Скарб, який маємо берегти і примножувати

Про найцінніші досягнення незалежності України

ми розпитали мешканців Тернопілля, і ось що почули під час нашого експрес-інтерв’ю.

Пан Мирослав (один із засновників НРУ на Тернопільщині):

– За цей період народилося й виросло нове покоління людей – вільних і незалежних у своїх думках і вчинках, небайдужих до долі своєї країни. Це найпереконливіше засвідчили революційні події 2014 року, захист Вітчизни від московського агресора. Я знаю багатьох молодих людей – ровесників незалежності – які не бояться труднощів, вірять у свою країну й наполегливо долають бар’єри для досягнення поставлених цілей. За своїм людським ресурсом Україна нині – одна із найпотужніших у світі…

Пан Ігор, підприємець:

– Найціннішим досягненням незалежності вважаю набуття справжньої свободи. За ці роки я увердився як підприємець. Усе, чого досяг у бізнесі, зробив сам – без протекцій і кумівства. Тож почуваюся вільною людиною у вільній країні.

Пан Володимир, пенсіонер, член НСЖУ:

– Найвагоміше досягнення – відродження самосвідомості народу як нації. На жаль, в океані політичної кон’юнктури впродовж 25 років були поразки і падіння, через які чимало втрачено. На мою думку, ідеальний історичний шанс доля подарувала нам у 1991, коли українці обирали першого Президента вже незалежної держави. Але ми цим шансом не скористалися: демократичні сили суспільства не об’єдналися довкола одного кандидата, і сталося те, що сталося… На щастя, нині ми поступово вчимося відрізняти брехню від  істини, суттєво більшає людей, які не хочуть руїни, несправедливості, і це вселяє оптимізм.

Пан Ігор, мистецтвознавець:

– Я щаслива людина, бо живу в незалежній державі, про яку моє покоління мріяло, за яку страждало, боролося. Сьогодні важливо утвердити цю незалежність – політично, економічно, духовно. Державна незалежність дала змогу зняти заборони на правдиву історію, зірвати пута таємничості з трагічних подій, вшанувати пам’ять справжніх героїв України. Я задоволений тим, що був в епіцентрі величних політичних подій кінця 80-х – початку 90-х років. Для мене суверенітет – це скарб, який маємо берегти і примножувати.

Пані Марія, учитель:

– Незалежність – це величезний обов’язок перед майбутніми поколіннями українців. Тому все частіше запитую себе і своїх друзів: «А що буде далі з Україною?» Гірко нині бачити злиденність простих українців, зневагу до українського слова, особливо на телеекранах більшості каналів; залишковий принцип у державному фінансуванні гуманітарної сфери: науки, освіти, медицини, культури. Знецінюються, а то й нехтуються християнські традиції – жити в гармонії совісті, душі й розуму. Людей усе більше охоплює зневіра в достойне майбутнє. Але попри це живемо надією у пробудження енергії гідності українства. Робимо все можливе для цього під час навчального процесу в школі.

Іван, мешканець села Конюхи Козівського району:

– Найбільший подарунок незалежності для нас, селян, – це узаконене державою право власності на землю. Сьогодні ми всі – власники земельних паїв, які можемо передавати у спадок своїм дітям, онукам і правнукам. Але, на жаль, в організації сільськогосподарського виробництва ще багато недоліків, а нерідко й свавілля. Нинішні латифундисти (орендарі) зловживають довір’ям держави, людей, поводяться не як господарі, а як хапуги: взяти від землі якнайбільше і віддати якнайменше. Гонитва за надприбутками заступає їм розум і совість – експлуатація землі нещадна. Відсутність худоби, а отже, й органіки, висівання монокультур,  необмежене використання хімії – все це виснажує грунт… Орендна плата за землю – мізерна. Час державі втрутитись у вирішення цих проблем, адже і для облаштування територій господарники нічого доброго не роблять. Варто лише глянути, до якого страшного стану доведені сільські дороги… Загалом День незалежності для нашої сім’ї – це справжнє свято, празник!

О. Анатолій, митрофорний протоієрей УПЦ КП:

– Незалежність України є одним із найважливіших факторів для проголошення автокефалії Української православної церкви, адже саме політична незалежність народу, серед якого відповідна Церква несе своє служіння, створює для цього усі належні умови і підстави. Враховуючи це, 1-3 листопада 1991 року у Києво-Печерській лаврі відбувся Помісний собор УПЦ, який одноголосно ухвалив рішення про автокефалію УПЦ, а також підтвердив обрання митрополита Філарета Предстоятелем Церкви.

Сьогодні Київський патріархат очікує визнання автокефалії з боку Константинопольської матері-церкви, до якої у статусі митрополії Українська церква належала з 988 по 1686 роки.

Автокефалія Української православної церкви не порушує жодних канонів і відповідає історичному досвіду інших незалежних церков суверенних держав світу. За соціологічними опитуваннями, Київський патріархат користується підтримкою більше чотирнадцяти  мільйонів населення України. Тож, дай Боже, дальшого розвитку нашій незалежній Україні і незалежній Українській церкві.

Записав Володимир БАВОРІВСЬКИЙ

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*