Степан ЦИРІЛЬ: «Росія впродовж років готувала план захоплення Криму»

Крим був приречений в 2014 році. Окупація краю московськими загарбниками була неминучою. Вони готувалися до цієї події багато років, а наша влада ніяк не реагувала. Ющенко, попри свої обіцянки, виявився звичайним «пустословом». Януковича зовсім не цікавила патріотична складова Криму. Турчинов не зміг адекватно відреагувати на ситуацію.

У 2014 році у Криму проти сепаратистів виступила лише жменька кримських татар, патріотів та націоналістів. Оскільки підтримки ззовні не було, втримати півострів українським так і не вдалося.

Серед учасників цих подій був активіст «Правого сектору» Степан Циріль.

 

«Спочатку тривала інформаційна пропаганда»

– Кримські події 2014 року Росія готувала після Помаранчевої революції. У цьому окупантам допомагала тодішня українська влада. Я жив у Криму з 2006 року і бачив, що там «зливали» українські інтереси.

Наш півострів поступово заселяли росіяни, вони проводили протиукраїнські акції. Влада і спецслужби ніяк не реагували на це! Близько 80 відсотків можновладців були куплені росіянами. Кримчан інформаційно готували, що півострів має бути російським.

Стосовно зради з боку наших військових, то їх теж підвели до цього. Упродовж усіх років мого перебування у Криму я спостерігав, як російським військовим платили велику зарплату, їх тренували, забезпечували. У той час їхня пропаганда доносила до наших бійців, що вони теж таке матимуть, якщо перейдуть служити до них. На 2013–2014 рік більшість тих, хто зрадив Україну, були вже психологічно готовими до переходу до лав окупантів.

– Як реагували кримчани на початок Майдану в Києві?

– Як таких змін не було, на півострові майже не стріляли до лютого. На площі виходили 40–50 патріотів. Їм протистояли сепаратисти. Вже тоді можна було побачити в їхньому натовпі переодягнених у цивільне російських військових. Вони брали участь у побитті українців і не боялися відповідальності. Тобто, уже знали, що їм за це нічого не буде.

Хоча була надія, що все налагодиться і нам вдасться відбити натиск росіян. Проте 27 лютого о 4 ранку  московські окупанти почали захоплювати адмінбудівлі.

– Ти був представником організації «Тризуб» у Криму. Отже, мав знати усіх, хто бажав бачити півострів українським?

– Саме так, хоча таких радикальних людей, які відкрито висловлювали свою позицію, було небагато. Ми постійно тренувалися, проводили вишколи. З нами співпрацювали кримські татари. Але вони були надто пасивними. Ці хлопці визнавали, що Крим – це окрема республіка у складі України. Проте майже нічого не робили, щоби зберегти цей статус.

Наприклад, перед тим, як почалися заворушення в лютому 2014 року біля будинку кримської Ради Міністрів АРК у Сімферополі, ми готувалися знести пам’ятник Леніну. До площі пригнали вантажну машину. Туди підійшли майданівці, патріотично налаштовані фанати футбольного клубу сімферопольської «Таврії».

Частина татар обступила пам’ятник і не дала цього зробити. «Ми не хочемо провокацій, хай наш парламент прийме відповідне рішення, тоді зробимо справу», – говорили вони. Я їх переконував, що треба використовувати момент, іншого такого шансу може не бути. Проте вони не повірили мені, про що потім шкодували.

 

«Була б у нас зброя, все могло бути інакше» 

– У патріотичних сил був напрямок боротьби, за яким усі мали злагоджено діяти?

– Напередодні 25 лютого ми зустрілися, щоб обговорити подальші дії. Татари хотіли знати нашу точку зору. Я уже був представником «Правого сектору». Ми пропонували їм, щоби силою утримувати адміністративні будівлі під українським прапором. Вони погодилися брати участь тільки в мирних протестах, без застосування сили. Від їх імені виступали Ескіндер Берієв, представник Меджлісу, та ще кілька людей.

Ми розійшлися, а близько 22 години кримчани повідомили, що кілька тисяч людей вийдуть на протести, щоби втримати півострів.

Наступного дня на площі зібралося кілька тисяч людей, щоб висловити свою позицію. Окупанти й сепаратисти намагалися нас відтіснити, але ми жорстко відповіли їм і змусили відступити. Вони погрожували, що повернуться через два дні, тоді й буде видно, чия візьме.

