Жінки, поєднані війною!

Гумористична Одеса та історична Львівщина, сувора Донеччина і мальовниче Тернопілля… «Москалики» і «западенці», «бандерівці». І ніякий Нострадамус чи Ванга не змогли б передбачити, що настане час і їх об’єднає війна, що російська загроза змусить дивитися на світ по-новому, не ворогувати, а боронити єдину Україну. Не слухати кремлівську пропаганду, а мислити власним розумом. І якщо діяти саме так, тоді жоден ворог нас не переможе.

Але сьогодні я хочу розповісти не про мужніх і суворих чоловіків, а про ніжних молодих дівчат, які нарівні з чоловіками несуть на своїх тендітних плечах тягар війни. Їх я зустрів на Донбасі, працюють вони лікарями у воєнних госпіталях, на машинах «швидкої допомоги», у добровольчих батальйонах.

14120Людмила Сюзєва і Марічка Ковалик родом з Львівщини.  Закінчивши навчання у вищих медичних закладах, поїхали в зону АТО добровільно. І нині працюють у Покровському військовому госпіталі за контрактом. Через їхні руки кожного дня проходять наші поранені бійці. Я спілкувався з багатьма солдатами і всі вони з захопленням розповідають про чарівних галичанок. Особливо, коли хворому, крім ліків, так потрібні обнадійливе слово й усмішка. На жаль, ці красуні змушені були пережити і «чорну» ніч з 11 на 12 червня цього року, коли московські найманці мінометами й артилерією розстріляли шахту «Бутівка». Було багато вбитих, ще більше – поранених.

– Коли ми згадуємо ту ніч, – кажуть дівчата, – то просто мороз по шкірі йде. Нестерпно бачити, як плачуть дорослі хлопці за своїми побратимами…

1423Таня Падалко – місцева. Коли тільки прийшла в госпіталь, їй казали: «Будь обережною, там «Правий сектор», вони тебе згвалтують і викинуть. Вона сміялася тоді і сміється тепер, адже ці добровольці – найкращі пацієнти і найкращі хлопці у світі. Вони не прийшли заробляти на війні. Це патріоти, які ризикують своїм життям заради інших.

– Тетяно, а які в тебе стосунки з дівчатами із Західної України?

– Якнайкращі. Ми відразу потоваришували, вони приходять до мене в гості, бавляться з моїм сином. Я не роблю жодного поділу на східняків і західників. Хоча у місті багато таких, які підтримують бандитів. Проте з кожним днем люди все більше бачать фальш ополченців та російських найманців, які прийшли не «визволяти», а грабувати. Люди зрозуміли, як добре їм було в Україні.

1422 Четверта дівчина з цього дружнього квартету – Лідія, позивний «Ема». Родом вона з Кіровоградщини, на початку війни була членом батальйону ОУН, а її хлопець воював у ДУК «Правий сектор». Коли в червні цього року він загинув, дівчина (в пам’ять про нього) перейшла до «правосєків» у штурмову бригаду знаменитого командира  «Да Вінчі». Тут вона почала виконувати обов’язки лікаря, навички отримала під час навчання в попередньому батальйоні. «Ема» горить бажанням воювати на передовій, щоб помститися за коханого, та хлопці бережуть її.

Знаєте, можна дуже багато писати про жінок війни, наших українських героїнь, які несуть нелегку службу в районі Мар’їнки та Авдіївки. Але, зізнаюся чесно, з більшим задоволенням писав би про їх мирне життя: в яких сукнях вони мріють прогулятися Дерибасівською чи Хрещатиком, у яких хлопців хочуть закохатися і почути від них «ти найкраща»… А натомість, бачать кров і чують крики поранених. Так не повинно бути…

Михайло УХМАН

 

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*