Правду і тільки правду!

Кажімо собі правду. Хоча б собі. Ми ж постійно себе обманюємо. Так, за звичкою.
“Він мене кохає, просто зараз дуже зайнятий, тому два тижні не телефонує”. “Він розлучиться з дружиною, потрібно почекати, поки діти виростуть”. “Так, мені не подобаються ні моя робота, ні сума заробітку, але ж я мушу терпіти це все заради стабільності”. “Звісно, у мене 25 зайвих кілограмів, але ось із наступного понеділка я почну бігати і рахувати калорії і тоді…”. “І взагалі – варто лиш опинитися у потрібний час у потрібному місці”. “Приїде ж і по мене принц на коні. Ну якщо не принц, то хоча би “КамАЗ” із цукерками на моїй вулиці колись та й перекинеться”…
І ще сто тисяч маленьких обманів, аби залишатися у затишному коконі власної безвідповідальності.
А в житті – все просто. Не телефонує – значить, не хоче телефонувати. Не розлучається – значить, не хоче і не буде. Не приносить задоволення робота рік-два-три-десять – це не твоя робота. А кілограми – твої. І нікуди вони не подінуться, поки ти їх не подінеш. І щасливі збіги обставин не збігаються просто так. Все можна змінити лише власними зусиллями, думками, мріями… І найбільше – саме зусиллями. Не обов’язково надлюдськими, але – докладеними у правильному напрямку. А “КамАЗ” із цукерками – це так, бонус.
Ні, не потрібно думати, що існує єдиний “правильний” ідеал. Насправді, іноді просто подобається страждати. Подобається бути бідолашною маленькою конячкою, яка везе важку ношу. Подобається чекати з моря погоди, чийогось телефонного дзвінка чи розлучення, наступного понеділка, принца, “КамАЗа”. ПОДОБАЄТЬСЯ!
Тоді необхідно визнати – я люблю себе зі своїми стражданнями. І це мій вибір – страждати, бути запасним аеродромом чи поні на роботі… І кілограми свої я обожнюю! Не хочу і не буду я з ними розлучатися, а всі мої казочки про “наступний понеділок” – просто казочки. Гидка мені ваша спаржа, хай її гусінь їсть, а я люблю картоплю з салом.
Все, що в тебе є – це твій вибір. Саме цього ти достойна. Саме цього насправді ХОЧЕШ. Усе “не таке” й усі “не такі” – це те, що тобі подобається. Тому – кажи собі правду й або насолоджуйся цим усім, або вибирай щось інакше, когось інакшого і станеш кимсь інакшим. А там і “КамАЗ” на твою вулицю, нібито й не призначену для проїзду такого транспорту, заверне.
Ну так, правда – це не завше солодко і приємно. Це іноді – як гіркі ліки чи як уколи.
Кажи собі правду! Адже ти цього варта!
Наталка МУРАХЕВИЧ