Від першої перемоги отримали заряд енергії і дещо втратили пильність. Більшість мітингувальників розійшлися. Я просив не робити цього, але мене ніхто не слухав. Чомусь люди подумали, що росіяни злякались і нічого не робитимуть.

Близько 20 години, коли вже майже нікого не залишилося, я наказав своїм хлопцям відійти з площі. Адже там могли бути провокатори, а мої побратими вирізнялися, адже були в масках.

– Ти робив спроби зв’язатися з материковою країною і попросити допомогу?

– Сюди приїжджали люди з Києва, вони бачили ситуацію, але їх було надто мало, щоби переламати хід подій. Долю Криму вирішували не тільки в Сімферополі. У великих містах теж почалися так звані «качелі». Росіяни захоплювали будівлі, блокували військові частини. Народ не підтримував їхніх дій, однак був пасивним. Кримські татари тоді стали першими волонтерами, допомагали українським військовим. Але це була гуманітарна підтримка, яка не впливала на хід протистояння.

Коли наші військові залишили територію Криму, то обіцяли  дати зброю для подальшої боротьби. Проте не зробили цього. Чому так відбулося, не знаю. Була б у нас зброя, все могло бути інакше!

Після цього почали виловлювати активних учасників протесту. Одного з них, Андрія Черкуна, підстерегли на вокзалі представники так званої «Оборони Криму». Кинули його в автомобіль і вивезли в ліс. Катували, допитували, скільки бійців «Правого сектору» перебувають у Криму. Йому прострелили ноги, руки, щоби змусити його вивести їх на координатора «Правого сектору». На щастя, пізніше Андрія обміняли під час переговорів на вищому рівні.

 

«Організація нашої боротьби відбувалася за системою УПА»

– Тебе також шукали?

– Так. Хлопці попередили мене, що росіяни переслідують представників «Правого сектору».

Мало хто з нашої структури знав, хто я. Адже вся організація боротьби відбувалася за системою УПА. Я спілкувався з 5 побратимами, вони, відповідно, зустрічалися зі своїми п’ятірками, і так далі.

Тому, якщо й були зрадники, вони не знали всю інформацію.

Але все-таки мене вдалося знайти. Наприкінці лютого мені зателефонували. Я подивився на дисплей і побачив, що номер не висвітився. В цей час мене постукали по плечу.

Поряд стояли двоє чоловіків у цивільному, вони дивилися на мене, нецензурно висловлювалися і пропонували сісти в їхній автомобіль. Я, звичайно, відмовився і засунув руку в сумку, де був пістолет. Підійти вони боялися.

Зрештою, я змусив їх показати посвідчення. В одного з них була «ксіва» представника київського СБУ, другий – місцевий. Я теж показав своє посвідчення. Їхня реакція була така: «Ой, извините, ошибочка вышла». Відходячи від них, почув, як один із них сказав: «Мы не знали, что наши даже там работают». Я розвернувся і промовив: «Наші працюють всюди!»

 

«Ми обов’язково переможемо і повернемо Крим!»

– Того разу вони тебе не зачепили. Проте ти розумів, що це не надовго?

– Так. Я одразу зателефонував у Київ, пояснив ситуацію, і було прийнято рішення виїжджати в мирну країну. Хоча в Криму існувало величезне підпілля і потрібно було координувати його. Я не міг виконувати функції, моє обличчя «засвітилося». Тому перед референдумом 16 березня залишив Крим. Мені вдалося виїхати непомітно.

– Після твого від’їзду росіяни намагалися натрапити на твій чи представників «Правого сектору» слід у Криму?

– Почалися повномасштабні репресії. Одного з моїх людей арештували, катували. Він розказав дещо про нашу боротьбу. Це й не дивно, з огляду на їхні методи тортур.

Після цього кремлівські окупанти почали всіх хапати і кидати за грати. Серед них були такі люди, як Сенцов. Скажу відверто: я його знаю і з твердістю можу заявити, що Олег не винен у жодних злочинах. Він – митець, а росіяни арештували цього хлопця, щоби якось  показати, що борються з правосекторівцями.

Боротьба триває, ми обов’язково переможемо і повернемо Крим!

Михайло УХМАН  

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*