Нововидання: До букви «я» ще так далеко…

 
Вийшла у світ книга відомого поета та краєзнавця, заслуженого журналіста України Михайла Ониськіва «Есеї, Євшан-слово, Житіє» (скорочено «ЕЄЖ»). Попередня книга цього автора називалася «Автографи. Бібліографія. Вибране. Галерея. Досил» (скорочено «АБВГД»). Ось так оригінально автор, майстерно використавши букви українського алфавіту, почав творити для нас та для нащадків. І хоч виникає відчуття, що до останньої букви алфавіту ще писати й писати, останнє слово другої книги «Житіє» звучить надто по-філософськи.
Схоже, воно більш багатогранне, ніж може видатися на перший погляд. Адже у дуже об’ємній книзі, обсягом понад 400 сторінок, – автобіографія Михайла Ониськіва та людей, які йшли поряд з ним численними життєвими лабіринтами, дуже цікавих особистостей, з якими його зводили стежки-доріжки.
І написати йому є що, адже прожив та пережив чимало. Як відома в області людина, Михайло Ониськів набирається вражень і нині, належить до тих, хто творчо працюватиме і завтра, зустрічатиметься з непересічними постатями.
– Така ось книжка, – щиро каже автор, – народжена в муках, ваганнях, сумнівах, боротьбі з собою. Поезія у ній – традиційна. Присвяти й акровірші – здебільшого біографічні. Певне смислове навантаження мають опубліковані в ній різнорічні дослідження й статті, яких тепер називають есеями.
Найважче було писати оберемок споминів «Крива, але пряма дорога» (на це пішло три роки), бо треба було повертатися в минуле, а отже, ще раз пережити своє життя.
«Як надійшло грози виття –
Долоні підставляв під зливи.
У томі цьому все життя –
Моє гріховне і щасливе».
Як зізнається автор, його нове  трикнижжя – це роздум над тим, як не допустити в нинішній ситуації помилок минулого, і про те, як треба брати з минулого вогонь, а не попіл, для життя.
– Я народився 77 років тому на Теребовлянщині, – додає Михайло Ониськів, – в безземельній і неписьменній сільській родині. Але батьки мої, з волі і ласки Господньої, перекодували від себе у мій мозок та гени любов до світу і навдивовижу цупку пам’ять.
Завдяки їй, чистій пам’яті,  та чималому стосу світлин, документів, книг і газетних публікацій Михайлу Ониськіву вдалося у літературно-художньому виданні відтворити так багато, досі невідомого багатьом. Через документальність, прозу та вірші книга читається на одному диханні. Тим паче, що доповнена вона численними рідкісними фотографіями, які почасти є лише в одному примірнику. Усі вони стали окрасою розділу «Зазнимкована мить».
Загалом у нововиданні  подано твори, написані протягом 1959-2018 років. Є чимало адресованих йому листів і поштівок  від відомих діячів науки і культури, десятки сюжетів, посвят борцям за волю України. Один із розділів так романтично й називається «Листи, що їх ви не читали».
Багатьом, я думаю, цікаво буде прочитати низку замальовок, присвячених керівникам та відомим постатям радянської епохи, які працювали на теренах нашого краю. Багато хто хоче перекреслити радянський період історії, а дарма. Адже він був, і в ньому жили та творили неординарні особистості.
Так розпорядилося життя, що з ними був знайомий, поряд працював і Михайло Ониськів. І добре, що він правдиво згадав цих людей, багато з яких уже відійшли від нас, але їх гідні вчинки, робота на благо рідної землі залишилися для нащадків.
Письменник щиро описав характери, вчинки, погляди впливових політичних, партійних, громадських та творчих особистостей як нашого краю, так і України та закордоння, з якими доводилося ділити і радості, і незгоди, і злети, і падіння.
За вихід цього душею виплеканого  видання автор  дякує групі наукових консультантів та рецензентів – М. Федечкові, В. Краснодемському, Б. Новосядлому, Б. Мельничукові, М. Василечкові, В. Семеняк, видавництву «Терно–граф» (І. Максимів, П. Козловський). Добре слово каже і на адресу голови ОДА Степана Барни, інших обласних та районних урядовців, керівників низки кращих аграрних підприємств. Схиляє голову перед спонсорами і меценатами – численними прихильниками з Києва, Бережан, Львова, Шумська, Чернівців, Одеси, Кременця, Теребовлі, Софії, Варшави, Вільнюса, Чикаго, Каліфорнії тощо, адже видання книги сьогодні – задоволення не з дешевих. Тому Михайло Ониськів вдячний і за матеріальну підтримку, і за моральну допомогу на його шляху до читача.
Галина ВАНДЗЕЛЯК