…І липовий мед до чаю

Цими днями виповнилося б лише сімдесят літ неперевершеному майстру світлотіней, цікавому  співбесіднику, невтомному природолюбу, досвідченому пасічнику Богдану Приймаку (1948-2016). Згадаймо теплим словом цю чудову людину.
Його колоритна життєва дорога обірвалась на сумній станції між двома ювілеями. У 2013 році у дружньому  редакційному колі «Свободи» ми, його колеги по газетному цеху, сердечно вітали заслуженого журналіста України Богдана Михайловича Приймака –  із 65-літтям.  Працівники нашого часопису різних поколінь: ті, хто працювали з ним не одне десятиліття, і ті, що знали  його лише за унікальними світлинами, щиро бажали ювілярові активного довголіття, міцного здоров’я, сімейної злагоди та безмежної радості від талановитих дітей і щебетливих онуків, про яких пан Богдан справді піклувався, як зразковий батько і турботливий дідусь. І ніхто не міг собі навіть уявити, що до сімдесятирічної зупинки йому вже не судилося дійти.
Богдан Михайлович був з когорти тих майстрів, для яких фото – не аматорство, а високе мистецтво, неповторний літопис часу.
А втім, не буду вишукувати красномовних епітетів, скажу лише, що за майже півстоліття роботи фотокореспондентом, в яку він завжди вкладав свій неординарний талант і несподіваний ракурс, його знімки прикрашали сторінки колишньої популярної молодіжки „Ровесник”, благословенної ідеологом національної незалежності В’ячеславом Чорноволом „Західної України”, численних загальноукраїнських видань. І звичайно ж, півтора десятка літ світлини у „Свободі” та її спортивному дітищі „Гол-плюсі” були саме його, фірмового авторства.
Варто згадати і про те, що фото світлої пам’яті пана Богдана додали шарму кільком документальним, краєзнавчим та поетичним книгам тернопільських літераторів. А з нагоди шістдесятиліття Богдан Михайлович організував персональну виставку своїх мистецьких перлин в обласному краєзнавчому музеї. До речі, чимало з них принесли тернопільському фотомайстрові загальноукраїнське визнання. Він був неодноразовим лауреатом міжнародних та всеукраїнських фотоконкурсів.
…У пенсійному віці цей невисокий на зріст сивочолий чоловік, збагачений життєвою мудрістю та вагомим досвідом, свій диво-інструмент, на превеликий жаль, примостив на „лаву запасних”. Його все більше захоплювало домашнє господарство, заспокійлива музика особистої пасіки на медоносній Гусятинщині, галасливі онуки, і ще з часу активної творчої праці філософський погляд на повсякденну суєту, жартома любив повторювати, що в усьому винуваті лемки і москалі. А коли жарти закінчувалися, всерйоз говорив про любов до України, переживав за її майбуття, цікавився політикою. Коли аргументи палкої суперечки вичерпувались, на його привітному обличчі розпливалась сонячна посмішка і він по-дружньому говорив: «Хлопці, бережіть себе, бо вся ця суєта нічого не варта».
Уважно вислухавши скарги когось із колег-журналістів про напружений ритм життя і нервові стреси, добродушно радив готувати чай з мелісою, яку сам вирощував і щедро роздавав друзям та знайомим.
…З того часу минуло вже чимало часу, а мені чомусь і досі пригадується його дзвінкий сміх, анекдот про жидів і баночка липового меду, яку Богдан Михайлович  від душі подарував до чаю. Бери, мовляв, у мене є його вдосталь. Вистачить і дітям, і внукам. Здається, дрібниця, але ця мить у пам’яті закарбувалась надовго. Не знаю, чому, але сьогодні можу припустити, що річ, очевидно, була не у вартості гостинця, а в щирості його безмежної душі, творчій натурі талановитого митця, котрі, як зіницю ока, дбайливо зберігаємо у золотому фонді редакційного архіву і передаватимемо її майбутнім поколінням, як найдорожчий скарб світлої пам’яті Людини з великої букви і неперевершеного фотомайстра.
Богдан НОВОСЯДЛИЙ