Може, це доля дає шанс. Гніздечко

Олі давно здавалося, що життя стало схожим на якийсь шалений марафон. Останні десять років вона біжить кудись, але не встигає. З кожним днем ​​проблем ставало лише більше. Максим не поділяв настроїв дружини. Його твердження щодо того, що на все потрібно дивитися позитивно, ще більше виводили Олю з себе.

– Ти сама себе доводиш, – казав Максим. – Усміхайся світу, і світ усміхнеться у відповідь.

Чоловік єхидно розплився в посмішці, здивований поглядом дружини.

– Цікава в тебе філософія, – зауважила Оля. – Тобто ти в нас весь такий позитивний, відкритий для світу, а я приземлена жінка, змушена приймати сувору життєву реальність.

Максим ствердно кивнув, підписуючись під кожним словом дружини.

– Тоді заплати цього місяця комунальні, кредит на житло й оплати спортивні секції синам, – сказала Оля. – Я впевнена, що після цього позитиву в тебе неабияк поменшає.

У них було двоє синів, 10–річний Матвій та 14–річний Михайло. Максим працював у хорошій фірмі, але через свої лінощі ніяк не просувався кар’єрними сходами. Начальником відділу у нього був Кирило – друг дитинства, і це була єдина причина того, чому Максима досі не звільнили. Оля працювала у тій же сфері, тільки в іншій компанії, відносно невеликій за мірками ринку. Багато разів вона казала чоловікові, що йому треба зростати в професії, але той тільки відмахувався від настирливих порад.

Дзвінок Кирила застав Олю зненацька:

– Привіт. Є серйозна розмова.

– Щось із Максимом?

– Та що з ним може статися, на обід у їдальню пішов, – весело сказав друг чоловіка. – У нас у компанії вакансія з’явилась. Потрібна своя людина, грамотна, працьовита і відповідальна. Ти як на це дивишся?

– Я сподіваюся, що Максим впорається. Ти вже йому розповів? – запитала Оля.

Кирило засміявся:

– Олю, я не Максиму пропоную місце, а тобі.

– Мені?! Ти серйозно? – недовірливо уточнила жінка.

– Завтра о 12-й годині чекаю тебе на співбесіду.

Оля не змогла стримати емоцій. Тепер у неї з’явився реальний шанс стати частиною професійної команди. Вона успішно пройшла співбесіду. Колектив прийняв жінку дуже привітно, чого не можна було сказати про Максима. Першу сварку чоловік влаштував, як тільки дізнався про те, що Оля працюватиме з ним в одній компанії. Спочатку він переконував дружину, що їй не варто було погоджуватися на пропозицію Кирила, а потім не розмовляв з нею більше тижня. То був його протест, як заявив він їй. В ультимативній формі вимагав не створювати йому проблем на роботі.

– Які я можу створити для тебе проблеми? – здивовано спитала жінка. – Ми працюємо з тобою у різних відділах, які навіть розміщені на різних поверхах будівлі.

– Тепер усі обговорюватимуть наші сімейні стосунки, а ще коментуватимуть і порівнюватимуть нас, – відповів чоловік.

– Ах, то ось чого ти побоюєшся, – спритно зауважила Оля. – Боїшся, що я стану більш цінним співробітником, аніж ти?

Обличчя Максима скривилося.

– Що ти собі навигадувала?! Теж мені великий робітник, – чоловік хмикнув. – Я працюю в компанії не один рік, і в мене все чудово.

– Та вже ж, – тихо сказала Оля. – За стільки років нічого не змінилося. Як сидів тихенько, так і сидиш.

Після цих слів Максим розізлився не на жарт. Вони сильно посварилися. Наступного дня вона вибачилася, бо не хотіла псувати стосунки.

Оля дуже швидко стала одним із найкращих співробітників у відділі. Вона з головою пішла в роботу, отримуючи колосальне задоволення від цього. Вона мала величезний потенціал, який неможливо було розкрити на попередньому місці роботи. У цій компанії все було інакше. Кирило розповів по секрету, що начальство задоволене результатами її роботи і подумує запропонувати підвищення по службі.

У всій цій метушні Оля навіть не відразу помітила, що Максим всерйоз заздрить її успіхам. Він і раніше не особливо брав участь у домашніх справах, а тепер не робив нічого демонстративно.

Зарплата Олі було майже в півтора рази більша, аніж у чоловіка, але це не сприяло стійкому матеріальному становищу сім’ї. Витрати перевищували доходи, тож грошей не вистачало.

