Як комуністи на Тернопільщині церкви руйнували

Проте Господня кара їх завжди досягала. Інколи за гріхи несли їх хрест діти і внуки, бо за скоєне перед Господом завжди потрібно відповідати.
У більшості випадків, а таких за народними спогадами на Тернопільщині близько сотні, усіх атеїстів, котрі були причетні до руйнації храмів, могил і фігур, або їх найближчих родичів спіткали трагічні події.
Не будемо перераховувати населені пункти та «героїв», імена яких збереглися у народній пам’яті і котрі були причетні до руйнування фігур чи пам’ятних хрестів. Варто зауважити, що історія пам’ятає й інші випадки, коли навіть за незначні, а деколи, можливо, випадкові дії, внаслідок яких могла зазнати пошкодження фігура, на ініціаторів чи виконавців цих дій чекала кара.
На межі між селами Сороцьке Теребовлянського і Козівка Тернопільського районів  є  джерело  із  сірководневою  водою. На  цьому  місці  у  1950 р.  маленька жителька Сороцького  побачила образ Діви Марії. У  радянські роки це джерело часто засипали землею, хоча люди постійно його розкопували. Одного разу житель села Сороцьке, засипавши джерело,  повертався додому на мотоциклі. Проїжджаючи біля річки, він впав з нього і загинув. У  1991 році  біля джерела збудували  капличку.
Нині у незаселеному хуторі Сіножатка (Сіножати) поблизу с. Дубівці Тернопільського району збереглася фігура Матері Божої. За розповідями жителів хутора, під час німецько-радянської війни солдат Червоної армії кинув у неї камінь, після чого відразу помер. До речі, за переказами, коли біля фігури молився о. Мар’ян Кашуба перед арештом (після знущань розстріляний у 1941 р. в тернопільській тюрмі), він бачив, як котилися сльози з очей скульптурного зображення Матері Божої. Фігура ніби назавжди прощалася з ним.
Але найбільше до руйнування могил, храмів, фігур спричинилася комуністична влада. У радянський час сакральні місця цілеспрямовано знищували, а нові пам’ятники забороняли будувати. Проте люди охороняли їх і переносили в безпечні місця (частіше скульптури переносили на подвір’я церкви чи на цвинтар). Це здебільшого вдавалося жителям малих сіл, віддалених від районних центрів.
Проте комуністи лютували – закривали церкви, знімали хрести, стіни білили вапном, а будівлі часто перетворювали на склади, музеї, видавництва, крамниці, ресторани або використовували для зберігання зерна та іншої сільськогосподарської продукції. В гіршому випадку – для зберігання отрутохімікатів… Більшість храмів на Тернопільщині під час доби комуністичного атеїзму були закриті.
До с. Чистилів, нині Тернопільського району, у 1821 р. була перевезена дерев’яна церква з Чернихова Зборівського району, оскільки попередниця (1755 р.) – церква святого Архистратига Михаїла – згоріла у 1820 р. під час великодніх свят через необережне поводження з вогнем. За часів комуністичного атеїзму 19 серпня 1982 р. до церкви увірвалася група невідомих людей і частково знищила будівлю. В ніч з 31 січня на 1 лютого 1986 р. церкву все ж таки спалили комуністичні атеїсти, спочатку підпалили в середині, а потім, щоб вона згоріла дощенту, її «розтягнули».
