Відзначений міжнародними преміями

Бучаччина багата талановитими людьми. Одним із таких самородків є уродженець с. Миколаївка Василь Дутка, який викладає в Косівському інституті прикладного і декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв.
Цього унікального митця, художника­живописця і скульптора знають не лише в Україні, а й за її межами. Про малярство і графіку нашого земляка, про його живописний світ написано багато статей і книжок, його роботи удостоєні численних дипломів, у тому числі й міжнародних відзнак.
– Пане Василю, а в якому віці ви відчули потяг до малярства?
­ Малював з 5­ти років. До моєї сестри приходили подружки. На столі розкладали кольорові олівці і малювали. Я ображався, бо мені олівців не давали (казали, замалий). Пригадую, що згодом намалював дерево краще, ніж дівчата, які вже ходили в 5­ий клас. Одночасно займався вирізуванням з дерева фігурок птахів.  Вже у школі на уроках образотворчого мистецтва захопився ліпкою. Один хлопець виліпив коня з пластиліну, я вирішив зробити щось складніше: накопав глини, яку ледве приніс у мішку. Виліпив велику голову козака з оселедцем. Як мені було шкода, коли наша корова зачепила її, рогом і розвалила. В сьомому класі ходив до місцевого художника­самоука Василя Захарійчука, який навчив натягувати полотно на підрамник, робити проклейку столярним клеєм і грунтовку полотна. Тоді ж зробив копію «Запорожців» Рєпіна і намалював Тараса Бульбу на коні олійними фарбами. Малювання було для мене розвагою, малюнки я не мав кому показувати, хіба тішив гостей. Випадково познайомився зі студентом Косівського технікуму Володимиром Гниткою, який одружився з моєю сусідкою. Влітку ми разом почали ходити на етюди. Він був талановитим живописцем, від нього я багато навчився, вступив до Косівського технікуму народних промислів ім. В.І.Касіяна.
– Розкажіть детальніше про ті роки?
­ У той період фанатично вправлявся в рисунку: щодня робив багато начерків, а у вихідні викладачі, які мені чомусь дуже довіряли, давали ключі від методфонду. Я самостійно ставив собі складні завдання для вдосконалення в живописі. На 3­ому курсі намалював велику копію з картини Брюллова «Останній день Помпеї», над якою працював понад 4 місяці день у день. Моя робота всіх вразила. Технікум закінчив із червоним дипломом. Дипломну роботу (серію керамічних тарілок з розписом), яку захистив на відмінно, передали в с. Соколівку Косівського району. В період служби в армії зробив понад 1000 начерків, солдати мені залюбки позували. Малювати не було чим, то я постриг собаку, яка охороняла пост, і зробив пензель. Змішував чорне чорнило з водою і так малював.
– Ви не просто митець, а художник­педагог. Чого можна навчити учнів?
­ Педагогіка – тонка наука. Кожен художник має свою систему, манеру, яка підходить для нього, але це може зашкодити учню. Сліпе наслідування вчителя знищує його самобутність. Інша справа – допомогти студенту не копіювати вчителя, а розкрити його індивідуальність.
Роман ЛЕСІВ, художник
P.S. У 1988­1993 роках Василь Дутка навчався у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва. З 1993 року – на викладацькій роботі. Він – член Національних спілок художників та дизайнерів України, заслужений діяч польської культури. Його творчість глибоко пронизана мотивами українських Карпат. Серед найбільших досягнень у скульптурі – бронзова статуетка «Гран­прі» для фестивалю ім. Назарія Яремчука (1996 р.). У 2011 році митець став переможцем конкурсу на кращий проект погруддя польського композитора і громадського діяча Ігнація Падеревського (фігура відлита у бронзі та встановлена в Польщі), а також він є автором меморіальної дошки Папі Римському Іванові Павлові ІІ.
Про творчість нашого талановитого земляка шанобливо відгукуються професіонали і поціновувачі високого мистецтва у багатьох державах світу. Ось, наприклад, які теплі слова написали художник­дизайнер, президент українсько­французької асоціації «Slav’ko» Петро Боднар та мер міста Рівезальте Андрес Баску під враженнями від живописних творів Василя Дутки: «Чудово! Неймовірно вражені побаченим! Здавалося б, що після минулих століть людської творчості неможливо буде чимось здивувати глядача, але, виявляється, то неправда. І Василеві твори це підтверджують. Дуже своєрідне бачення натури. Полотна завдяки легкій пастельній гамі навіюють спокій, а смачний динамічний мазок пензля їх оживляє. Твори композиційно врівноважені. Гра світла й тіні досягнута не тональною силою, а багатою кольоровою гамою».