Тернопільська революція 4 липня 1989 року

 

1989 року у Тернополі відбулися 3-и таких великих революції, які ввійшли в історію України. Це був час горбачовської перебудови, коли українці почали об’єднуватись задля національного відродження, боротись за відновлення державної незалежності.

Саме в Тернополі в ніч з 24 на 25 березня 1989 року була створена перша в Україні Крайова організація Народного Руху України – організація, яка добилась проголошення незалежності України. Установчий з’їзд Народного Руху відбувся аж через півроку – 8-10 вересня 1989 р. у Києві.

Другою відносно мирною революційною подією, що відбулась у Тернополі 30 липня 1989 р. було освячення могил Січових Стрільців і жертв сталінських репресій на Микулинецькому кладовищі.

А 23 серпня 1989 р. у Тернополі відбулася ще одна широкомасштабна патріотична акція протесту з приводу 50-річчя підписання Пакту Молотова-Ріббентропа, яка прогриміла на всю Україну  і в якій взяло участь 110 тисяч людей. Правда, ця акція вже не була зовсім безкровною…

Я був одним  з організаторів і учасником цих акцій, тому хотів би тернополянам, які брали в них участь, про це нагадати, а нашій молоді про це розповісти.

30 липня виповнилося 29 років як на Микулинецькому кладовищі відбулось освячення могил Січових Стрільців і могил жертв сталінських репресій, яка перед тим була насипана.

А було це так. На спільному засіданні Рад Тернопільського Руху і «Меморіалу» було вирішено впорядкувати до кінця липня могили Січових Стрільців (30 липня 1989 р. було 70 років з дня останнього їх поховання), спорудити могилу політв’язнів Тернопільської тюрми, які були більшовиками закатовані 1940-1941 р. до цього могили Січових Стрільців були запущені. Могили Січових Стрільців тернопільськими патріотами час від часу прибиралися, а могили жертв сталінських репресій взагалі не було. Деякі люди знали, де вони закопані і на цьому місці вирубували  час від часу хащі.

Але у червні 1989 р. на заклик Крайової Ради НРУ і «Меморіалу» люди взялись за опорядкування могил Січових Стрільців і спорудження  могили Тернопільським політв’язнів. У липні на цвинтарі працювало щодня 200-300 тернополян. У цьому брали участь багато людей з районів.

До проведення панахиди і освячення могил всі роботи на цвинтарі були завершені. Фігурку Божої Матері на могилі замордованих встановив рухівець Григорій Каня, а хрести на цьому кургані пам’яті – встановив рухівець Дмитро Шаран.

Освячення могил, траурна панахида і мітинг були владою санкціоновані. Але ми, керівники Руху і «Меморіалу» вирішили зробити цю акцію широкомасштабною. На той час вже була створена Регіональна Рада НРУ, до якої входили організації НРУ Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської та Рівненської областей. Збирались ми час від часу у Львові. А тоді, перед проведенням панахиди, ми, тернополяни, вийшли з ініціативою зібратись і спільно обговорити питання з проведенням панахиди в нас 30 липня. За два тижні до проведення цих заходів ми зібрались у Львові. Від Тернополя були М.Куземко і я. Ми одностайно вирішили провести цей захід під синьо-жовтими прапорами і у своїх виступах говорити не тільки про подвиги Січових Стрільців і українських патріотів, закатованих у 1941 році, а й про теперішню ситуацію в Україні і шляхи її вирішення.

На панахиду 30 липня зі Львова прибули до нас члени Координаційної Ради Народного Руху Ігор Деркач (він же член ЧГС) та Михайло Бойчишин і багато патріотів з синьо-жовтими прапорами. Міліція знала про це, тому автобуси перед Зборовом зупинила і повернула їх назад. А ті, хто їхав в поїзді, доїхали  спокійно. Вийшовши з потяга, вони, згуртувавшись у колону і розгорнувши стяги, пішли на Микулинецьке кладовище. До них приєднались наші рухівці, які їх чекали, і члени товариства «Вертеп» на чолі з Ю.Тимою. Дорогою міліція їх зупинила. Але, оскільки ця акція була легітимною, то змушена була давати їм іти далі. Колона розтягнулась на 1 км. На цвинтарі до могил Січових Стрільців прибули наші члени УГС з прапорами, отож панахида, освячення могил і траурний мітинг проходихи в синьо-жовтому забарвленні.

М.Куземко і В.Квасновський їздили у Вільнюс підпільно видавати газету «Меморіалу» «Дзвін» і Були знайомі з литовськими українцями, членами «Саюдісу». То запросили одного з них Василя Лісовського прибути до насна панахиду і виступити. А з Рівного тоді прибули до нас провідники Рівненського Руху – Микола Поровський і Василь Червоній. А перед Тим, 24 липня, відбулося засідання нашої Крайової Ради НРУ, на якій було розглянуто і затверджено сценарій проведення панахиди. Було вирішено М.Куземко бути ведучою, а головний виступ на тему боротьби Січових Стрільців за незалежність України доручили зробити рухівцю Ярославу Карп’яку. Доручили виступити М.Левицькому, мені і тодішньому депутату ВР СРСР Р.Гром’яку. Крім нас мали виступити і наші гості. Рухівцю Мирославу Осадці було доручено забезпечити цей захід озвучуванням.

