Спочатку генії, випробувані часом. А вже потім…

190016Минулого тижня біля пам’ятника Іванові Франку мав випадкову, але не менш приємну зустріч з відомим українським художником Д. Стецьком.

– Пане Дмитре, – запитую йогою, показуючи на Алею зірок з іменами уславлених тернополян, що простягнулася вулицею Петра Сагайдачного, – ви чому ще не тут?

– Пропонували – відмовився, – коротко відповів митець. Але відчувши в німій паузі моє неабияке здивування, продовжив: – Я переконаний, що, насамперед, на цій Алеї мали б бути зірки з іменами геніїв, що уславили Тернопільщину на всі віки і на весь світ. Назву лише кілька імен: театральний режисер Лесь Курбас, співачка Соломія Крушельницька, художник-монументаліст Михайло Бойчук, фізики Іван Пулюй та Олександр Смакула, скульптор Михайло Паращук, засновник Січі Дмитро Байда Вишневецький… Список, на щастя, дуже великий…

– Але ж окремим постатям із вашого переліку встановлено пам’ятні дошки, ба, навіть пам’ятники, – пробую дискутувати.

– Ну то й що? – миттєво відреагував співрозмовник. – Якщо це – Алея зірок, то на ній мають бути усі зірки.

А що? Як на мене, то в словах Дмитра Стецька є резон.

…З часу появи у Тернополі Алеї зірок нерідко виникали суперечки з приводу того, що, мовляв, негоже топтатися ногами по іменах осіб, викарбуваних на символічних зірках. Я запитав у пана Дмитра, що він думає з цього приводу.

– Алеї зірок є у всьому світі, – відповів він, – але ніде собі цим голову не заморочують. Це лише бляха. А пам’ять про славетну людину має бути в серцях. Та якщо вже є такі святоші, котрі думають інакше, то завжди можна знайти вихід.

А й справді. Чому б не відсунути Алею зірок впритул до газону і відгородити її невисокою, 10-15 сантиметрів, огорожею? А якби поряд розмітити ще й історико-біографічну довідку, то це взагалі було б фантастично. Туристи і гості міста мали б де зупинитися і що дізнатися.

Михайло ЛИСЕВИЧ

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*