відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ (МП) Кирило (Говорун) заявив, що томос про автокефалію Української православної церкви вже написаний: “Його писав мій учитель в Афінському університеті, де я навчався. Це – один з кращих каноністів у православному світі… І канонічні тексти, які він пише, – абсолютно досконалі. Тому я думаю, що томос буде прекрасним документом канонічності, до нього неможливо буде пред’явити ніяких претензій”.
Він пояснив, що давати томос про автокефалію –прерогатива Константинопольського патріархату і нічийого дозволу для цього не потрібно. Це потім почнеться процес рецепції автокефалії з боку інших православних церков. От на цей другий етап уже працює Російська православна церква та її сателіт в Україні – УПЦ (МП), аби в незалежної Української церкви з’явилися певні проблеми. Але… Наприклад, у 1970 році Москва надала автокефалію Православній церкві в Америці. І це було зроблено в односторонньому порядку. Процес визнання цієї автокефалії триває досі. Але невизначеність, яка існує стосовно цієї Церкви в Америці, не настільки трагічна і болюча, як невизначеність, коли цієї Церкви не існувало би взагалі.
Ще один важливий для України прецедент — естонський.
Після здобуття незалежності в Естонії відновили власну Православну церкву, а в 1996 році за підтримки естонської влади Вселенський Патріарх відновив дію томоса про автономію цієї Церкви. Тоді між Константинополем та Москвою навіть припинилися церковні стосунки. Та згодом РПЦ і Вселенський Патріарх таки домовилися, що в Естонії співіснують дві Православні канонічні церкви — у підпорядкуванні Константинополя та Москви, а приходи самі обиратимуть, до кого належати.
Подібна ситуація може існувати і в українському православ’ї. Але цього найбільше боїться Москва. Навіть більше, ніж гріха перед Господом… Та чи зможе вона щось удіяти? Важко сказати, а наразі московське духовенство приголомшив Патріарх Константинопольський Варфоломій, який під час святкування свого тезоіменинтства 10–11 червня у присутності представника РПЦ сказав: «Коли один з братів наших характеризується як розкольник або єретик, а тим більше, весь багатомільйонний народ перебуває поза канонічною Церквою, тоді ми закликаємо негайно до духовного пробудження і апостольської пильності. Мати-Церква виконує свій апостольський борг, коли досліджує шляхи спасіння наших братів українців і македонців. Наш обов’язок і наша відповідальність – привести усі народи до Істини і церковної канонічності».
У цьому контексті дивує, що й від Тернопільщини написані звернення з сотнями підписів до Патріарха Варфоломія із закликом не надавати автокефалії Українській православній церкві. У древніх православних храмах і монастирях краю, які будували наші славні прадіди і де вони ховалися від набігів монголо-татар, нинішні їхні нащадки – парафіяни Московського патріархату – моляться проти незалежності від Російської церкви та вимолюють у Господа нові століття духовного поневолення України нащадками Золотої Орди?! Цікаво, а якщо завтра Кирило іменем Господа накаже вбивати «неканонічних», вони що, не задумуючись, гостритимуть сокири на сусіда і брата?..
Чи не про таких підписантів писав Тарас Шевченко ще в 1845 році у вірші-посланні «І мертвим, і живим, і ненародженим…»:
«…Чиї сини? Яких батьків?
Ким? За що закуті?..
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:
Раби, подножки, грязь Москви…»
Віктор КУЛИК