Акція розпочалась з панахиди на могилах Січових Стрільців. У ній взяло участь 14 священиків.

Усім виступаючим люди дружньо аплодували і вигукували «Слава Україні!» Після цього всі перейшли  до могили жертв сталінізму, а людей, за даними міліції, було понад 80 тисяч. Траурний мітинг продовжився. Виступив Р.Гром’як, який різко засудив ідеологію і практику сталінізму. Виступив О.Шандрівський, очевидець звірств, які були в Чорткові. Він, зокрема, сказав: «Я був у тюрмі, бачив у камерах трупи, посипані сіллю і вапном. В одній камері було десь 250-300 чоловік. Усе це жертви…» за ним виступила жителька с.Настасів М.Бабяк і сказала: «моя мати розказувала, як на цьому місці один на одному лежали трупи. У 1944 р. батька мого били, кров на стіни бризкала. Я кричала так, що було чути на все село. А батька прив’язали до коня і поволочили. Написали: «Смерть бандерам!»… Тут присутній чоловік, брат якого похований у цій могилі. Він разом зі своєю мамою тоді шукав і знайшов свого брата між трупами з відрізаним носом і бородою. Ось він схилився тут, біля трибуни, і плаче…»

Сьогодні ми повинні ставити питання про негайну легалізацію УГКЦ і відновлення УАПЦ. Це дві українські церкви і без них ми не мислимо майбутнього Соборної України… Хочу сказати, що зараз багато представників так званої української влади виступає проти УПА і її представників, котрі склали свої голови на полях боротьби. Ми повинні сказати, що УПА була армією українського народу за визволення, за створення Соборної незалежної України. Зразу після завершення траурного мітингу велика колона Тернополя на заклик  організаторів мітингу рушила до нашого міського управління міліції. Ми – організатори йшли в перших рядах. Наш намір був штурмувати управління і вивести з нього отця Михайла. Перед входом в управління  нас вже чекало міліцейське керівництво. Серед них був і заступник міністра МВС України Бердов, який прибув з Києва.

Нас, організаторів походу – М.Левицького, Л.Горохівського, М.Куземко і мене запросили в приймальню управління. Спочатку розпитували, які посади ми займаємо в Русі, УГС, де ми працюємо. Коли черга дійшла до мене і я сказав, що є членом Крайової Ради НРУ і працюю викладачем в педінституті, Бердов сказав: «Да какой черт тебя там держит на такой должности?» Я відповів йому, що цим я закон не порушую. Ми сказали, які умови їм ставимо – звільнення священика Михайла, оскільки його схопили законно і сказали, якщо його тут же не буде випущено, ми штурмом підемо на його звільнення. Побачивши, скільки народу стоїть під управлінням і готові до штурму (народ весь час викрикував: «Свободу Михайлу!», «Ганьба міліції!») вони сказали, що йдуть порадитися. Десь з 10 хвилин радилися, згодом вийшли до нас і нам сказали, що отця випустять за умови, якщо народ відступить від входу в приміщення і розійдеться. Ми погодились. Ще десь через 10 хвилин його випустили.

А під час наступної акції протесту в Тернополі 23 серпня 1989 р. М.Баб’як у сутичці з міліцією відкусила міліціонеру палець. Наша обкомівська  преса оцінювала події, що відбулись 30 липня в Тернополі в кривобоких інтерпретаціях. Журналісти «Вільного Життя» писали, що перше порушення закону сталося ще до початку панахиди, бо численна група львів’ян пройшла колоною  від залізничного вокзалу до кладовища несанкціоновано, бо ніхто не давав дозволу на вуличний похід, тим більше  під бурхливими гаслами. Журналісти «ВЖ» писали, що це був не день скорботи, а політичний мітинг. Житель м.Тернополя Демченко, член КПРС з 1942 р. опублікував у газеті «ВЖ» листа, в якому пише: «Категорично засуджую події, що мали місце в Тернополі 30 липня. І ось чому. Панахида по січових стрільцях та жертвах сталінських репресій перетворилась у відкритий антиукраїнський виступ». Цікавого листа написав В.Гончаренко, пенсіонер: «У день пам’яті по січових стрільцях і репресованих сталінською клікою було все: і марш з синьо-жовтими прапорами, і виступи свідків сталінських репресій, і богослужіння, і вишивані сорочки, і тризуб, і голубі пов’язки з літерами НРУ на руках. Було. І що побачив у тому народ? А побачив він відродження бандерівщини». Це свідчення українофоба є цінне, оскільки воно констатує факти того дня і велич національного здвигу Тернополя. Ця подія прогриміла на всю Україну. До нас, рухівців, зверталось багато рухівців з Південної і Східної України, аби перейняти наш досвід. А в Тернополі після цієї події всі патріотичні організації санкціоновані і несанкціоновані заходи проводили під синьо-жовтими стягами, з тризубом і з виконанням гімну. Відтоді у нас щорічно на початку червня відбуваються хресна хода на Микулинецький цвинтар, де вшановують пам’ять жертв сталінських репресій, а 1 листопада щорічно – на могили Січових Стрільців. Було це і в цьому році, і так буде завжди.

Володимр КОЛІНЕЦЬ,

Заступник голови нашої Крайової Ради НРУ 1989 р.

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*