Прогноз погоди на 21 квітня

Як вирватися із цього словесного попелища. Енергетика написаного зашкалює. Чесно скажу – не думав торкатися теми виборів, але… Але ж болить! Мабуть, і вас теж… Трохи оговталися після першоквітневих жартів і отямлюємося. Понад нашими роздумами, після бурхливих вітровіїв, зосталося дві хмари, та нависає передчуття весняної грози. Давайте станемо метеорологами та подумаємо над зробленими (ними й нами) помилками, варіантами подальших дій і ймовірними наслідками.

Маємо два кандидати на посаду Президента держави. Чи можемо ствердно сказати, що один з них є гідним, а інший навпаки? Навряд чи… У кожного є щось достойне, і в кожного своя шафа зі скелетом. На жаль… На всій планеті немає ідеальної людини. Всі це прекрасно розуміють й можуть багато чого простити. Але за умови, що та людина й вас розуміє, турбується про вашу долю та честь, бо знає їх ціну. Це називається взаємоповагою.

Я абсолютно не зобов’язаний любити Президента за посаду – незалежно від прізвища. Можу поважати його працю, його прагнення, його вміння. І ви теж. І всі в країні нашій. От давайте розпочнемо потроху розкладати на прохолодні полички наші гарячі думки й емоції.

Чи міг Петро Порошенко стати лідером після першого туру? Звичайно міг, але для цього мав зробити рішучі дії та кроки заради втілення основної ідеї Майдану – реального захисту людської гідності, мав наблизитися до людей, а не відгороджуватись від них. Втрата довіри завше несе розчарування й часто переростає у зневагу. Коренем древа довіри є віра. А її не намалюєш, не розпишеш згідно з рознарядкою, не віллєш у душу через грошові ін’єкції чи білборди. Довіру важко здобути й легко втратити.

Одна із стратегічних помилок нинішнього Глави держави в тому, що він повірив у свою безгрішність та месійну призначеність. Цифри підтримки Петра Олексійовича населенням засвідчили, що люди перенаситилися оманою, імітацією боротьби, відсутністю реальних змін, врешті – безкарністю, що панує на всіх щаблях влади. І ота втома виплеснулася назовні. Чи може він перемогти в наступному турі? Так, якщо люди побачать його рішучі та конкретні дії.

Зробивши величезну кількість достойних справ щодо збереження економіки країни у час війни з Росією, формування Збройних сил, налагодження руху до Європи, впорядкування релігійних проблем (цього ніхто не заперечить) Президент Порошенко виявив недалекоглядність у проблемах внутрішнього життя країни, у катастрофічному розколі людей на купку надбагатіїв та десятки мільйонів знедолених. «Короля робить свита» – гласить давня мудрість. Невже він не йняв, що творить його оточення, призначені ним керівники різних рангів, податківці тощо. Бачив, але… гадав – пронесе… Заплутавшись у «договорняках» – поставив злодіїв над чесними людьми. А таке не прощається. Шила в мішку не заховаєш. Він міг й мав сам розрубати отой гордіїв вузол несправедливості, руки (за його ж словами) повідсікати крахоборам, та… чи забракло відваги, а чи став надто залежним від фінансових потоків. Це спричинило перше падіння.

А ще, зробивши нас із вами довічними боржниками МВФ, звільнивши із допомогою Конституційного Суду державних крадії від кари за надзбагачення Президент спільно з усіма гіляками державного древа перетворився у засохлий стовбур на дорозі вперед. Тут хочу наголосити, що це він робив не одиноко, а спільно із депутатським кагалом, послушними прокурорами, продажними судами. Слухаєш отого імпотентного Генерального прокуратора про розстріл Небесної сотні: «От хочу, і… не можу» – та й кулаки стискаєш. Вони спільно несуть таку ж вину, а то й чи не більшу. Це стало причиною другого падіння довіри. Винні вони, але вибирати нам з вами з наявних – інших вже немає.

Президент міг, маючи повноваження, сам вирішити назрілі проблеми, покаравши майданних злочинців, підтримати антикорупційні установи та притягти хапуг до сурової кари, але… Мовчав і далі… І тоді люд задумався, а чи сам Петро Олексійович не входить у долю з ними? А після розкриття махінацій в оборонній промисловості люди зневірилися геть. Показові виступи на сценах міст України вже не рятували ситуацію, тим паче, що людей жахали автобуси із новітніми тітушками та озброєні загони поліції. За охоронцями й «самого» не було видно. Чого так боятися людей?

Проте на виборах все ж багато голосувало «за», відчуваючи, що під загрозою втрата незалежності України. І це не жарти! Парадоксально, але почуття страху постало рятівним для збереження хоч осколків нашої з вами гідності й… кандидатури теперішнього очільника держави. На другому турі багато з нас теж віддамо голоси за нього, незважаючи на лавину претензій, невдоволень, недовіри. Іншого варіанту не видно. Віддамо голоси за дітей та внуків, за українську пісню та молитву та будемо й далі, скільки вистачить сил та часу, будувати, творити та стверджувати невмирущість України.