– Максиме, Михайлу та Матвію треба купити зимові речі, – сказала дружина. – Давай із твоєї зарплати одягнемо дітей, бо вже скоро зима?

– Не вийде, – спокійно заявив чоловік. – Мені потрібно автомобільні шини купити, моторне масло поміняти.

– Ми ж лише два роки тому купували нову зимову гуму? Навіщо це знову робити? – обурено спитала Оля. – Зараз є важливіші потреби. Я вже мовчу про кредит, який ти взагалі ігноруєш. Я не можу сама все тягнути на собі.

– Але ж це ти особливо цінний співробітник. Отримуєш більше за мене, – єхидно перерахував заслуги дружини Максим. – Тому й витрачаєш більше за мене.

Оля ледве стримала сльози. Вона щиро дивувалася, чому чоловік так з нею чинить. Бо ж вони рідні люди, а він не радіє її успіхам, а навпаки, заздрить і намагається нашкодити всіма можливими способами.

Незабаром вона зрозуміла справжню причину такої поведінки Максима. Але спочатку дізналася про те, що дядько по маминій лінії залишив їй у спадок будинок. Він був самотнім чоловіком, давно розлученим. Його єдиного сина багато років тому не стало. Інших близьких родичів у нього не було. До останнього дня вони підтримували стосунки. Оля кілька разів пропонувала дядькові переїхати жити ближче до неї, але він був дуже прив’язаний до свого будинку, городу. Про спадщину Оля дізналася на поминках від сусідки, яка передала копію заповіту, як просив дядько. Повертаючись додому після поминок, Оля байдуже дивилася у вікно. Перед очима миготіли міста, села, залізничні станції. Під монотонний стукіт коліс вона відчула порожнечу… Дядько був останньою рідною людиною, яка щиро переживала за її долю. Найприкріше було усвідомлювати, що вони з Максимом давно перестали любити один одного. Жили разом за інерцією просто тому, що так треба. Все частіше Олі стало здаватися, що їхня родина потрібна лише їй.

Поїзд прибув рано–вранці. Жінка швидко прийняла душ, переодягнулася і поїхала на роботу, щоб відволіктися від сумних думок.

– Слухай, я дивуюся цьому Максимові, – тихо шепотілися двоє її колег. – Це ж треба крутити роман прямо під носом Олі… Добре, коли б вона у нас не працювала, але зараз.

Одна з дівчат хихикнула.

– Я вчора застала Максима й Ірину на стоянці, – сказала друга. – Сиділи в машині і цілувалися, мов молодята.

– Якщо чесно, мені шкода Олю. Вона класна, – відповіла перша колега. – Але чоловічок її ще той…

– Я чула, він Ірі локшину на вуха чіпляє, що скоро розлучиться з дружиною і одружиться з нею.

Оля оторопіла від почутого. Вона потихеньку вийшла, щоб не видати своєї присутності. Тепер багато вчинків Максима отримали своє логічне пояснення. Історія була настільки банальною, що могла здатися навіть смішною. Службовий роман – це класика жанру.

Вона вирішила ввечері поговорити з Максимом, але для початку розповісти про несподівану спадщину дядька Сашка. Реакція чоловіка була чудовою. Він почав цілувати й обіймати Олю, чого не робив уже давно.

– Невже ти настільки радий грошам, що готовий знову покохати мене? – раптом сказала Оля. – А як же ж Ірочка?

Максим аж відскочив від дружини. Декілька секунд він просто стояв, не розуміючи, як реагувати.

– Не знаю, про що ти говориш, – невпевнено сказав він.

– Я тебе прошу, не треба розігрувати нерозуміння, – ледве стримуючи сльози, відповіла Оля. – Май мужність зізнатися. Я знаю все, але просто хочу почути це від тебе.

Ще деякий час чоловік намагався розіграти роль ображеної і несправедливо звинуваченої людини, але потім все ж здався. Почав говорити, що стосунки з Ірою були помилкою. Оля слухала чоловіка і розуміла, що не вірить жодному його слову. Їй було дуже неприємно і прикро від його зради.

Але, може, сама доля дає Олі шанс почати все спочатку і прожити інше життя. Вони розлучилися. Оля продала будинок дядька й виплатила Максимові половину вартості квартири. Грошима, що залишилися, вона закрила кредит.

Сини з розумінням поставилися до рішення батьків, за що Оля була їм дуже вдячна. Жити вони залишилися з нею…