У селі Вишнівчик Теребовлянського району ще до Другої світової громада УГКЦ спорудила церкву. Під час війни храм зазнав незначних пошкоджень. Його можна було відремонтувати, але обласна комуністична влада видала рішення розібрати будівлю і з того каменю побудувати у селі Котузів стайні для худоби. У с. Іванчани Збаразького району у 1950-х рр. за вказівкою радянської влади зруйнували церкву. У Синявка Збаразького району у 1963 р. підірвали костел. У 1983 р. у с. Домаморич усі комуністи осередку (30 осіб) були свідками того, як бригада активістів-комсомольців району, очолювана головою Довжанської сільради, під охороною міліції руйнувала церкву Успіння Пресвятої Богородиці, знищила іконостас та всю церковну атрибутику. У с. Покропивна Козівського району збудований  у 1882–1884 рр. храм зруйнували комуністи у 1950-х рр. У 1991 р. сельчани збудували нову церкву Різдва Пресвятої Богородиці. У с. Заднишівка (нині належить до Підволочиська) була церква Успіння Пресвятої Богородиці, збудована у 1891 р., яку комуністична влада зруйнувала у повоєнний час. У 1998 р. збудували нову. У Яблунівці Підгаєцького району у 1947 р. комуністи знищили каплицю. У с. Нові Петликівцях на  Бучаччині була стара дерев’яна церква Успіння Пресвятої Богородиці, її зруйнували атеїсти у 1953 році. У с. Синьків Заліщицього району була дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці (18 ст), відновлена у 1882 р.; знищена комуністами у 70-х рр. 20 ст. У с. Кут Гусятинського району діяла церква Пресвятої Трійці, а у 1931 р. почали будувати нову, але через німецько-радянську війну не добудували. У 1969 р. її хотіла підірвати атеїстична влада, проте голова місцевого колгоспу Василь Долиняк переобладнав приміщення під крамницю. До речі, голови багатьох колгоспів таким чином врятували церкви від знищення. Нерідко уся громада збиралася і захищала храми від руйнації. Наприклад, у с. Шершенівка Борщівського району церкву Преображення Господнього у 1962 р. закрили. У 1986 р. у ній спробували облаштувати складське приміщення, проте жителі чинили спротив працівникам райвиконкому і міліції. Внаслідок сутичок двоє жителів потерпіли. А 5-х засудили до 5-ти діб арешту. Були й випадки, коли усі жителі села виходили на протест, і партійні функціонери втікали із сіл разом із міліцією.
У с. Зозулинці у 1910 р. спорудили муровану церкву. У 1961 році храм закрили партійні функціонери – розбили іконостас і хотіли спалити, але на прохання жителів його вивезли до Кулаківців. До речі, на відстані 2 км від Зозулинців, під скелею на березі Дністра, у 1888 році побудували капличку на честь об’явлення Матері Божої. У 1963 р. її було зруйновано атеїстичною владою, відбудовано у 1990 р.
У селі Грабківці Зборівського району у 1936 р. збудували нову церкву, але не встигли перекрити, бо розпочалася війна. У 1947 р. радянська влада хотіла розвалити будівлю, а цеглу використати для будівництва інших споруд. Щоб цьому запобігти, жителі Грабківців і сусідніх Млинівців за кілька ночей перенесли до стін церкви старенький глиняний храм, який стояв на території нинішнього кладовища з боку Млинівців, і зробили примітивний іконостас, а дах – із соломи.
У с. Климківці Підволочиського району є церква Введення в храм Пресвятої Богородиці. У 1976 її закрили. У 1980 р. місцеві жителі зламали замок і увійшли до споруди. Організаторів заарештували. У тернопільській тюрмі покарання відбували Ганна Войціховська, Віра Басовська, Володимир Савич. Після того у церкві розмістили похоронне бюро, а хрести та дзвіниці зняли.
Не оминула хвиля боротьби із храмами і Тернопіль. У  1954 р. зруйнували парафіяльний костел, а в 1962 – церкву Успіня Пресвятої Богородиці.
У смт Коропець церква Святого отця Миколая, збудована у 1786 році, перебувала на обліку як пам’ятка архітектури, але і це не зупинило войовничих атеїстів. У 1964 році вона була знесена відповідно до рішення виконкому Тернопільської обласної ради депутатів трудящих від 8 лютого.
Зрештою, прикладів руйнації церков та інших святинь можна навести ще десятки. Так само, як і прізвищ «героїв» цих акцій. Але нехай це буде на їхній совісті.
Колись люди мріяли про власний храм, берегли його як зіницю ока. Комуністична ідеологія таки посіяла в головах багатьох атеїзм, який ще й нині важко викорінити. Що й казати, якщо під час міжконфесійних протистоянь самі жителі села можуть зруйнувати храм, який так важко споруджували їхні батьки чи дідусі, як це сталося на початку 1990-х в одному із сіл на Підгаєччині. Тож бережімо наші неповторні храми, бо вони бережуть наші душі.
 
Віктор КАРПОВИЧ