Ми на Хресній дорозі до Світлого Воскресіння, на якій сам Бог падав тричі. Падав і ставав, аби йти далі, нести свого і нашого хреста. А довкола то плакав, то лютував натовп. Мудрість не дружить із гнівом, бо в стані гніву ніхто добра не сотворив. Треба давати шанс тим, хто здатен змінити себе й оточення, засівати добро, продемонструвавши перед тим хоч паростки конкретних дій. «Та хіба можна прощати?» – заперечите ви. А скільки ми прощали своїм дітям, коханим, друзям. Скільки нам прощав Господь… Задумаймося над цим…

Немарно склалося, що дата другого туру випала на Квітну неділю. Згадайте, як стрічали з пальмовими гілками люди приїзд Ісуса до Єрусалиму. «Осанна!» – чулося звідусіль. Вони думали, що Син Бога привезе та роздасть їм скарби та золото, а Він дарував Слово; мовив, що Царство на Небі, а на землі потрібно чесно працювати денно й нічно. Не спати, не транжирити, а добувати потом й жилавими руками хліб насушний. І що – почули? Як перемінився люд через тиждень? «Розіпни Його. Нам не треба такого Бога!» – волали до Пилата.

Чи зможе Зеленський стати гідним Президентом України? Дуже сумніваюся у цьому, хоча… Для цього йому варто вийти з ролі Голобородька, зрозуміти, який народ має захищати й представляти світові? Чому для цих людей неповага до їх мови, до історії, до культури така болюча й вразлива, така гостра і вибухова, що може змести із лиця рідної землі як чужинських повелителів, так і своїх знеукраїнених посіпак.

Оте професійне акторське ховання за кулісами, ота словесна пожмакованість думки, отой шлейф зневажливого ставлення до українського слова та й до самої України, зачіпають за живе мільйони співвітчизників. Феномен Зеленського в тому, що він став громовідводом для багатьох обурених, зневірених, став екранним символом справедливого Президента з народу, віртуальним образом надій на зміни, бо образ попередника геть потемнів від розчарувань.

Гадаю, і я, і ви на початку були заскочені, а тепер зачекалися почути від нього про бачення майбутнього України як держави, не учасника чи гостя «Кварталу-95», а кандидата на найвищий державний пост. Які будуть його дії у випадку розширення московської агресії? У відповідь – тиша. Мовчать завжди у трьох випадках: або бояться розповісти правду про свої наміри, бо це їх вб’є у наших очах; або хтось забороняє мати власну думку, бо все одно мусить виконувати волю «хазяїна»; або ж він не знає, що казати людям…

Не приведи, Господи, аби чергові зелені чоловічки від кремлівського царька переросли у зеленську цвіль у так ще досі не збудованій мрії українського народу. Пам’ятаєте: «Короля робить свита»? Якщо в його команді будуть не тимчасові експериментатори та маріонетки «багатенького Бені», якщо для них Україна не є місцем для розваг та тимчасового перебування, а їх святинею, якщо вони спільно зламають заіржавлену шибеницю корупційних схем та звільнять людей від страху за завтрашній день, якщо для них Росія постане у її істинно імперському оскалі ненависті, а не площадкою для вигідного гастрольного турне, якщо Зеленський пройметься не лише насміхом над нами й слова «Героям слава!» стануть для нього мечем захисника, тоді він зможе увійти в історію достойною людиною. Але для цього потрібно бути українцем у серці, а не на екрані, бо в представників іншої нації – зовсім інші інтереси. Чи достойна бути Президентом людина, яка гнівить та зневажає Бога, яка принижує корінну націю й насміхається над її героями, над її святинями? Це не мій Президент.

Нам варто більш чітко розуміти, якими повноваженнями (згідно з Конституцією держави) наділені ті чи інші гілки влади. Президент є Головнокомандувачем, який відповідає за безпеку і захист людей та країни, виробляє й налагоджує зовнішньополітичні стосунки, відзначає заслуженими нагородами найбільш достойних громадян України. І все… Усі інші проблеми мають вирішувати депутати та міністри. Верховна Рада приймає і розподіляє бюджет, виробляє закони й затверджує на посадах державних високопосадовців. Кабінет Міністрів забезпечує виконання і контроль затверджених законів, виробляє механізми соціально забезпечення й функціонування держави та її громадян, дбає про покращення стану економіки, відлагодження тарифів та зростання нашого достатку. Так гласить Головний Закон України, а не підкилимне перетасовування посад поміж «своїми». «Вони» не виконують закони, а ми? Ми законопослушні всюди і завжди? Майбутні президенти народжуються поміж нами і стають нашим віддзеркаллям. Ви над цим задумувалися?

Коли би два претенденти у спільних дебатах поміж собою (без екранних та навушних суфлерів) для нас і світу відкрили свої наміри, у міру їх власного інтелекту пояснили, коли, що і як буде зроблено – багато людей чітко побачили б кому можна і треба довірити долю держави на наступних п’ять років. Господь Бог кожному залишає можливість виправити свої помилки та гріхи, усвідомити і покаятися задля мудрих подальших справ. І з цим нема часу баритися, бо нерішучість – ознака слабості. Поки що ми у черговому тумані. Погода на 21 квітня сповнена непередбачуваних теплих змін або затяжного похолодання. Час ще є, але його дуже мало і у кандидатів, і у нас.

Хоча з приводу нас (населення і народу України) теж маю власну думку, яку хочу висловити наостанку цих роздумів.

– Якась частина із загалу сидить і будує або руйнує Україну біля телевізора. Пульт у їх руках як зброя, а мозок дрімає десь у смартфоні.

– Якась частина сидить під кулями у шанцях. Зброя в їх руках рятує життя і тим, що біля телевізора, і… вам.

– Якась частина сидить в кабаках та забігайлівках. Зброєю їх є “пофігізм”, а прапором вони обрали “тупу прикольщину”.

– Якась частина мовчки працює, виховує, жертвує, помиляється, вчиться і зброєю у них є розум, руки та честь.

– І є ще ті, яким жити завтра, які дитинно дивляться з надією на кожного з вас.

Ви до яких належите?

Олег ГЕРМАН, заслужений діяч мистецтв України

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*