Панове, відкриймо свої обличчя народу

або Хто під балаклавами: правоохоронці чи… кати?
 
Люди у балаклавах, у польовій формі, без розпізнавальних знаків, у повному озброєнні вдираються у торгові, оздоровчі центри, підприємницькі офіси, за чиєюсь командою щось там шукають, когось виводять, когось наздоганяють. Погоні стали буденною справою…
Тим часом у збройних силах України один за одним зриваються величезні склади з боєприпасами, у дворах і на вулицях – гранати, авто, стріляють у людей. Всі ці провокаційно-терористичні події можна спостерігати щоденно. Повідомлення ж про розкриття злочинів – рідкість.
Якщо  когось і впіймали, то потім випустили. Хто ж наведе порядок у державі? Куди звертатися за правдою, у кого її шукати?
Раніше казали: «Моя міліція мене береже». Правоохоронець тоді мав бути взірцем у всьому. Так, з міліціонерів вимагали. Траплялися зрідка підкупи, хабарництво, правопорушення, але «лінія партії» була незламною – усе для народу, все на зміцнення державних устоїв. У масках були тільки грабіжники, бо боялися бути впізнаними.
А як нині? Кремезні хлопці брутально вдираються у приміщення і, не слухаючи зойки переляканих жінок і чоловіків, виконують свої чи, точніше, поставлені перед ними завдання. Виконавці, як правило, роблять свою роботу у темних балаклавах (масках). Шукаючи злочинців, заховані цінності чи документи новітні копи сумлінно перевертають все до дна без хвилювань, що доведеться відповідати, якщо щось відбудеться не за законом. Тому нерідко чуємо: «Поодягали маски – від кого ховаються: від бандитів, від своїх, чи від народу? Хіба держава має когось боятися?»
Хочеться пригадати середньовіччя –  у масці був лише… кат. Перші згадки про ката зустрічаються в документах XIII століття. Проте монополію на виконання вироків катом встановлено тільки з XVI століття, до цього вирок могли виконувати будь-які інші люди.
Владі, мабуть, вигідно, щоб виконавці були у масках. Вже потім, після виконання злочинних наказів,  важче знайти винних. Дивитися з відкритим обличчям в очі правопорушника складно, але правильно.
В наших умовах люди у спецформі та у балаклавах перебувають на державному утриманні за наш кошт.  Кат теж отримував платню. У деяких випадках катам, як і іншим службовцям, теж оплачували форму: іноді це була загальна уніформа міських службовців, іноді – особливий одяг, що наголошував на значенні ката. Велика частина інструментів (диба, інші пристосування) належали місту.
Зазвичай посаду ката або успадковували, або займали під загрозою кримінального переслідування: існувала практика що засуджений міг отримати амністію, якщо погодився стати катом. Він  здійснював нагляд за міськими повіями, звичайно, збираючи з них фіксовану плату (нині поліція теж здійснює контроль за цією специфічною сферою діяльності та за наркоманією). Іноді кат відповідав за чищення суспільних убиралень. Йому випадало виконувати й роботу шкуродера, тобто, займатися виловом бродячих собак,  видаляти з міста трупи тварин. Відомо, наприклад, що у Львові кат займався вивезенням міського сміття, отже, працював ще й сміттярем.
Репутація катів як хороших лікарів була загальновідома. Так, Катерина II згадувала, що в молодості данцігський кат лікував їй хребет (виконував роботу мануального терапевта).
Хто ж під балаклавами: правоохоронці чи кати? В якості кого і з якою метою використовують хлопців у балаклавах, котрі мають благородне призначення  забезпечити торжество справедливості й закону, в реалізації дрібних корисливих амбіцій? Хто є режисером перетворення небезпечної, але благородної професії захисника права в артистичні маски-шоу на замовлення.
Хочу звернутися до громадськості: панове,  балаклави – це не маски ката, це засіб від холоду, вітру, морозу! Давайте разом із народом, з відкритими обличчями протистояти злочинності, словоблудству, хабарництву тощо.
Богдан Андрушків,
член Національної спілки письменників України,
доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри
менеджменту інноваційної діяльності
та підприємництва ТНТУ